Енергетична трансформація Литви  Литовська пісочниця

На заході Литви в злитті рік Акмени та Юри сформувалась унікальна екосистема – Регіональний парк Паграмантіс. Більше сотні кілометрів лісу простягається муніципалітетами Таураге та Шілале. Тут, як і в багатьох куточках країни, традиції та інновації співіснують, щоб створити більш зелене майбутнє. Хоч так було не завжди.

«Символ парку – підвісний міст над річками. Власне, у нас одинадцять так званих “мавп’ячих мостів”, по яких щороку проходить близько десяти тисяч туристів», – розповідає адміністраторка Центру для відвідувачів та екскурсоводка Рита Кромпалціене. Ще трирічною дитиною вона переїхала з сусіднього Таураге до невеличкого села з однойменною назвою Паграмантіс. До того як стати роботою парк був і залишається її домом.

Рита переконана, що в останні роки серед місцевого населення відбулися значні соціокультурні зміни, як і серед більшості литовців. «Десь п'ять років тому люди у нас вперше почали серйозно замислюватися про рішення в галузі зеленої енергетики. Причина – високі ціни на газ, електрику, занепокоєння глобальним потеплінням. Та й рівень екологічної освіти підвищився. Якщо раніше залишити сміття в парку було звичним явищем, то сьогодні це рідкість», – зауважує Рита та додає, що досі опалює свій будинок деревиною, як і чимало її сусідів, але планує встановити сонячні батареї. Сам двоповерховий Центр для відвідувачів має геотермальну систему опалення. Директор Даріус Ніціус каже, що це набагато дешевше, ніж використання газу. Для освітлення використовується віддалена сонячна енергія, яка надходить з сонячного парку, розташованого за 100 км. Центр придбав там кілька сонячних панелей і є одним із прикладів литовського ноу-хау – віддалених просумерів, або споживачів електроенергії.

Енергетична свобода чи нова форма колонізації

Віддалені просумери – це практика, яку Литва запровадила ще в 2019 році, впровадивши відповідні зміни до законодавства. Громадяни можуть придбати сонячні панелі, розташовані у віддалених сонячних парках. Такий підхід робить відновлювану енергію доступною для мешканців та мешканок міст, які не в змозі встановити панелі на багатоквартирних будинках.
 
Більшість послуг для віддалених просумерів пропонуються через національний ринок сонячної енергії Ignitis. Його онлайнова платформаоб'єднує проєкти низки приватних розробників. Саме там і можна «замовити» сонячну батарею.

Загалом кількість споживачів-виробників сонячної енергії у Литві (з населенням 2,8 мільйони) цьогоріч досягла140 тисяч, з них більше 30 тисяч є віддаленими споживачам. За даними Міністерства енергетики, Литва вже виробляє майже половину необхідної енергії з відновлюваних джерел, а в 2027 році зможе повністю задовольнити потреби як бізнесу, так і жителів.

Наразі це перша і єдина країна в ЄС, законодавство якої дозволяє віддалено купувати сонячні батареї. Крім того, це економічно вигідно. З березня 2025 року уряд відшкодовує частину вартості віддалених сонячних панелей – 323 євро за 1 кВт встановленої потужності. Для одного об'єкта максимальна кількість підтримки становить не більше 10 кВт.

Але і тут є свої ризики, зокрема етичні, переконана Жівіле Мантрімайте, активістка та дослідниця, яка працює на стику відновлюваної енергетики, соціальної справедливості та фемінізму.

«Загалом в Литві купити та встановити сонячну батарею у себе вдома доволі просто і дешево. Половину вартості покривають державні субсидії. Інвестиції окуповуються за 2-3 роки. Щодо віддалених споживачів, то поки географія обмежується Литвою. Але серед виробників уже є розмови про те, чому б не побудувати сонячні парки за межами країни. Наприклад, в Іспанії чи Марокко, якщо там це коштуватиме набагато дешевше? Або ж, чому не видобувати сировину в країнах, де не такі жорсткі регуляція, як-от в Сербії? Однак використовувати чужу землю задля задоволення своїх енергетичних потреб є доволі колоніальним підходом», – вважає дослідниця.
Вона додає, що відновлювана енергія все ще є досить видобувною: «Для сонячних панелей потрібні сировинні мінерали, як і для вітрової. В Греції та Сербії цілі села вимушені переселятися з місць, де з'являються нові гірничі проєкти для відновлюваних джерел енергії. Нам потрібно зробити сонячну та вітрову енергію більш сталою, бо зараз це не так. Не можна виробляти все більше і більше сонячних панелей, вітрових турбін, але водночас бачити, як зростає кількість вимушених енергетичних переселенців».

Дорога туди і назад

Попри те, що Литва є однією з лідерок в Європі за кількістю сонячних панелей, що належать приватним особам, вона є також однією з останніх країн ЄС, яка в 2022 році перейшла від державної енергетичної системи до ліберальної, відкривши ринок окрім національного постачальника ще дев'ятьом приватних компаніям.
 
Здавалось, нарешті люди могли вибирати між різними тарифними планами – фіксованими або ринковими. Однак не так сталось як гадалось. Багато дрібних постачальників швидко збанкрутували, не витримавши конкуренції. Це, зі свого боку, спричинило плутанину та підвищення цін для споживачів, які були змушені повернутися на основний ринок або перейти до нових постачальників.

До 2023-го року шість із дев'яти компаній вийшли з гри. Залишилися лише три, причому Ignitis як і раніше домінує (75 відсотків перебуває у державній власності,25 відсотків приватизовано). Через зростання цін і нестабільність уряд відклав перехід більше половини литовських домогосподарств до нових постачальників, щоб захистити їх від коливань ринку, адже близько 20 відсотків населення офіційно перебувають у зоні енергетичної бідності(не в змозі забезпечити належне опалення свого житла), а багато інших знаходяться в зоні ризику.

«Зараз існує занепокоєння, що Ignitis може знову стати єдиним діючим постачальником, що призведе до зворотного процесу лібералізації, – вважає Жівіле Мантрімайте. – Всі звикли, що був один національний постачальник електроенергії. Із здобуттям незалежності нічого не змінилось. Лише коли стали членом ЄС, треба було виконувати нові зобов’язання. Тому перехід до відкритого ринку тривав так довго. У нас досі центральне газове опалення належить державі. Нинішній уряд обговорює ідею викупу 25 відсотків приватизованих акцій національного енергопостачальника, щоб повернути його повністю у державну власність. Однак цей план навряд чи буде реалізований найближчим часом, оскільки він занадто дорогий, а національні пріоритети наразі зосереджені на безпеці, а не на інвестиціях в енергетику. Є ризики, що ми вернемось до точки, звідки почали».

Bye bye Russia

Ще за радянських часів левову частку електроенергії в Литві виробляла атомна станція Ігналіна. Однією з умов вступу країни до ЄС було її закриття. Вона розглядалась як небезпечна. Там використовувались такі ж реактори, як і на Чорнобильській атомній станції. Це призвело до поступового виведення з експлуатації першого блоку в 2004 році та другого в 2009-му. Тоді ж виникло питання – звідки брати електрику і при цьому не залежати від Росії? У 2012 році запит прозвучав ще голосніше. З боку уряду пролунала пропозиція побудувати нову атомну станцію з японськими реакторами Hitachi, що викликало сильну поляризацію в суспільстві. В тому ж році провели референдум. Суспільство сказало «ні» атомній енергії. Як альтернативу запропонували збудувати плавучу установку для зберігання та регазифікації скрапленого природного газу в Клейпеді з промовистою назвою «Independence» (Незалежність). Це б дозволило хоч і не виробляти свою енергію, але і не купувати газ в РФ, для якої «газовий шантаж» був звичною практикою. Війна в Україні в 2014 році лише посилила бажання Литви стати максимально незалежною від агресивного сусіда. І уже 27 жовтня того ж року «Independence» прибула до порту Клайпеда. Цю подію одразу охрестили історичною. Термінал був першим у своєму роді не тільки в Балтійському регіоні, а й у всій Північній Європі. Його спроєктували таким чином, щоб навіть у найхолодніший зимовий день він міг повністю забезпечувати литовців газом.

Фінальним акордом в боротьбі за енергетичну незалежність від Росії стало 8 люте 2025. В цей день Литва разом з Латвією та Естонією відключилася від енергомережі BRELL(Білорусь-Росія-Естонія-Латвія-Литва). А уже 9 лютого 2025 року синхронізувалася з континентальною європейською енергомережею (CEN). Цей технологічно складний проєкт тривав з 2007 року. За цей час збудували нову інфраструктуру, яка з’єднала Литву з Польщею, Швецією та Фінляндією. Проєкт став частиною Плану взаємозв'язку енергетичних ринків країн Балтії (BEMIP) ЄС, обійшовшись в 1,6 млрд євро, з яких 1,2 млрд євро профінансував ЄС. Таким чином, останній пасок із залишками радянського&російського монополізму був відстібнутий.

Пісочниця ідей

З одного боку, виклики в енергетичній безпеці стимулюють країну розвивати зелену енергетику, а з іншого – фінансові стимули. ЄС надає чимало коштів для розвитку зеленої енергетики, і деякі литовські муніципалітети вміло користуються моментом, паралельно пропонуючи європейським партнерам свої інноваційні рішення. Одним з таких прикладів є уже згаданий Тауразький муніципалітет, який вважається «найзеленішим» в Литві. І йдеться не про кількість дерев в навколишніх лісах, а сталих підходах, які здійснюються на практиці.

«Литва – одна з країн, яка найшвидше скористалась економічними вигодами від використання відновлюваної енергетики, власне, як і ми», – розповідає мер муніципалітету Таураге Довидас Камінскас. Здобувши перемогу на виборах в 2019 році, він став наймолодшим тридцятирічним мером країни. У 2023-му знову балотувався, отримавши 72 відсотків голосів в першому турі. В Литві вивчав право та стратегічний розвиток, в Копенгагені – міжнародне право. Своє бачення стратегії розвитку регіону описує як бажання стати «пісочницею (sandbox), де можна пробувати нові речі». Таураге є одним із 100 міст Європи, разом із столицями (зокрема і Вільнюсом), які прагнуть досягти кліматичної нейтральності до 2030 року. Мета – доєднатись до європейських лідерів у боротьбі зі зміною клімату. Наскільки це реально втілити всього лиш за кілька років – нині важко сказати. Тут можна лише оцінювати кроки, які вже пройдені.

Саме на території Таураге є одна з найбільших вітроелектростанцій у Балтії, розроблена спільно з сусіднім містом Пагегіяй (Pagegiai). 30 турбін, які простягались на кілометри, уже стали частиною місцевого ландшафту. Хоч і не всі сприймають вітрову енергію як ідеальне рішення.

«Для когось великі вітрові та сонячні станції – це розвиток, а для когось – зруйновані ландшафти, – вважає Міндаугас Лапеле, біолог, доктор наук, має великий досвід роботи в Національному парку Дзукія. – І йдеться не лише про естетику. Є речі, про які мало говорять. Взяти хоча б кажанів. Вони використовують ультразвукові хвилі для орієнтації в просторі. Вітрові турбіни також генерують певний діапазон хвиль. Для кажанів це погано, вони втрачають орієнтацію. Також земля, на якій будують вітрові та сонячні парки, коштує дорого. Аграрії часто замість того, аби вирощувати продукцію, здають її в оренду. Ви можете бачити чимало таких полів по всій Литві. Та й ціна на житло, яке знаходиться поблизу парків з відновлюваною енергетикою, нижча. Як і ціна землі, якщо з якихось причин парк закриють. Це викликає чимале незадоволення в людей. Я не проти вітрової чи сонячної енергії. В наших умовах важливо її мати, але всюди має бути баланс – між природою та потребами людей». В самому Таураге є освітні центри, де людям розповідають про сталі практики, зокрема, про переваги та недоліки вітрових та сонячних станцій, організовують екскурсії туди, аби на місці зрозуміти, як все це працює.

Майже всі муніципальні будівлі Таурізького муніципалітету (понад 30) мають сонячні фотоелектричні системи на дахах. Деякі придбали віддалені сонячні електростанції. Також на околицях місто побудувало свій сонячний парк потужністю 1,1 МВт. Це покриває практично всі потреби в електроенергії на муніципальному рівні. Щодо опалення, то ціна тепла в Таураге залишається однією з найнижчих у Литві, 6,67 кВт/год – тут викорисовують біопаливо (деревна тріска).

У 2019 році замінили всі вуличні ліхтарі як у місті, так і навколишніх селах, на світлодіодні, скоротивши витрати енергії в половину. Все це також за кошти європейських грантів.

«Енергоефективність – це одна річ. Ще працюємо над сталим транспортом. Одним із пілотних проєктів, які реалізуємо в Литві, є створення приміщень для зберігання велосипедів. Боялись, що люди не будуть цим користуватись. Але через два місяці всі 75 велосипедних парковок були заповнені. Якщо не треба витягувати велосипед з підвалу, тоді ви будете частіше ним користуватися, бо це зручно, чи не так? Тут є камери, які підключені до вашого телефону. За допомогою мобільного додатку двері відчиняються. За чотири роки у нас не було жодної аварії чи прикрого інциденту», – розповідає мер.

Також половина громадського транспорту Таураге є електричною. Містом курсують 16 електричних автобусів. Майже всі використовують сонячну енергію. Проїзд у них безкоштовний. Ще однією інновацією стало запровадження єдиного транспортного квитка, який діє в чотирьох муніципалітетах. Це 100 тисяч жителів. Коштує 12 євро на рік. Як пояснюють у мерії, таке рішення ухвалили, коли з'ясували, що більшість користувачів громадського транспорту – люди з найменшими доходами, а від продажу квитків надходило лише близько 80 тисяч євро при витратах в один мільйон євро. Після зниження ціни проїзду до символічного рівня використання транспорту подвоїлося – тепер понад 30 тисяч людей користуються автобусами щомісяця.

«Ми дотримуємось центристської ідеології. Не ухвалювали жодних рішень, які були б для нас економічно нелогічними. Відновлювана енергія просто прибуткова» – переконаний Довидас Камінскас.

Є ще один пілотний проєкт в місцевій ідейній «пісочниці» – створити в Таураге першу в Литві енергетичну спільноту, яка забезпечуватиме електроенергією домогосподарства, що живуть в умовах енергетичної бідності.

Як розповідає мер, члени енергетичної спільноти, комунальні підприємства – опалення, водопостачання, утилізація відходів та транспорт – приєднаються до спільного енергетичного проєкту громади, використовуючи енергію місцевого виробництва для власних потреб. Половина виробленої енергії буде спрямована до цих муніципальних підприємств, а інша половина – мешканцям, які страждають від енергетичної бідності. План ще розробляється, але його мета – замінити існуючі програми компенсації витрат на опалення прямим постачанням доступної або безкоштовної енергії приблизно тисячі домогосподарств з низьким рівнем доходу. Це зменшить потребу в субсидіях і принесе користь всій громаді.

«Ми занадто малі, щоб змінити світ, але відчуваємо, що достатньо великі, щоб показати приклад». Так звучить один із слоганів міста. Частково це відображає і підхід Литви в глобальній енергетичній трансформації, де великі цілі досягаються, хоч і не без проблем, невеликими але рішучими кроками.
 

листопад 2025