Сербія та Китай  Дружба за будь-яку ціну?

Пандемія коронавірусу вивела відносини між Сербією та Китаєм на новий рівень. Ба більше, на тлі повномасштабної російської агресії проти України Китай став для Сербії новою опорою на Сході Європи. Однак зближення цих двох країн спричиняє чимало проблем.

Березень 2020 року: у Європі лютує коронавірус. Кількість хворих стрімко зростає щодня, поспіхом розгортаються тимчасові шпиталі, а паніка серед покупців спустошує полиці супермаркетів. Кадри з італійського Бергамо, де центром міста проїжджають 13 військових вантажівок із трунами, облетіли весь світ.

У Сербії кількість інфікованих також зростає. Влада запроваджує нічну комендантську годину, а над столицею Белградом кружляють поліцейські гелікоптери, контролюючи дотримання обмежень.

Як і весь світ, ця балканська держава в цей час розпачливо потребує медичного обладнання: захисних масок, халатів, засобів дезінфекції. Сербський уряд звертається за допомогою до всіх. А що ж ЄС? 15 березня 2020 року Брюссель запроваджує обмеження на експорт засобів індивідуального захисту за межі союзу.

Президент Сербії Александар Вучич публічно заявляє: мовляв, так звана європейська солідарність — не що інше, як «казка на папері».

Трохи згодом, увечері 21 березня 2020 року, у Белграді приземляється літак із Китаю. На борту — китайські медичні експерти та експертки, апарати штучної вентиляції легень, маски та захисні халати. Це дарунок від уряду КНР. І знак того, що Китай про Сербію не забув.

Просто в аеропорту Вучич цілує прапор Китаю. Відео з цим поцілунком швидко поширюється в соціальних мережах. Уже за кілька днів у Белграді стартує масштабна кампанія на плакатах і білбордах. На них – прапор КНР, фотографія китайського лідера Сі Цзіньпіна та величезний напис: «Дякую, брате Сі».

Стефан Владісавлєв, програмний директор фонду BFPE «За відповідальне суспільство», вже багато років досліджує відносини між Сербією та Китаєм. Для нього очевидно: «Пандемія коронавірусу ознаменувала початок нового етапу у сербсько-китайських відносинах». Це новий розділ у несподіваному партнерстві між глобальною супердержавою та країною із 6,6 мільйонами осіб у Південно-Східній Європі.

Пропаганда в медіа

Дружба з Китаєм приносить плоди, тоді як Європейський Союз кидає Сербію напризволяще — саме такий наратив розкручували проурядові сербські медіа в перший рік пандемії коронавірусу. Аналіз, проведений Центром сучасної політики  (Centrar savreme politike), засвідчив: медіа оцінювали європейську та китайську допомогу по-різному. Заголовки на кшталт «Сербіє, не плач, Китай із тобою» («Курір») або «ЄС готовий залишити Сербію помирати» («Србія Данас») створювали цілком однозначну картину. Ефект від такого подання інформації виявився колосальним: попри те, що після початкових вагань під час пандемії ЄС став для Сербії найбільшим гуманітарним та фінансовим донором, опитування Белградського центру політики безпеки (Beogradski centar za bezbednosnu politiku) продемонструвало геть інші цифри: у жовтні 2020 року майже 70 відсотків респондентів були переконані, що найвідчутнішу підтримку країні надав саме Китай.

Пандемія коронавірусу зміцнила сербсько-китайські взаємини. Однак коріння цього союзу сягає значно глибше в минуле. Ще за часів, коли Сербія входила до складу Союзної Республіки Югославії (1992–2003 роки), між Белградом і Пекіном існував тісний обмін. У 1990-х роках до югославської столиці прибуло багато китайських комерсантів, які згодом створили перший і дотепер єдиний «Чайнатаун» на Балканах — квартал «Блок 70».
  Навіть сьогодні, у 2026 році, в цьому белградському районі досі мешкають кілька тисяч китайців і китаянок. У центральній будівлі ринку з великим червоним написом «70» на даху продавці й продавчині розклали свій товар. Вони пропонують баскетбольні кошики та масажні ролери, штучні квіти, в’ялене м’ясо, бікіні та футболки. У повітрі стоїть аромат гострих спецій, а червоні ліхтарики з китайськими ієрогліфами ліниво гойдаються на вітрі. В одній із сувенірних крамниць продають брелоки-сердечка із зображенням прапорів Китаю і Сербії – ідеальна ілюстрація дружби, яку безупинно пропагують обидві держави. Дружби, відлік якої багато хто пов’язує з цілком конкретною датою: 7 травня 1999 року.

Об’єднані болем

Того року НАТО бомбардувало територію сучасної Сербії. Військовий альянс прагнув запобігти гуманітарній катастрофі в Косові. Напередодні сербські війська розгорнули масштабний наступ, руйнуючи села та змусивши сотні тисяч косовських албанців та албанок рятуватися втечею. Через це Альянс вирішив втрутитися в громадянську війну, навіть не маючи мандата Організації Об’єднаних Націй. 7 травня 1999 року бомби НАТО поцілили й у китайське посольство в Белграді, в результаті чого загинули троє китайських журналістів. «Це була помилка», — заявили в НАТО.
  Сьогодні цей удар вважається наріжним міфом у дружбі між Сербією та Китаєм. «Він сформував особистий зв’язок між країнами», — зазначає Стефан Владісавлєв.

Тим часом китайська амбасада змінила адресу. На місці розбомбленої будівлі виріс ультрасучасний культурний центр. Тут, серед іншого, викладають китайську мову, бойові мистецтва та каліграфію. Про бомбардування 1999 року нагадує меморіал. Спекотного червневого дня сюди приходить група китайських туристів і туристок. Екскурсовод розповідає їм про події 27-річної давнини. Кілька відвідувачів та відвідувачок покладають квіти, китайські прапори, а літній чоловік декілька разів вклоняється меморіальному каменю.

Втручання НАТО у 1999 році допомогло покласти край війні в Косові. Але воно також посилило глибоку недовіру багатьох сербів і сербок до «Заходу». Навіть зараз на вулицях Белграда можна побачити антинатівські ґрафіті. За даними дослідження «Security Radar» Фонду Фрідріха Еберта, близько 75 відсотків сербів вбачають у розширенні НАТО загрозу — це навіть більше, ніж у Росії.

Через дев’ять років після бомбардувань НАТО неприязнь багатьох сербів і сербок до так званого Заходу остаточно зацементувалася. 17 лютого 2008 року колишня югославська провінція Косово проголосила незалежність від Сербії. Німеччина, США та більшість країн ЄС цю незалежність визнали. Сербія ж кинулась шукати нових союзників — тих, хто не підтримав незалежність Косова. І врешті-решт знайшла Китай. Уже 2009 року лідери обох держав підписали декларацію про налагодження стратегічного партнерства.
 

Між Сходом і Заходом

Становище Сербії на світовій арені складне. Попри те, що в суспільстві досі панує сильна неприязнь до НАТО, країна прагне вступити до ЄС. Водночас Белград не хоче втрачати й тісних зв’язків зі Сходом, зокрема з Росією. Сербія бачить себе країною між Сходом і Заходом, можливо, навіть сполучною ланкою. Однак від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну це становище стало ще складнішим. «Сербія не дистанціювалася від Росії», — констатує політичний аналітик Владісавлєв. «Але навіть наші політики збагнули, що наголошувати на партнерстві з Росією зараз не надто розумно». Так новим опорним пунктом на Сході для країни став Китай.

За словами Владісавлєва, є й інше пояснення, чому останніми роками частина сербів і сербок прихильніше дивляться на Китай: «Коли вони бачать країну, яка кидає такий потужний політичний виклик Заходу, то відчувають певну спорідненість або навіть певне захоплення».

Наочним підтвердженням того, наскільки тісними є ці відносини, є військова сфера. Більше 60 відсотків зброї ця балканська держава імпортує саме з Китаю. Минулого року сербські солдати вперше взяли участь у військових навчаннях у китайській провінції Хебей.

Та найголовнішим рушієм цієї співпраці, звісно, є гроші. Китай уже багато років масштабно інвестує в Сербію, наприклад, у будівництво автомагістралей чи залізничного сполучення Будапешт—Белград. Нещодавно Пекін навіть запропонував звести в країні атомну електростанцію. У 2022 році китайські вливання в Сербію вперше зрівнялися з інвестиціями всіх 27 країн ЄС разом узятих. Наразі КНР вклала безпосередньо в сербську економіку близько восьми мільярдів євро, а ще кілька мільярдів надала у вигляді кредитів та інфраструктурних проєктів. Китайські гроші надходять швидко й без бюрократичних перешкод, тому й співпрацювати з Китаєм часто виявляється простіше, ніж із ЄС. У проєктах, що фінансуються коштом китайських кредитів, не потрібно дотримуватися складних стандартів ЄС.

Проте, чим загрожує такий підхід, яскраво продемонструвала трагедія в Нові-Саді 2024 року. Тоді внаслідок обвалу щойно відремонтованого навісу залізничного вокзалу загинули 16 людей. Відповідальною за будівельні роботи була китайська компанія, а сам проєкт фінансувався з китайських позик. Критики одразу звинуватили владу та забудовників у халатності та непрозорості. Обвал даху перетворився на національну трагедію й пробудив усю країну. Відтоді в Сербії не вщухають масові антиурядові протести. Утім, як зазначає Владісавлєв, на публічному іміджі самого Китаю ця аварія ніяк не позначилася. Тож Пекін і надалі може без жодного реального спротиву нарощувати свій вплив у Сербії.

Сербія — союзник Китаю в Європі

Лише наприкінці травня цього року президент Сербії Вучич відвідав свого китайського колегу Сі Цзіньпіна в Пекіні. Десятки солдатів у парадній формі та зі зброєю вишикувалися в почесну варту. Вучич вклоняється військовим, на тлі грає оркестр, а обидва лідери розміреним кроком ідуть довгою червоною доріжкою. Під час зустрічі глави держав підписують численні угоди, прагнучи ще більше поглибити співпрацю. Сербського президента Вучича вдостоюють і особливої честі: президент КНР особисто одягає йому на шию золотий кулон — медаль Дружби. Це найвища нагорода, яку в Китаї може отримати іноземець/іноземка. Далі – тривале рукостискання, усмішки, оплески. Під час публічної частини переговорів Сі наголошує на спільному історичному досвіді обох країн: «І китайський, і сербський народи зазнали чимало страждань, але досягли успіху, адже вирізняються непохитним та незламним духом». Вучич, називаючи Сі любим другом, відзначає вагомість китайської підтримки в минулі роки: «Ми будемо вічно вдячні Китаю за його допомогу».

Але чому Китай так активно інвестує в Сербію? Вигода для Китайської Народної Республіки цілком очевидна. По-перше, це інфраструктура. Ще з 2016 року китайська судноплавна компанія Cosco володіє мажоритарним пакетом акцій Пірея — найбільшого морського порту Греції. Саме звідти Китай планує транспортувати свої товари далі на північ. Тому Китаю вкрай важливо закріпитися в Сербії та розбудовувати та власну інфраструктуру для швидшого та простішого перевезення товарів.

Утім, сьогодні Сербія для Китаю – вже не просто транзитна територія. Останнім часом Пекін дедалі активніше переносить сюди свої виробничі потужності, щоб виготовляти продукцію якомога ближче до кінцевих споживачів у ЄС.

Крім того, Китай викупив у Сербії шахти та гірничодобувні проєкти, отримавши таким чином доступ до сировини – міді, золота, срібла, які тепер може видобувати без обмежень, зокрема й не дотримуючись жодних екологічних стандартів.

Так, наприклад, у 2018 році китайська державна компанія Zijin Mining викупила мідний рудник поблизу міста Бор і налаштувала виробництво на максимальний прибуток. Після поглинання рівень забруднення дрібнодисперсним пилом різко зріс: зафіксовані показники вмісту токсичного миш’яку в повітрі подекуди у 200 разівперевищували встановлені законом норми. У Європі навряд чи знайдеться інше місце, де повітря було б настільки забрудненим, як у цьому містечку на сході Сербії.

Кілька сотень людей регулярно виходять на вулиці, протестуючи проти забруднення довкілля. На знак протесту вони одягають медичні маски, а дехто навіть протигази. У репортажі «Радіо Вільна Європа» про одну з перших акцій протесту 2019 року організаторка мітингу заявила, що здоров’я дітей важливіше за прибутки іноземних компаній. Інша учасниця акції розповідає, що в деякі дні просто не наважується виходити з дітьми з дому і йти до парку – таке погане там повітря. Китайська компанія щоразу обіцяє виправити ситуацію, проте відтоді мало що змінилося. Мешканці та мешканки Бора й надалі страждають від підвищеного рівня забруднення навколишнього середовища. Як попереджає сербська служба охорони здоров’я, у місті критично високий ризик розвитку онкологічних захворювань, діабету та хвороб дихальних шляхів.

Наслідки для природи також уже помітні. Річка, у яку скидали відходи з рудника, перетворилася на мертву водойму, а ліси довкола гинуть.

З фінансового погляду видобуток є вигідним, насамперед для китайської компанії. Але щоб шахта й надалі залишалася рентабельною, вона має розростатися. Тому останніми роками підприємство розширювали, не зважаючи на місцевих. Людей, які поколіннями жили у своїх домівках, примусово позбавили їхньої власності, а у фермерів та фермерок відібрали поля. Інші були змушені виїхати, бо через підземні роботи на шахті будинки втратили стійкість і загрожували обвалом.

Місцеві жителі та жительки не припиняють протестів. Вони прагнуть залишитися у своєму селі, там, де століттями жили їхні пращурі. Вони не хочуть передчасно помирати від раку, а хочуть бачити, як їхні діти ростуть у здоровому середовищі. Але сербський уряд залишається осторонь. Складається враження, що Белград за будь-яку ціну намагається уникнути конфлікту з китайською компанією, а отже, і з керівництвом КНР.

Головне – жодної критики на адресу Китаю: схоже, саме цим правилом сербська влада керується в усіх сферах. На світовій арені Китайська Народна Республіка завжди може розраховувати на підтримку Сербії. Коли міжнародна спільнота засудила репресії Китаю проти уйгурської меншини, Сербія і в 2019, і в 2022 роках підписала прокитайську декларацію, яка виправдовувала дії Пекіна «боротьбою з тероризмом» на північному заході КНР. Сербський уряд підтримав і безкомпромісну політику щодо Гонконгу та придушення продемократичних протестів, що відбувалися там. А тепер, коли напруженість навколо Тайваню знову зростає, президент Сербії Вучич уже неодноразово заявляв, що Тайвань належить до Китаю. «Якщо ти хочеш співпрацювати з Китаєм так тісно, як це робить Сербія, то мусиш демонструвати лояльність і визнання, повністю переймаючи в цих питаннях позицію Китаю», — коментує ситуацію експерт з питань Китаю Владисавлєв. Для Євросоюзу це створює постійні проблеми, адже Сербія підриває прагнення континенту виступати на світовій арені єдиним голосом.

«Тож ми шукаємо інших друзів»

Проте, можливо, провина за це лежить і на самому Євросоюзі. Зближення Сербії з Китаєм посилилося ще й тому, що останнім часом Брюссель не давав Белграду жодних реальних перспектив щодо членства.

Сербія має статус кандидата на вступ ще з 2012 року, .але відтоді суттєвого поступу не відбулося. З одного боку, гальмують реформи, які країна так і не спромоглася втілити, а також досі не врегульований статус колишньої провінції Косово, яка проголосила незалежність у 2008 році. З іншого боку, причиною є банальний брак інтересу з боку самого ЄС. Останніми роками Брюсселю було просто не до Балкан: спочатку криза єврозони, потім пандемія коронавірусу, і врешті — війна проти України.

«Я народився 1992 року, і мені було вісім років, коли впав Мілошевич, — згадує Стефан Владісавлєв. — Тоді всі тільки й говорили що про Європейський Союз. У школах проводили конкурси на найкраще знання структури ЄС. Університети організовували поїздки до Євросоюзу, звідки всі поверталися і з захватом махали синіми євросоюзівськими прапорцями». Проте з роками ця ейфорія згасла. «Я пам’ятаю, як спочатку говорили, що Сербія увійде до ЄС у 2007 році, потім — у 2012-му, пізніше — у 2015-му, потім — у 2020-му, зрештою — у 2025-му. Зараз мені 33, і я сподіваюся, що проживу достатньо довго, щоб побачити Сербію в ЄС, але впевненості в мене вже немає».
  Не спостерігаючи реальних шансів на євроінтеграцію у середньотерміновій перспективі, Сербія почала шукати альтернативу й розвернулася в бік Китаю. Владісавлєв описує логіку сербського уряду так: «ЄС вимагає від нас величезних поступок, але ми не отримуємо за це того, чого прагнемо. Тож ми шукаємо інших друзів, з якими можемо взаємодіяти в різних сферах і в різний спосіб». Це призвело до парадоксальної ситуації: «Роками ми граємо в цю гру, де лише Сербія вдає, ніби хоче стати частиною Європейського Союзу, а Європейський Союз так само вдає, ніби хоче бачити Сербію у своєму складі».

Проте після років застою розширення ЄС на схід може знову повільно набрати обертів, змусивши Белград знову перевести погляд з Пекіна на Брюссель. Адже саме російське вторгнення в Україну знову повернуло питання розширення на порядок денний ЄС.

«Ви нам потрібні», — заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц на саміті «ЄС – Західні Балкани» у червні цього року. Він мав на увазі Албанію, Боснію та Герцеговину, Чорногорію, Північну Македонію, а також Сербію. «Що стосується Сербії, то відповідь [на питання про членство в ЄС] чітка й однозначна: так». Утім, Мерц додав: «Однак Сербія також має визначитися, на чиєму вона боці. Тобто політика «коливання» між Росією, Китаєм та Європою неприйнятна. Сербія має чітко вирішити, де ця країна бачить своє майбутнє. І якщо відповідь Сербії — Європа, то відповідь Європи — Сербія».

липень 2026