Дослідниці в Антарктиці  «Мене просто тягне туди, де холодно»

Щороку кілька українських науковиць та науковців вирушають на зимівлю до антарктичної станції «Академік Вернадський». Там у них своя місія та свій особливий світ, деталями якого поділився саме жіночий колектив.

«Мене просто тягне туди, де холодно», – розповідає метеорологиня Національного антарктичного наукового центру Анастасія Чигарева, відповідаючи на запитання про те, чому вона вирішила стати дослідницею Антарктиди.

Ще в університеті дівчина цікавилася станцією «Академік Вернадський», яка належить Україні з 1996 року. Вона розташована за 15 тисяч кілометрів від України й туди щороку для проведення наукових досліджень їдуть дві експедиції: цілорічна та сезонна. На перших зимівлях там успішно працювали жінки, але після 1998 року було прийняте неофіційне рішення брати тільки чоловіків. Анастасія не сприйняла цю заборону серйозно, навпаки, почала мріяти, що одного дня там працюватиме.

«Коли я закінчила університет, почала обирати чим займатися. Вийшло так, що найцікавіше для мене – дослідження полярних регіонів. Так почалася моя дорога в Антарктику», – пригадує Анастасія. Уперше науковиця потрапила до Антарктики у 2021 році в межах сезонної експедиції, щоб підготуватися до міжнародного проєкту Year of Polar Prediction (YOPP)(Рік полярного прогнозування – укр). Метою проєкту було покращити розуміння процесів формування хмар та опадів в Антарктиді протягом полярної зими, щоб вдосконалити прогнозування погоди в регіоні. Після цього Анастасія приїжджала на станцію іще три рази у складі сезонної експедиції.

Гардероб

У свою першу довгу дорогу на антарктичну станцію «Академік Вернадський» Анастасія Чигарева збиралася найдовше. Попри те, що усім одягом забезпечили на станції, вона вирішила підстрахуватися і купила дорогі трекінгові черевики. Спеціально вибрала на два розміри більші, щоб вдягти під низ теплу вовняну шкарпетку, аби не замерзнути. Проте ходити в них так і не змогла… вони були занадто великі. Виявилося, що взуття на станції справді зручне та ідеально підходить до тамтешніх умов. Трекінгові черевики Анастасія привезла назад в Україну і ходить у них Карпатами.

Вечір в барі «Фарадей»

Щосуботи всі учасники та учасниці команди збираються в нарядному одязі на вечерю в барі «Фарадей» або, як його іще називають, найпівденніший бар на землі. За барну стійку може стати будь-який охочий. Бар був збудований у часи, коли станція належала Великій Британії і називалася «Фарадей». За легендою, після будівництва станції у теслярів залишилася деревина, тож вони вирішили побудувати невеликий паб в англійському стилі.
  «До цієї традиції усі ставляться з усією серйозністю. Чоловіки вдягають костюми-трійки, жінки інколи навіть привозять підбори та вечірні сукні. Зараз популярно одягати святкову вишиванку. В мене на цей день є білі універсальні кросівки, які ідеально пасують під сукні», – пригадує науковиця.

Солодощі

Їжу сюди зазвичай закуповують на рік наперед. До станції прибуває український криголам «Ноосфера» із 16 тоннами продуктів, які вивантажують самі полярники та полярниці. Спочатку їдять продукти, які довго не зберігаються – овочі, фрукти, яйця. З часом деякі продукти закінчуються, але їх довозять на кораблі наступної експедиції – сезонної. Зазвичай це свіжі фрукти й овочі, молоко та інші продукти, які вже скінчилися. «Закупку проводять у Чилі, тож продукти можуть відрізнятися від тих, до яких ми звикли в Україні. Мені бракувало смаку українських солодощів. Тож після першого візиту на станцію я беру з собою туди кілька великих батончиків Snickers», – ділиться Анастасія.

Ритуали Анни Соіної

Геофізикиня Анна Соіна мріяла поїхати в Антарктику іще зі школи. Саме там вона зачитувалася книгами про полярні області.

«У 2003 році мені студентці-екологині пощастило проходити практику в Радіоастрономічному інституті (РІ НАН України) у відділі радіофізики геокосмосу, де працювали справжні українські полярники, які мені здавалися богами. Потім я писала диплом щодо впливу функціонування антарктичних станцій на довкілля...», – розповідає Анна.
  Після університету науковиця почала працювати в РІ НАН України і завжди просилася зимувати в Антарктиці, але жінок тоді не брали. Коли в Національному антарктичному центрі змінилося керівництво, то новий очільник Євген Дикий у 2018 році офіційно заявив, що при відборі команд більше не буде ніяких обмежень – ні гендерних, ні вікових.

«І дійсно, у 24-ту Українську антарктичну експедицію поїхали працювати дві жінки – біологиня Оксана Савенко та лікарка Наталія Бабій. А вже на наступному відборі попросилась і я. Мою кандидатуру затвердили, я пройшла у команді 25-ої Української антарктичної експедиції», – пригадує Анна Соіна.

Березень 2020 року, до відправки на станцію залишалося близько двох тижнів, але це був початок епідемії COVID-19 і вимоги до подорожей мінялися щодня. Опівночі до науковиці зателефонував керівник і сказав, що через пандемію на збори в Анни не два тижні, а два дні.

«Наша команда місяць їхала до станції, були моменти коли я думала, що вже не буду зимувати, але завдяки просто нелюдським зусиллям НАНЦ до станції «Академік Вернадський» ми таки потрапили, правда, з мінімумом багажу», – ділиться спогадами геофізикиня.

Після повномасштабного вторгнення команда може дістатися до станції довгою дорогою: спочатку — автобусом до Польщі, потім — літаками до Чилі, далі — науково-дослідним криголамом «Ноосфера» до Антарктики.

День народження на півдні

За словами Анни, день народження це завжди подія і починається святкування ще вночі.

«В цей день опівночі команда завжди збирається в їдальні, щоб привітати іменинника чи іменинницю. У визначений і узгоджений з кухарем день святкування відбувається за вечерею. Кухар за допомогою команди накриває святковий стіл і о 19:00 усі збираються гарно одягнуті і з подарунками. Вітають іменинника чи іменинницю по черзі і усі намагаються подарувати щось унікальне і цікаве», – розповідає науковиця.

Після останнього привітання команда прибирає стіл та миє посуд і переходить святкувати у бар «Фарадей». Можна танцювати, співати, грати в ігри. А також там кухар вручає імениннику торт.
  «Наприклад, мені наш кухар Назар Цюпка пік торт власної рецептури і назвав моїм ім’я, це було надзвичайно приємно і просто нереально смачно. Не кажу вже про те, як гарно! Торт заносять урочисто зі свічками, перед тим заздалегідь вимикається світло», – пригадує Анна Соіна.

Дозвілля

На станції кожен сам обирає, як саме проводити свій вільний час – це може бути спортзал, більярд, комп’ютерні ігри, дартс, читання книжок чи перегляд фільмів.
  «Можна займатись рукоділлям, гуляти островом з фотоапаратом. Можна грати настільні ігри, яких на станції дуже багато. Кілька разів частиною команди грали у Warcraft. Хлопці часто грали у більярд та дартс. Взагалі різні ігри популярні на початку зимівлі, в період антарктичної зими, з приходом весни часу на них майже не залишається. Також наша лікарка організовувала заняття йоги та книжковий клуб», – говорить Анна.

Історія Тетяни Баглай

Ще зовсім маленькою Тетяна зрозуміла, що хоче бути науковицею. У свої п’ять розповідала братам, що працюватиме у лабораторії. «Вже дорослою я організовувала у Харкові наукові пікніки просто неба. Мені дуже приємно було розуміти, що ті діти, молоді люди, які раніше були глядачами на наших наукових пікніках, потім приходили як учасники уже від інститутів, університетів, де вони продовжили своє навчання», – говорить Тетяна.

У 2024 році біологиня Тетяна Баглай вирушила на станцію «Академік Вернадський» у складі 29-ї Української антарктичної експедиції.

Мідвінтер

Одним із особливих днів для полярників є Мідвінтер – символічне свято, яке позначає найкоротший день та найдовшу ніч. Назва походить від англійського Midwinter (the middle of the winter). Саме після Мідвінтера світловий день починає потроху зростати, нагадуючи про наближення весни, яке відзначають 21 або 22 червня.
  За традицією у цей день сніданок готує очільник чи очільниця команди. При цьому замовляти можна будь-що. Після ексклюзивного сніданку команда організовує спортивні змагання: ходьба драбиною, перетягування каната і навіть стрільба з німецької пневматичної гвинтівки. Головною традиційною подією Мідвінтера полярники та полярниці називають купання в Південному океані. Деякі роблять спеціальні костюми для купання.
  «Поки ви не скупалися на Мідвінтер, не можете вважатися справжнім полярником чи полярницею. І я скажу відверто, скупатися у крижаній воді прекрасно, я була з тих людей, які якраз організовували ці купання», – пишається науковиця Тетяна. При цьому, за словами Тетяни, в Україні вона ніколи не плавала у холодній воді, але в експедиції це стало її пристрастю.

Кубрик

Кімнати на станції називаються «кубриками». Саме там сплять учасники і учасниці команди. Вони невеликого розміру і нагадують купе у потязі. Стіни у таких кімнатах дуже тонкі, тому, наприклад, розмовляти по телефону краще у іншому місці, аби не турбувати сусідів. «Якось я працювала уночі у лабораторії, яка розташована поруч з кубриком. Аби не заважати своїй сусідці Валентині я ставила подушки до стіни, які затримували звуки», – розповідає Тетяна. З цієї ж причини на станції не можна використовувати будильники. Гучний звук обов’язково розбудить усю команду, а з огляду на те, що в усіх різні графіки, для когось це може бути справжнім дискомфортом. Будильником на станції працює черговий чи чергова, яким спеціально заздалегідь вписують графіки роботи на дошці.

Догляд

За словами Тетяни, Національний антарктичний науковий центр забезпечує усіх членкинь і членів команди необхідними засобами гігієни. «Ми забезпечені на рік шампунями, бальзамами для волосся, зубними щітками й пастами, тампонами і прокладками, навіть сонцезахисними кремами. Але особисті доглядові речі чи специфічні ліки треба збирати самостійно з розрахунку на рік», – пригадує Тетяна.

За її підрахунками, за рік вона використала п’ять банок шампуню по 700 мл. Додатково просила передати засоби побутової хімії, бо на закуплену у неї виявилася алергія. Під кінець зимівлі її замовлення навіть змогли доставити на станцію. 

На станції є машинка та ножиці для стрижки. Учасники і учасниці експедиції стригли один одного, адже можливості піти до перукаря там, звісно, немає. «З іншого боку, ми усі здобули новий досвід. Для мене це дуже особливий час і я б хотіла його повторити», – говорить Тетяна Баглай.
 

вересень 2025