Ритуалізована свобода від ідеології  Про казку об'єктивної економіки

Обговорюючи в публічних дискусіях питання економічної політики, політики/ні раз у раз удають, наче лише озвучують незручні істини. Ця ритуалізована свобода від ідеології допомагає їм приховувати той факт, що їхня власна позиція також є глибоко ідеологічною.

«Захист клімату без ідеології!» — такою була гучна заява канцлера Фрідріха Мерца, коли він у вересні 2025 року презентував нову кліматичну політику уряду. Свою думку про ідеологічну заанґажованість попередніх підходів до захисту клімату Мерц сформулював так: «Захист клімату, який ставить під загрозу, ба більше — руйнує промислову базу нашої країни, захист клімату, який загрожує добробуту нашої країни, не знаходить підтримки серед населення». Критика попереднього уряду очевидна: за словами Мерца, захист клімату та квітуча економіка є взаємовиключними цілями. Якщо продовжити цю думку, то виходить, ніби одного можна досягти лише коштом іншого, й оскільки «світлофорна коаліція» проігнорувала цю, здавалося б, просту істину, її не переобрали. [Уряд під керівництвом канцлера Олафа Шольца від 2021 до 2025 року отримав назву «світлофорної коаліції» через традиційні кольори трьох партій, що входять до коаліції: червоний, жовтий, зелений, – прим. ред.] Тому Мерц запропонував об'єктивний і вільний від ідеології підхід до цього питання.

Цією позицією німецький канцлер показав одразу дві симптоматичні стратегії в політичних дебатах на економічні теми. По-перше, послався на уявний вибір між захистом клімату та економічним зростанням. Проте це є помилковим висновком: у середньостроковій перспективі одного неможливо буде досягнути без іншого. Зрештою, захист клімату — це інвестиція в майбутнє й основа будь-якого потенційного зростання. По-друге, Мерц вдається до популярної стратегії дискредитації політичних опонентів/ок, звинувачуючи їх в ідеологічному засліплені, тоді як власна економічна політика ритуалізується й проголошується ідеологічно нейтральним та об'єктивно правильним шляхом.

Усе є ідеологічним

При цьому будь-яка розмова на економічні теми має глибоко ідеологічний характер. Нова стратегія федерального уряду, яка полягає в наданні економічним інтересам вищого пріоритету, аніж клімату, теж аж ніяк не вільна від ідеології, а відображає неоліберальний світогляд.

Аби зрозуміти, що неможливо говорити про економічні теми без ідеології, уявімо двох людей, які мають однакову мету: стимулювати економічне зростання. Для цього одна з них прагне скоротити бюрократію та знизити податки, щоби створити стимули для збільшення інвестицій і таким чином забезпечити додаткове зростання. Інша людина, навпаки, пропонує, аби держава сама здійснювала значні інвестиції і, за необхідності, фінансувала їх коштом підвищення податків для певних груп, у такий спосіб самостійно генеруючи нове зростання. Обох людей об'єднує спільна мета, але шляхи її досягнення в них абсолютно протилежні. Це й не дивно, адже вони визначаються їхніми ідеологічними уявленнями про те, як влаштований світ. Проблема полягає в тому, що в економічному контексті абсолютних істин майже не існує. Ефективність економічно-політичних заходів чи економічних теорій неможливо перевірити в лабораторних умовах. Котра з двох наведених у прикладі вище стратегій правильна чи принаймні краща? Це питання, ймовірно, залишиться без відповіді, позаяк неможливо реалізувати обидві стратегії одночасно та за ідентичних умов. І навіть якщо в якийсь момент один із цих шляхів виявиться правильним, це не означає, що так само залишатиметься й у наступний момент.

За те, що ритуалізована свобода від ідеології, яку демонструє Фрідріх Мерц, проникла й у публічний дискурс, відповідальні серед іншого й економісти/ки. Економічні науки насправді належать не до природничих, а до суспільних наук, хоча через їхні математичні та технічні методи часто складається інше враження. Як такі, вони мають справу з нашою людською недосконалістю й не можуть дозволити собі розкіш покладатися на універсальні закони природи.

Навіть такі, здавалося б, очевидні твердження, як «підвищення цін призводить до зниження попиту», не є абсолютно правильними. Ще наприкінці ХІХ-го століття американський економіст Торстейн Веблен описав групу товарів, названих на його честь товарами Веблена, попит на які зростає, коли вони дорожчають. До них належать насамперед предмети розкоші, як-от коштовні годинники, спортивні автомобілі, дизайнерський одяг чи картини відомих художників/ць — все те, що завдяки своїй високій ціні випромінює певний статус. Для найзаможніших представників/ць нашого суспільства твір мистецтва часто стає цікавим лише тоді, коли його ціна сягає декількох десятків тисяч євро і він перетворюється на маркер винятковості, який можуть собі дозволити лише одиниці.

Королева суспільних наук

Найбільшим досягненням сучасних економічних наук є створення ілюзії, буцімто вони, як і природничі науки, можуть робити універсальні висновки. Таким чином вони забезпечили собі виняткове становище в публічному дискурсі. Після Другої світової війни дедалі більш математичний підхід до економіки перетворив цю дисципліну на «королеву суспільних наук», як колись влучно висловився американський економіст Пол Самуельсон.

Оскільки економічні науки здатні робити точні кількісні прогнози – незалежно від того, виявляються ті правильними чи ні, – вони витіснили інші суспільні науки на другий план. Ніде це не проявляється так яскраво, як у Німеччині, де членів Експертної ради з оцінки загального економічного розвитку, найважливішого економічного консультативного органу федерального уряду, в розмовній мові називають «економічними мудрецями». Сьогодні вже неможливо однозначно відтворити походження цього терміна. Однак відомо, що його почали використовувати в медіа вже незабаром після заснування Ради експертів у 1963 році та завдяки постійному повторенню в пресі він прижився в народі. Це яскравий приклад того, як схильність журналістів/ток бездумно тиражувати потужні образи може сприяти закріпленню певних наративів у суспільстві. Саме завдяки медійній привабливості вислову «економічні мудреці» та супутньому ритуалізованому повторенню Рада експертів здобула той вплив, який має сьогодні. Натомість консультативні органи інших академічних дисциплін майже не привертають до себе уваги в публічному дискурсі.

Таким чином, політики/ині можуть спиратися на економічні аргументи, щоби справляти враження, ніби вони просто озвучують незручні істини. Так зробив колишній міністр фінансів Крістіан Лінднер, заявивши під час інфляційної кризи восени 2022 року, що замість стимулювання економіки новими інвестиційними програмами потрібно повернутися до «збалансованого бюджету», щоби не підігрівати інфляцію. Так само скористався цим ритуалом і баварський прем'єр-міністр Маркус Зедер, розкритикувавши в 2024 році в соцмережі X уряд «світлофорної коаліції»: «Добра економічна політика повинна бути приземленою, практичною, передбачуваною та вільною від ідеології. Нам потрібний кардинальний поворот у бік зменшення податків, зниження цін на енергоносії та стрункої держави». Власна економіко-політична позиція, як і у прикладі Фрідріха Мерца на початку статті, подається як об'єктивна істина, а будь-яке відхилення від неї вважається ідеологічною засліпленістю.

При цьому цілком природно, що ідеології впливають на позиції щодо економічної політики. Те, як ми розуміємо світ навколо нас, визначає наше ставлення до нього. Проблема в публічному дискурсі, яка об'єднує заяви Мерца, Лінднера та Зедера, полягає в асиметрії, з якою використовується звинувачення в ідеології. Зазвичай із цим стикаються ті політичні діячі/ки, які хочуть посилити регулювання ринку, прагнуть прогресивної соціальної політики або загалом виступають із критикою капіталізму. Натомість вимога більшого капіталізму, більшого неолібералізму та більшої ролі ринків завжди може сховатися за уявною об'єктивністю.

Цій ритуалізованій «свободі від ідеології» приписують науково-економічну ауру, що робить її однією з найпотужніших мовних стратегій ринково-ліберальних і консервативних партій. Настав час чітко означити ідеології обох сторін.

листопад 2025