Олександра Григоренко
Війна як каталізатор перекладацької праці
Лектюра продовжує розмови з людьми, які навіть у найскладніші часи сприяють налагодженню культурного діалогу між Україною та Європою, перетворюючи літери в текстах на ключі до дверей інших літератур, а надто, ясна річ, — німецької. І про те, як відбувається цей процес і як навіть рік повномасштабної війни може стати найпродуктивнішим, сьогодні розповість перекладачка Олександра Григоренко.
Чи мала ти активні проєкти станом на 24-те? Як зрештою склалася їхня доля? І що саме це було, якщо не секрет?
На той момент у мене не було саме розпочатих перекладів, але було кілька книжок, над якими тривала робота вже на стадії правок. Десь на зимових канікулах (на самому початку 2022 року) я переклала 4 дитячі книжки — це були історії Інґо Зіґнера про пригоди дракончика Кокоса — яскраві, кумедні та дуже легкі. У лютому я вже отримала відредаговані тексти цих казок і ніяк не могла знайти час, щоб внести всі правки. Планувала доробити це на вихідних саме після 24-го, але тоді стало вже не до правок. У перші місяці після повномасштабного вторгнення я час від часу згадувала про ці книжки, справді сумніваючись, що вони колись вийдуть, але все ж до кінця літа 2022 року «Кокосики» були надруковані. Я давно так не раділа авторським примірникам.
До речі, саме в ніч на 24-те я перекладала обкладинки. Це були книжки Ілони Айнвольт «GIRLS» і «BOYS» — довідники з дорослішання для підлітків, які на той момент були вже майже готові до друку. Вони теж вийшли — звісно, з затримкою на кілька місяців.
Взагалі думка про те, що книжки в Україні виходять навіть під час повномасштабної війни, надзвичайно підтримувала мене протягом усього минулого року.
Як скоро тобі взагалі вдалося повернутися до роботи і з якими першими труднощами ти зіткнулася? І що допомагало долати ці стани?
Насправді в якомусь сенсі я й не припиняла працювати: якщо враховувати не лише переклади, а загалом будь-яку роботу з текстами, то в березні-квітні я дуже активно щось редагувала й перекладала — і на замовлення, й на волонтерських засадах. І це мало терапевтичний ефект, відволікало від новин, я трохи забувала про страх і жахливе відчуття невизначеності.
З іншого боку, якось складалося так, що саме тоді траплялися тексти, які були мені під силу, — зараз я розумію, що минулого березня точно була б неспроможна перекладати поезію чи складну художню прозу. Наприклад, я тільки цього року повертаюся до роботи над перекладами Герти Мюллер. Це, мабуть, узагалі найтриваліший проєкт, у якому я беру участь: ще з 2017 року ми з Марком Бєлорусцем готуємо збірку вибраної прози цієї авторки, Марк перекладає російською, я — українською. Сподіваюся, цього року книжка нарешті вийде друком.
Чи змінилася загалом твоя працездатність від початку повномасштабного вторгнення? І якщо так, то як саме?
Змінилася, так. Коли минув перший шок, я стала перекладати якось гарячково й захоплено, і це тривало майже до кінця минулого року. Натомість зараз починаю дуже гостро відчувати відкладену втому. Якийсь обсяг роботи, з яким я раніше могла впоратися за два-три вечори, зараз розтягується щонайменше на тиждень.
А яка ситуація була з запитами від замовників? Не було, скажімо, такого, що довелося адаптуватись і шукати якихось підробітків поза книжками? Як узагалі змінилася ситуація з українського боку — з твого досвіду і, може, з досвіду колег із твого кола спілкування?
Тут, напевне, час для дисклеймера — хоча, можливо, його слід було озвучити раніше. Переклад — це дуже важлива частина мого професійного життя, але він ніколи не був основною моєю робочою діяльністю. Це має свої мінуси: я змушена перекладати на вихідних, вечорами й під час відпусток; але натомість легше переживаю періоди, коли в мене взагалі немає замовлень.
Мені дивно це усвідомлювати, але 2022 рік був поки що найпродуктивнішим для мене, я переклала як ніколи багато книжок. Звісно, вони були дуже різні за жанрами, обсягом і складністю. У тому, як надходили замовлення, мені вчувалася якась гарячковість, співзвучна моїй власній, — напевне, видавництвам, із якими я співпрацювала, було важливо відновити або продовжувати роботу. Але мій досвід абсолютно не є показовим. Я хотіла б звернути увагу на два опитування: «Переклад на війні» й опитування Translators In Action (ТІА) за 2022 рік. Вони демонструють, що ситуації, в яких опинилися перекладачки й перекладачі під час війни, надзвичайно різні: у когось умови праці й кількість замовлень майже не змінилися, інші ж були змушені якось призвичаїтися до кардинальних змін.
Чи відчуваєш ти, що якось зросла підтримка перекладачів, спрямована на покращення їхньої роботи? Чи дають охочіше ґранти, як змінилися рівень і своєчасність оплати, чи стали гнучкішими дедлайни? Можливо, маєш досвід участі у творчих резиденціях за останній рік?
Почну з резиденцій: минулого року мені вперше особисто запропонували участь у закордонній резиденції, від якої я мусила відмовитися, бо йшлося про 4‒6 місяців, а я не уявляла (та й зараз не уявляю) такого тривалого перебування за кордоном. Власне, у мене складне ставлення до резиденцій, бо виїхати кудись, швидко обжити новий — навіть дуже комфортний — простір, відтворити свій звичний або створити новий робочий ритм мені вдається далеко не завжди, так само як і знаходити баланс між роботою й можливістю поспілкуватися з людьми, які з’їхалися в те саме місце. Минулого року навіть думати про це було важко. На тлі міжнародної уваги до України ґрантова підтримка, за моїми відчуттями, теж зросла, але я не можу сказати, наскільки доступнішою вона стала, наскільки покриває потребу в ній і наскільки може вплинути на ситуацію загалом.
Жорсткість дедлайнів і своєчасність оплати, як на мене, дуже залежать від організації процесу всередині видавництв. У мене з цим загалом був позитивний досвід. Опитування ТІА фіксують поступове зростання тарифів, але при цьому в 2022 році оплата праці понад 80% опитаних була нижча за встановлені Кабміном мінімальні розцінки. В опитуванні за 2022 рік, про яке я згадувала раніше, мою увагу привернув факт, що понад 17% відсотків опитаних через війну стали отримувати більше замовлень від іноземних видавництв і всі, хто має досвід такої співпраці, говорять про вищі тарифи, ніж в українських видавництвах. Я можу тільки мріяти, що набереться якась критична маса цього досвіду й перекладач_ки почнуть активніше дискутувати про вищу оплату з українськими видавництвами. Однак більш імовірною видається перспектива, що колеги, які мають таку можливість, просто надаватимуть перевагу співпраці з іноземними видавництвами.
Чого, на твою думку, взагалі (і окремо — зараз) бракує перекладачам? Що могло би покращити їхнє життя?
Зараз — можливості працювати без повітряних тривог і обстрілів.
Взагалі ж, мені здається, бракує загальної структури, у якій книжки з різних мов перекладалися б системно, а не з прицілом на комерційний успіх, повторно перекладалася б класика, оновлювалися б словники тощо. І ще важливо (мене колись запитали про це, і я не знала, що відповісти) мати якісь чіткі умови «входу в професію». Де людині, яка хоче перекладати, але ще не має практичного досвіду, опублікувати перший переклад? Як отримати редакторський фідбек, оцінку від досвідченіших колег, зрештою, зрозуміти, чи варто продовжувати? Якось це, звісно, відбувається: спрацьовують щасливий випадок, особисті знайомства, якісь інші фактори, — але я була б щаслива дізнатися про проєкти або програми, в межах яких початківці могли б публікуватися. Звісно, про подібні структури можна говорити лише в мирних умовах і за стабільної економічної ситуації.
Поговоримо тепер про більш перекладацько-особисте. Чи пам’ятаєш ти, що саме свого часу спонукало тебе стати перекладачкою? І як вибір зупинився саме на перекладах з німецької?
Вибір не те щоб зупинявся, бо німецька у школі та в університеті, аж до магістратури, була моєю єдиною іноземною. У якийсь момент я зрозуміла, що перекладати з німецької на українську — дуже комфортний для мене тип завдань. Я не відразу стала думати про художній переклад як майбутню сферу діяльності, але якась готовність до цього сформувалася, мабуть, ще в школі.
Що було твоїм першим перекладеним текстом?
Їх було два: «Heidenröslein» Гете і «Der Brief den du geschrieben…» Гайне. Це було на другому курсі університету, домашнє завдання з практики мови. Я нікому не покажу ці тексти, навіть якщо знайду їх, але саме тоді я зрозуміла, що це вже не навчальний, а художній переклад.
Якщо ж більш серйозно — десь у 2011–2013 роках я перекладала для сайту й журналу «Простори». Це були вже не перші переклади, але справді безцінний досвід колегіального редагування (майже всі, хто перекладали для сайту, також редагували й інші переклади) і найшаленіші тексти в моєму житті.
Що тобі загалом найбільше і найменше подобається в роботі перекладачкою?
Найбільше подобається й не подобається одне й те саме: працювати зі складними й неперекладними моментами у текстах. Бо якщо вдається, по-перше, побачити, а потім передати гру слів, перепридумати якусь структуру в тексті так, щоб вона запрацювала, — це величезне задоволення. Але може й бути розпач — коли це не виходить, або, ще краще, коли влучний варіант знаходиться тоді, коли книжка пішла у друк або вже навіть була надрукована.
З чим тобі в принципі найбільше подобається працювати — за формами, жанрами тощо?
Мені досі цікаво пробувати щось нове. Іноді йдеться навіть не про жанр, а суто про формат. Колись мені хотілося перекласти велику книжку, на кілька сотень сторінок — просто отримати досвід того, як на тебе тисне текст, тисне час, і таким чином спробувати подолати страх перед великими книжками. Цей ґештальт частково закритий, бо я вже переклала велику науково-популярну книжку, але колись хотілося б зробити й великий художній текст. Художня проза — це те, що я найдужче люблю й у майбутньому хотіла б перекладати більше. Хоча іноді жанри, які я загалом не вважаю своїми, розкриваються дуже несподівано. Минулого року я по-справжньому відкрила для себе соціальний комікс. У видавництві «Видавництво» незабаром мають вийти «Ноель» Мікаеля Росса й «Кіндерланд» Мавіля — обидва складні й класно зроблені тексти, я щиро рада, що мала можливість попрацювати з ними. «Кіндерланд» (це історія з НДР, яка відбулася перед самим падінням Берлінського муру) взагалі вразив мене стилем і пропрацюванням деталей, для мене це був якийсь новий вимір роботи.
Чи ти зараз працюєш із текстами про війну? І якщо так, то чи легше стало з ними працювати, чи важче? А якщо ні, то чи взялася би і чому?
Так сталося, що я переклала два тексти про війну вже після повномасштабного вторгнення. Порівнювати з попереднім досвідом дуже важко — принаймні під час роботи я про це не думала. Один із цих текстів — щоденник Жені Бєлорусець із Києва перших місяців вторгнення — я взагалі сприйняла дуже особисто. Я виїздила з міста десь саме на той період, який охоплює цей щоденник, тож завдяки роботі над текстом відбулася така собі компенсація відсутнього досвіду. В мене досі не стерся його образ — він видався мені прохолодним, дуже повітряним, іноді майже прозорим, дуже добре перекладався, та емоційно це була надзвичайно важка робота.
Другий текст — есе Петера Слотердайка «Терор з повітря», присвячений війнам XX століття. Він зображує жахливу прогресію терору, яку, здається, вже неможливо спрямувати у зворотний бік. Я багато разів питала себе, чи може щось для цього зробити книжка чи навіть дуже багато книжок. Щоправда, під час роботи я в якийсь момент мусила заблокувати в голові будь-які порівняння з сьогоденням, навіть якщо вони напрошувалися. Нашу війну, ясна річ, теж зрештою неминуче проаналізують, впишуть у світові закономірності, але для цього має минути досить багато часу. Я сподіваюся колись прочитати одну з книжок із таким аналізом, але зараз боляче думати про те, що твій особистий і унікальний досвід підлягає класифікації.
Насамкінець — що тобі самій ще хотілося б перекласти? Які твої перекладацькі мрії, словом? І чому саме такі?
Зараз мені дуже хочеться перекласти щось, що захопило б мене перш за все як читачку. Якщо конкретніше — я з радістю переклала б якусь класно і складно зроблену фантастику. Навряд чи моя мрія здійсниться, бо першість у цьому жанрі все ж за англомовними авторами, але мене дуже приваблює ідея на час перекладу зануритися в цілковито інший світ.
На той момент у мене не було саме розпочатих перекладів, але було кілька книжок, над якими тривала робота вже на стадії правок. Десь на зимових канікулах (на самому початку 2022 року) я переклала 4 дитячі книжки — це були історії Інґо Зіґнера про пригоди дракончика Кокоса — яскраві, кумедні та дуже легкі. У лютому я вже отримала відредаговані тексти цих казок і ніяк не могла знайти час, щоб внести всі правки. Планувала доробити це на вихідних саме після 24-го, але тоді стало вже не до правок. У перші місяці після повномасштабного вторгнення я час від часу згадувала про ці книжки, справді сумніваючись, що вони колись вийдуть, але все ж до кінця літа 2022 року «Кокосики» були надруковані. Я давно так не раділа авторським примірникам.
До речі, саме в ніч на 24-те я перекладала обкладинки. Це були книжки Ілони Айнвольт «GIRLS» і «BOYS» — довідники з дорослішання для підлітків, які на той момент були вже майже готові до друку. Вони теж вийшли — звісно, з затримкою на кілька місяців.
Взагалі думка про те, що книжки в Україні виходять навіть під час повномасштабної війни, надзвичайно підтримувала мене протягом усього минулого року.
Як скоро тобі взагалі вдалося повернутися до роботи і з якими першими труднощами ти зіткнулася? І що допомагало долати ці стани?
Насправді в якомусь сенсі я й не припиняла працювати: якщо враховувати не лише переклади, а загалом будь-яку роботу з текстами, то в березні-квітні я дуже активно щось редагувала й перекладала — і на замовлення, й на волонтерських засадах. І це мало терапевтичний ефект, відволікало від новин, я трохи забувала про страх і жахливе відчуття невизначеності.
З іншого боку, якось складалося так, що саме тоді траплялися тексти, які були мені під силу, — зараз я розумію, що минулого березня точно була б неспроможна перекладати поезію чи складну художню прозу. Наприклад, я тільки цього року повертаюся до роботи над перекладами Герти Мюллер. Це, мабуть, узагалі найтриваліший проєкт, у якому я беру участь: ще з 2017 року ми з Марком Бєлорусцем готуємо збірку вибраної прози цієї авторки, Марк перекладає російською, я — українською. Сподіваюся, цього року книжка нарешті вийде друком.
Чи змінилася загалом твоя працездатність від початку повномасштабного вторгнення? І якщо так, то як саме?
Змінилася, так. Коли минув перший шок, я стала перекладати якось гарячково й захоплено, і це тривало майже до кінця минулого року. Натомість зараз починаю дуже гостро відчувати відкладену втому. Якийсь обсяг роботи, з яким я раніше могла впоратися за два-три вечори, зараз розтягується щонайменше на тиждень.
А яка ситуація була з запитами від замовників? Не було, скажімо, такого, що довелося адаптуватись і шукати якихось підробітків поза книжками? Як узагалі змінилася ситуація з українського боку — з твого досвіду і, може, з досвіду колег із твого кола спілкування?
Тут, напевне, час для дисклеймера — хоча, можливо, його слід було озвучити раніше. Переклад — це дуже важлива частина мого професійного життя, але він ніколи не був основною моєю робочою діяльністю. Це має свої мінуси: я змушена перекладати на вихідних, вечорами й під час відпусток; але натомість легше переживаю періоди, коли в мене взагалі немає замовлень.
Мені дивно це усвідомлювати, але 2022 рік був поки що найпродуктивнішим для мене, я переклала як ніколи багато книжок. Звісно, вони були дуже різні за жанрами, обсягом і складністю. У тому, як надходили замовлення, мені вчувалася якась гарячковість, співзвучна моїй власній, — напевне, видавництвам, із якими я співпрацювала, було важливо відновити або продовжувати роботу. Але мій досвід абсолютно не є показовим. Я хотіла б звернути увагу на два опитування: «Переклад на війні» й опитування Translators In Action (ТІА) за 2022 рік. Вони демонструють, що ситуації, в яких опинилися перекладачки й перекладачі під час війни, надзвичайно різні: у когось умови праці й кількість замовлень майже не змінилися, інші ж були змушені якось призвичаїтися до кардинальних змін.
Чи відчуваєш ти, що якось зросла підтримка перекладачів, спрямована на покращення їхньої роботи? Чи дають охочіше ґранти, як змінилися рівень і своєчасність оплати, чи стали гнучкішими дедлайни? Можливо, маєш досвід участі у творчих резиденціях за останній рік?
Почну з резиденцій: минулого року мені вперше особисто запропонували участь у закордонній резиденції, від якої я мусила відмовитися, бо йшлося про 4‒6 місяців, а я не уявляла (та й зараз не уявляю) такого тривалого перебування за кордоном. Власне, у мене складне ставлення до резиденцій, бо виїхати кудись, швидко обжити новий — навіть дуже комфортний — простір, відтворити свій звичний або створити новий робочий ритм мені вдається далеко не завжди, так само як і знаходити баланс між роботою й можливістю поспілкуватися з людьми, які з’їхалися в те саме місце. Минулого року навіть думати про це було важко. На тлі міжнародної уваги до України ґрантова підтримка, за моїми відчуттями, теж зросла, але я не можу сказати, наскільки доступнішою вона стала, наскільки покриває потребу в ній і наскільки може вплинути на ситуацію загалом.
Жорсткість дедлайнів і своєчасність оплати, як на мене, дуже залежать від організації процесу всередині видавництв. У мене з цим загалом був позитивний досвід. Опитування ТІА фіксують поступове зростання тарифів, але при цьому в 2022 році оплата праці понад 80% опитаних була нижча за встановлені Кабміном мінімальні розцінки. В опитуванні за 2022 рік, про яке я згадувала раніше, мою увагу привернув факт, що понад 17% відсотків опитаних через війну стали отримувати більше замовлень від іноземних видавництв і всі, хто має досвід такої співпраці, говорять про вищі тарифи, ніж в українських видавництвах. Я можу тільки мріяти, що набереться якась критична маса цього досвіду й перекладач_ки почнуть активніше дискутувати про вищу оплату з українськими видавництвами. Однак більш імовірною видається перспектива, що колеги, які мають таку можливість, просто надаватимуть перевагу співпраці з іноземними видавництвами.
Чого, на твою думку, взагалі (і окремо — зараз) бракує перекладачам? Що могло би покращити їхнє життя?
Зараз — можливості працювати без повітряних тривог і обстрілів.
Взагалі ж, мені здається, бракує загальної структури, у якій книжки з різних мов перекладалися б системно, а не з прицілом на комерційний успіх, повторно перекладалася б класика, оновлювалися б словники тощо. І ще важливо (мене колись запитали про це, і я не знала, що відповісти) мати якісь чіткі умови «входу в професію». Де людині, яка хоче перекладати, але ще не має практичного досвіду, опублікувати перший переклад? Як отримати редакторський фідбек, оцінку від досвідченіших колег, зрештою, зрозуміти, чи варто продовжувати? Якось це, звісно, відбувається: спрацьовують щасливий випадок, особисті знайомства, якісь інші фактори, — але я була б щаслива дізнатися про проєкти або програми, в межах яких початківці могли б публікуватися. Звісно, про подібні структури можна говорити лише в мирних умовах і за стабільної економічної ситуації.
Поговоримо тепер про більш перекладацько-особисте. Чи пам’ятаєш ти, що саме свого часу спонукало тебе стати перекладачкою? І як вибір зупинився саме на перекладах з німецької?
Вибір не те щоб зупинявся, бо німецька у школі та в університеті, аж до магістратури, була моєю єдиною іноземною. У якийсь момент я зрозуміла, що перекладати з німецької на українську — дуже комфортний для мене тип завдань. Я не відразу стала думати про художній переклад як майбутню сферу діяльності, але якась готовність до цього сформувалася, мабуть, ще в школі.
Що було твоїм першим перекладеним текстом?
Їх було два: «Heidenröslein» Гете і «Der Brief den du geschrieben…» Гайне. Це було на другому курсі університету, домашнє завдання з практики мови. Я нікому не покажу ці тексти, навіть якщо знайду їх, але саме тоді я зрозуміла, що це вже не навчальний, а художній переклад.
Якщо ж більш серйозно — десь у 2011–2013 роках я перекладала для сайту й журналу «Простори». Це були вже не перші переклади, але справді безцінний досвід колегіального редагування (майже всі, хто перекладали для сайту, також редагували й інші переклади) і найшаленіші тексти в моєму житті.
Що тобі загалом найбільше і найменше подобається в роботі перекладачкою?
Найбільше подобається й не подобається одне й те саме: працювати зі складними й неперекладними моментами у текстах. Бо якщо вдається, по-перше, побачити, а потім передати гру слів, перепридумати якусь структуру в тексті так, щоб вона запрацювала, — це величезне задоволення. Але може й бути розпач — коли це не виходить, або, ще краще, коли влучний варіант знаходиться тоді, коли книжка пішла у друк або вже навіть була надрукована.
З чим тобі в принципі найбільше подобається працювати — за формами, жанрами тощо?
Мені досі цікаво пробувати щось нове. Іноді йдеться навіть не про жанр, а суто про формат. Колись мені хотілося перекласти велику книжку, на кілька сотень сторінок — просто отримати досвід того, як на тебе тисне текст, тисне час, і таким чином спробувати подолати страх перед великими книжками. Цей ґештальт частково закритий, бо я вже переклала велику науково-популярну книжку, але колись хотілося б зробити й великий художній текст. Художня проза — це те, що я найдужче люблю й у майбутньому хотіла б перекладати більше. Хоча іноді жанри, які я загалом не вважаю своїми, розкриваються дуже несподівано. Минулого року я по-справжньому відкрила для себе соціальний комікс. У видавництві «Видавництво» незабаром мають вийти «Ноель» Мікаеля Росса й «Кіндерланд» Мавіля — обидва складні й класно зроблені тексти, я щиро рада, що мала можливість попрацювати з ними. «Кіндерланд» (це історія з НДР, яка відбулася перед самим падінням Берлінського муру) взагалі вразив мене стилем і пропрацюванням деталей, для мене це був якийсь новий вимір роботи.
Чи ти зараз працюєш із текстами про війну? І якщо так, то чи легше стало з ними працювати, чи важче? А якщо ні, то чи взялася би і чому?
Так сталося, що я переклала два тексти про війну вже після повномасштабного вторгнення. Порівнювати з попереднім досвідом дуже важко — принаймні під час роботи я про це не думала. Один із цих текстів — щоденник Жені Бєлорусець із Києва перших місяців вторгнення — я взагалі сприйняла дуже особисто. Я виїздила з міста десь саме на той період, який охоплює цей щоденник, тож завдяки роботі над текстом відбулася така собі компенсація відсутнього досвіду. В мене досі не стерся його образ — він видався мені прохолодним, дуже повітряним, іноді майже прозорим, дуже добре перекладався, та емоційно це була надзвичайно важка робота.
Другий текст — есе Петера Слотердайка «Терор з повітря», присвячений війнам XX століття. Він зображує жахливу прогресію терору, яку, здається, вже неможливо спрямувати у зворотний бік. Я багато разів питала себе, чи може щось для цього зробити книжка чи навіть дуже багато книжок. Щоправда, під час роботи я в якийсь момент мусила заблокувати в голові будь-які порівняння з сьогоденням, навіть якщо вони напрошувалися. Нашу війну, ясна річ, теж зрештою неминуче проаналізують, впишуть у світові закономірності, але для цього має минути досить багато часу. Я сподіваюся колись прочитати одну з книжок із таким аналізом, але зараз боляче думати про те, що твій особистий і унікальний досвід підлягає класифікації.
Насамкінець — що тобі самій ще хотілося б перекласти? Які твої перекладацькі мрії, словом? І чому саме такі?
Зараз мені дуже хочеться перекласти щось, що захопило б мене перш за все як читачку. Якщо конкретніше — я з радістю переклала б якусь класно і складно зроблену фантастику. Навряд чи моя мрія здійсниться, бо першість у цьому жанрі все ж за англомовними авторами, але мене дуже приваблює ідея на час перекладу зануритися в цілковито інший світ.
