Інституції
Український ПЕН після 24 лютого 2022

Підтримка своїх, збереження команди

Незадовго до повномасштабного вторгнення команда Українського ПЕН переїхала до нового офісу. Якраз напередодні — 23 лютого — там встигли провести першу подію — тренінг для автор_ок ПЕН із надання домедичної допомоги. Вже ввечері 24-го Виконавча Рада зідзвонилася, щоби розробити план дій на випадок різних сценаріїв. Тетяна Терен згадує, що такі зустрічі відбувалися майже щодня впродовж перших місяців, щоби розвʼязати питання релокації та фінансової підтримки автор_ок і їхніх родин. Це допомогло зокрема зберегти команду, а також визначити напрямки й нові проєкти, з якими вона працює досі. 

У перші дні Софія Челяк разом із іншими львівськими коле_жанками почала укладати перелік можливих місць для проживання в містах на заході України, щоби допомогти письменни_цям із загрожених міст України. 

Загалом Тетяна Терен розповідає, що відразу виросла кількість комунікацій, оскільки різні міста й країни пропонували підтримку, просили про інтервʼю та поради щодо книжок для перекладів й фільмів для показів. Також ПЕН збирав і розсилав інформацію з можливостями й контактами, які могли би бути корисними українським автор_кам. Так Український ПЕН став своєрідним інформаційним центром. 

На початку березня за підтримки інших ПЕН-центрів запустили внутрішню стипендійну програму, в межах якої в перші місяці задовольнили понад 80 запитів про підтримку. А у квітні відкрилася перша стипендійна програма для українських автор_ок за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Проєкти, спрямовані на закордонну аудиторію

На другий день повномасштабного вторгнення вирішили робити англомовні розмови українських і закордонних інтелектуал_ок — «Діалоги про війну». Проєкт запустили спільно з Міжнародним ПЕН. Тетяна Терен пояснює, що в цьому форматі закордонні інтелектуал_ки запитували в українських автор_ок про їхні переживання під час війни: «Найважливіше завдання культурної менеджерки в таких граничних обставинах — реагувати на те, що стає потрібним тут і тепер». Відтоді відбулося понад 40 діалогів, до яких долучилися зокрема Марсі Шор, Софі Оксанен, Ольга Токарчук, Генрі Марш, Славенка Дракуліч, Мартін Поллак, Маргарет Етвуд, Пітер Померанцев, Френсіс Фукуяма та інші.

PEN Ukraine ©

За словами Тетяни Терен, цей проєкт показує, як у людей за кордоном змінюється сприйняття українських контекстів і як багато культурна спільнота зробила за ці місяці. Текстові версії цих розмов, а також есеї учасни_ць публікувалися в різних виданнях українською та англійською мовами. Згодом вони ввійдуть до книжки, що готується з видавництвом Vivat та Українським інститутом Гарвардського університету. Навколо видання планується низка дискусій на закордонних майданчиках.

Також Український ПЕН розпочав моніторинг злочинів росії проти українських медіа та культури, який став основою для міжнародної розсилки. З перших місяців її отримує вся міжнародна ПЕН-спільнота, партнери, дипломати та правозахисники. У ній також розповідають про ситуацію в Україні та збирають головні матеріали українських і закордонних інтелектуал_ок про війну, які вийшли в іноземних медіа. На основі цієї розсилки згодом розробили й постійно оновлюють онлайн-стрічку.
 

PEN Ukraine ©
Зокрема розробляли перші заяви українських інституцій щодо бойкоту російської культури. А згодом, після десятків запрошень до «діалогу» з росіянами, виступили зі зверненням «Про діалог під бомбами», де наголосили, що не виступатимуть на спільних майданчиках з російськими автор_ками до завершення війни.

PEN Ukraine ©

Комунікація з іншими ПЕН-центрами

Після 2014 року Міжнародний ПЕН неодноразово виступав із заявами й резолюціями на підтримку українських автор_ок-заручни_ць кремля та щодо ситуації зі свободою слова на тимчасово окупованих росією територіях. А протягом 2022 року ця підтримка стала щоденною — Тетяна Терен постійно тримає звʼязок із керівництвом Міжнародного ПЕН, розповідаючи про нашу ситуацію й обговорюючи допомогу. 
За її словами, після 24 лютого кількість партнерств, рівень підтримки й солідарності з ПЕН-осередками світу зросли. Чимало центрів пропонували ініціативи на підтримку України й місцевої культурної спільноти. 
У серпні 2022 року організували зустріч ПЕН-центрів в Ужгороді, де говорили про виклики для Європи, свободи слова і прав людини через війну. Також познайомили гостей із автор_ками та правозахисни_цями, які змушені були залишити свої домівки, які стали волонтер_ками й чиї рідні перебувають в ув’язненні в окупованому росією Криму. 

Одним із учасників Регіональної ПЕН-зустрічі вперше став Шведський ПЕН. Ще навесні вони підтримали стипендійну програму і кілька проєктів — «Тут-і-Тепер» і «Власні назви з Мирославою Барчук», а в листопаді ініціювали власну стипендійну програму для українських письменни_ць, видав_чинь, перекладач_ок і бібліотекар_ок.
У травні на запрошення Американського ПЕН українська письменницька делегація побувала у Нью-Йорку та Вашингтоні, взявши участь у фестивалі PEN America World Voices Festival та низці зустрічей із політик_инями у Вашингтоні. Під час Американського ПЕН-Конгресу Салман Рушді назвав війну росії проти України війною брехні та правди. Тетяна Терен запросила всіх присутніх на конгресі відвідати Україну: «Такий приїзд дає можливість зрозуміти й відчути, що насправді відбувається в Україні, що ми переживаємо й за що ми боремося».
У вересні на Міжнародному ПЕН-Конгресі у Швеції Тетяна Терен презентувала діяльність центру протягом останнього року й розповіла про роботу з укриття в Києві. Війна росії проти України була однією з головних тем на події, де також було ухвалено резолюцію на підтримку України й усіх ув’язнених і полонених росією українських автор_ок.
 

Особистий архів Тетяни Терен ©

Делегація Американського ПЕН у листопаді відвідала Львів та Київ, де зустрілася з письменни_цями, журналіст_ками, пос_олками, правозахисни_цями. Також їм організували поїздки на деокуповані території Чернігівщини та Київщини. Згодом вийшов звіт Американського ПЕН про втрати української культури після 24 лютого, в якому зафіксували цілеспрямовані влучання російськими ракетами по цивільних об’єктах в Україні, зокрема культурних пам'ятках, і головне — що ця війна проти культури та ідентичності ведеться росією вже багато століть. 
Тетяна Терен переконана, що в найближчі місяці буде ще більше автор_ок і ми_сткинь, які приїжджатимуть до України, щоби на власні очі побачити наслідки російських злочинів і проявити солідарність: «Я тішуся, що ці автор_ки після таких поїздок стають нашими амбасадор_ками за кордоном, куди нам сьогодні значно складніше доїжджати». 

Український фокус

«Коли я зараз дивлюся на наш план, з яким ми починали 2022 рік, вражає, що ми зробили значно більше, ніж сподівалися», — Тетяна Терен пояснює, багато проєктів народжувалися на великому ентузіазмі, часто на межі можливостей. Водночас щоби запобігти вигоранню команд, важливо повернутися до планування й визначення пріоритетів для галузі та країни. 
Деякі проєкти після початку повномасштабного вторгнення поставили на паузу або вирішили переглянути фокус. А проте цього року реалізували низку проєктів, окрім згаданих вище: 

• Літературні читання в девʼятьох районних центрах України «Мереживо» показали, що цього року на ці зустрічі ще більший запит, ніж до великої війни. 
• Від початку повномасштабного вторгнення почали укладати архів із текстами українських автор_ок (вірші, щоденники, дописи в соціальних мережах, есеї, коротка проза). Згодом цей архів передали Володимиру Рафєєнку, який став упорядником першої воєнної збірки — «Війна 2022», виданої «Новою Польщею» та «Видавництвом Старого Лева». Окремі щоденники публікувалися українською та англійською мовами на сайті ПЕН. 
• У березні почалася робота над серією відеороликів «Автори на війні», для яких записали історії українських письменни_ць, журналіст_ок і фотограф_ок — згодом ці ролики демонструвалися в рамках закордонних фестивалів і конгресів. 
• Мультимедійний проєкт у межах Премії імені Георгія Ґонґадзе «Тут-і-тепер: історії журналістів на війні», для якого разом із ведучою Ольгою Сніцарчук записують подкасти та створюють текстові історії українською та англійською мовами про вибір, який зробили українські журналіст_ки після 24 лютого. 
• Восени спільно з Reporters та фондом «Ізоляція» розпочали серію есеїв українських авторок про жінок, які продовжують свою боротьбу — кожна на своєму фронті — «Я тут — за тебе». 
• Велика частина роботи з документування злочинів Росії проти українських медіа та інформування про них в Україні й за кордоном — це фотовиставки «Call the War a War» та «The War is Not Over Yet», які вже показали в пʼятьох українських містах.
• Ініціювали декілька видань, що заплановані на 2023 рік: антологію нових віршів про війну, збірку листів і щоденників українських журналіст_ок-заручни_ць кремля в окупованому Криму та спільно з Харківським літературним музеєм видання щоденників убитого окупантами на Харківщині письменника Володимира Вакуленка. 

Волонтерство 

На початку червня команда вирішила дооблаштувати київський простір і розпочати в ньому офлайн-події на підтримку ЗСУ — «Інтелектуальні вечори у просторі ПЕН». Відтоді організували понад 10 подій за участі українських автор_ок і ми_сткинь. Тоді ж розпочалися й літературно-волонтерські поїздки на деокуповані та прифронтові території. Разом із коле_жанками Тетяна Терен побувала двічі на Чернігівщині, тричі — на Харківщині, а також в Одесі, Миколаєві й Херсоні. Вони збирають книжки, речі для гуманітарних потреб і військових. А також за можливості організовують у цих містах зустрічі з аудиторією. За результатами цих поїздок готуються матеріали про почуті історії, наслідки російських злочинів тощо. 

Автор_ки Українського ПЕН у Херсоні

«Ці поїздки дають нам відчуття нашої країни, розуміння того, де і в який спосіб сьогодні ми можемо бути корисними», — пояснює Тетяна Терен. Після поїздок до Чернігова вони усвідомили, як важливо підтримувати бібліотеки. Так вони вже кілька місяців збирають нові книжки для фондів. Незабаром планують збори для бібліотек на деокупованих територіях Миколаївщини й Херсонщини. 
За словами Тетяни Терен, зокрема активна волонтерська діяльність вплинула на вибір нового президента Українського ПЕН — Володимира Єрмоленка після завершення другої каденції Андрія Куркова. Його обрали абсолютною більшістю голосів: «Думаю, на цей вибір вплинули його різні ролі — філософа, журналіста, письменника, — але також і їхня з дружиною Тетяною Огарковою нова роль після 24 лютого. З одного боку, інформаційне волонтерство — вони записують аудіо- та відеоматеріали англійською і французькою мовами, щоби розповідати світу про війну росії проти України та українську культуру, а з іншого — завдяки підтримці своїх підписників вони допомагають нашим військовим, зокрема, купують для них автівки», — ділиться Тетяна Терен. 

Найбільші виклики під час повномасштабної війни

На роботу насамперед впливають чинники безпеки, а тепер ще й блекаути. Але в останні тижні в Києві Тетяна Терен має тверде переконання, що їхня робота має ще більше значення в цих умовах і вона має тривати: «Тому ми далі їздимо Україною, організовуємо наші офлайн-події й церемонії наших премій». За 10 місяців великої війни Український ПЕН скасував лише один захід у Києві, коли після чергових обстрілів майже в усіх районах зникло світло, зупинився громадський транспорт — і в аудиторії не було змоги доїхати. 
Проте після таких випадків команда ще наполегливіше розбудовує простір: знаходить ліхтарі, акумулятори, вчиться запускати генератор, приносить пледи — і повертається до зустрічей і подій. «Навіть якщо на них прийде кілька людей, вони мають сьогодні величезне значення — бо ми говоримо між собою та знову й знову показуємо світу, що нас не зупинять жодні залякування з боку росії», — додає Тетяна Терен. 
Найбільшим викликом, завданням і обов’язком Тетяна Терен вважає пам’ять про загиблих: «Ми не маємо права забути їхні імена і їхні історії. Тому ми далі працюємо з фіксацією злочинів росії проти наших медіа й нашої культури. Ми й далі будемо розповідати про наші знищені й пошкоджені пам’ятки, про наших загиблих журналістів і митців на всіх закордонних майданчиках. Але й пам’ятати недостатньо — потрібно вимагати, щоб усі винуватці цих воєнних злочинів були названі й покарані».

Foto: особистий архів Марії Бліндюк