Deutscher Science Fiction Preis
37 років руйнування бетонних стін
Кожна літературна премія виникає з визначеною метою та утверджує розвиток певних цінностей. Це може бути пошук нових імен та визначення найпопулярніших видань, промоція книжок, що призведуть до змін у літературному процесі, нагорода авторів, які досягли неймовірного рівня літературної майстерності.
Давайте подивимося на прикладі Deutscher Science Fiction Preis, чим відрізняються премії, що присуджуються за книжки з чітко визначеними жанровими ознаками.
Цього року Deutscher Science Fiction Preis буде присуджуватися вже в 37й раз. У липні 2021 були оголошені фіналісти в обох номінаціях: «Найкращий роман німецькою мовою» та «Найкраще оповідання німецькою мовою». Звісно, в обох випадках мова йде саме про науково-фантастичні твори. Список дуже цікавий та дає певний зріз сучасної фантастики, що написана німецькою мовою.
Серед номінантів є улюбленці всієї Німеччини, такі як Марк-Уве Клінґ, яких важко ідентифікувати як жанрових авторів. З іншого боку, є письменники, що пишуть дуже «формульну» жанрову прозу, яка немає ніякого відношення до Hochliteratur, і є цілком тривіальним пригодницьким чтивом та продовжує традиції Pulp-Magazine. Таким є роман Ґалаксу з Ахерону (нехай автор мені пробачить цей вільний переклад його псевдоніму).Є у списку і автори, які весь час перебувають десь посередині і отримали певне літературне та читацьке визнання, але не обмежують себе рамками одного жанру, як Крістоф Діттерт.
То навіщо створили премію, якщо короткі списки не обмежені жанровою прозою у чистому вигляді? Для відповіді на це питання необхідно звернутися до однієї давньої суперечки.
У вже далекому 1972 році Станіслав Лем жалівся у своєму німецькомовному есе «Science Fiction: Ein hoffnungsloser Fall — mit Ausnahmen», що більшість науково-фантастичних книжок неможливо назвати літературою. Апелюючи до тогочасної літературної критики та традиції, він говорить про бетонну стіну (Betondecke), яка з часом, у тому числі стараннями американських фантастів та їх шанувальників, зробила неможливим визнання SF «нормальною» літературою. Але це, разом з тим, не стосувалося авторів «нормальної» літератури, що зайшли на поле наукової фантастики.
Дісталося від Лема і шанувальникам наукової фантастики, яких автор прирівняв до споживачів масових товарів, що за все життя так і не зрозуміли творчість письменників рівня Джеймса Балларда та не прочитали жодного реалістичного твору Герберта Веллса. І хоча гнів Лема багато у чому був спричинений особливостями роботи із жанровою прозою тогочасними видавцями, початок довгої теоретичної суперечки було закладено.
Подальший розвиток проблеми «бетонної стіни» можна відстежити в літературних процесах 80-х років, коли нові контркультури призвели до появи кіберпанку, що поєднав у собі традиції наукової фантастики та художнє переосмислення сучасності, яка відрізнялася від описаної у творах попередників. Частина письменників-фантастів проголошувала, що вони залишаться в історії літератури, як свого часу це зробили бітники.
Наукова фантастика «переросла» жанрові обмеження, і всередині її шанувальників намітився певний розкол. Проте про отримання літературних нагород, окрім вже існуючих відзнак від об’єднань любителів саме фантастики, письменники-фантасти могли поки лише мріяти. Тривалий час визнання твору фантастичним дорівнювало зарахуванню його до не вартих уваги критиків та недостойних нагород. Щоб якось виправити ситуацію, любителі жанру часто самі засновували премії та різноманітні відзнаки, щоб зробити «видимими» найкращі твори з фантастичним елементом та створити поле для авторів, які працювали на межі жанрів.
Саме у 80-ті роки було засновано Deutscher Science Fiction Preis. Її засновник, Science Fiction Club Deutschland, найстарший та найбільший на сьогодні клуб любителів наукової фантастики у німецькомовному світі. З моменту першого вручення у 1985 році і по 1998 рік премія мала іншу назву: «Премія Німецького клубу наукової фантастики». У перші роки існування премії вона була своєрідним «призом читацьких симпатій» членів клубу. Переможці визначалися простим опитуванням. Це період, коли нагороди отримують доволі класичні твори письменників, вже добре відомих шанувальникам жанру. На той час премія наслідує механіку та традиції «Г’юґо», з тією різницею, що оцінюються лише німецькомовні романи та оповідання. Серед перших переможців премії заслуговує уваги Герберт Вернер Франке, член німецького ПЕН-клубу, футуролог, вчений і учасник Другої світової війни. Твори Франке сповнені антивоєнною філософією і схожі швидше на філософські есе, хоч і містять наукові та фантастичні припущення.
За кілька років ситуація змінюється. У 1987 члени клубу приймають новий регламент премії. З цього часу нагороду вручає комітет добровольців, що оцінює всю опубліковану німецькомовну наукову фантастику, представлену до для розгляду авторами, видавцями чи іншими особами. Після формування коротких списків комітет з десяти осіб оцінює твори та виносить вердикт. До комітету можуть входити як професіонали у галузі книговидання, так любителі, але переважна більшість любителів є членами Science Fiction Club Deutschland. З часом у премії формується призовий фонд у 2000 євро.
Простежити еволюцію творів, що стають переможцями Deutscher Science Fiction Preis, можна завдяки книжкам від видавництва «p.machinery». Так, у 2012 році Ральфом Болдтом та Вольфгангом Єшке було укладено антологію «Die Stille nach dem Ton», у яку увійшли всі оповідання, відзначені премією у період з 1985 по 2012 роки. Чим ближче до наших днів, тим складнішими за тематикою та виразнішими у мовному плані стають історії у цій антології. Все більше твори не схожі на те, що Лем називає «тривіальною літературою».
Сам Вольфганг Єшке (1936-2015) стає п’ятикратним лауреатом премії в обох номінаціях (у 1986, 1993, 2006, 2011 та 2014 роках). Його твори перекладені французькою, англійською та угорською мовами. За життя він видав 6 романів та понад 40 оповідань, займався укладанням антологій та кураторством видання Das Science Fiction Jahr, яке виходить з 1981 року і по наш час у різних форматах та з різною командою. Єшке був відзначений великою кількістю інших жанрових премій та включений до «Зали слави» Європейського товариства наукової фантастики у 2014 році, як особа, чиї досягнення у галузі відомі за межами країни. Твори Єшке сповнені гуманізму, дивують несподіваними сюжетними поворотами, і є гарним взірцем жанрової прози, яка є при цьому достойною літературою.
В номінації «Найкращий роман німецькою мовою» ситуація схожа, але відхід від усталених канонів жанру та смаків любителів SF відбувається значно пізніше. Переможці останніх років можуть порадувати різноманіттям соціальної проблематики сюжетів та художнім стилем своїх творів: Біжан Моіні із романом «Куб» (2020), Том Гілленбрандт із романом «Hologrammatica»(2019) та Марк-Уве Клінґ зі своєю сатирою «Qualityland» (2018).
Все це автори, яких важко віднести до «класичних» фантастів і які самі так не ідентифікують себе.
На щастя, часи змінюються, і бетонна стіна тоншає як у німецькій фантастиці, такі в усьому світі. З 2012 року на Лейпцизькому книжковому ярмарку вперше було вручено «Phantastik-Literaturpreis Seraph» - жанрову відзнаку, якою нагороджуються німецькі автори-фантасти у номінаціях «Найкращий роман», «Найкращий дебют» та «Найкраще незалежне видання». У 2020 році Біжана Моіні із романом «Куб» (2020) було визнано найкращим дебютантом. Це свідчення того, що премії любителів фантастики і професіоналів книжкового ринку тепер керуються схожими критеріями, а розподіл між цими преміями стає менш помітним. Все більше фантастичних творів отримують нагороди престижних премій, і здавалося б, письменники-фантасти більше не потребують окремих премій, якщо можуть суперничати з авторами Hochliteratur.
Але але не все так райдужно, і до кінця цю стіну зруйнувати досі не вдається. В Україні за останні роки кілька фантастичних творів отримало досить високі відзнаки, наприклад, «Лазарус» Світлани Тараторіної (премія «ЛітАкцент-2018» у номінації «Проза»), але це швидше приємний виняток. Видавці і експерти премій вперто продовжують відносити твори із фантастичними елементами до категорій дитячої та підліткової літератури, якщо тільки автор не заявить, що він використав фантастику лише як метафору та художній засіб.
Можливо, з часом Deutscher Science Fiction Preis існуватиме лише як данина традиції, але цей час ще не настав.
P.S. І хоча офіційно нагороди буде вручено за місяць, імена переможців вже відомі.
«Найкращим оповіданням німецькою мовою» визнано історію «Wagners Stimme».
У своєму творі Карстен Шмітт досліджує вічну тему конфлікту батьків та дітей, але поміщає у ці стосунки третю сторону: штучний інтелект, що допомагає батьку не тільки віднайти порозуміння із дорослою дочкою, але й не втратити себе у боротьбі із хворобою Альцгеймера. Сам автор задається питанням, яка користь від технологій, якщо покоління навіть з їхньою допомогою досі не розуміють одне одного.
«Найкращим романом німецькою мовою» обрано «Die Sprache der Blume» Свену Хаупт майстерно використовує традиційну для трилеру зав’язку, щоб написати красиву історію пошуку себе та свого місця у цьому світі. Героїня нічого не пам’ятає, не знає хто вона і що за чарівний ліс її оточує, але разом із нею читач буде розмовляти з рослинами та потрапить у справжній Дивокрай
(c) Elena Popova
Давайте подивимося на прикладі Deutscher Science Fiction Preis, чим відрізняються премії, що присуджуються за книжки з чітко визначеними жанровими ознаками.
Цього року Deutscher Science Fiction Preis буде присуджуватися вже в 37й раз. У липні 2021 були оголошені фіналісти в обох номінаціях: «Найкращий роман німецькою мовою» та «Найкраще оповідання німецькою мовою». Звісно, в обох випадках мова йде саме про науково-фантастичні твори. Список дуже цікавий та дає певний зріз сучасної фантастики, що написана німецькою мовою.
Серед номінантів є улюбленці всієї Німеччини, такі як Марк-Уве Клінґ, яких важко ідентифікувати як жанрових авторів. З іншого боку, є письменники, що пишуть дуже «формульну» жанрову прозу, яка немає ніякого відношення до Hochliteratur, і є цілком тривіальним пригодницьким чтивом та продовжує традиції Pulp-Magazine. Таким є роман Ґалаксу з Ахерону (нехай автор мені пробачить цей вільний переклад його псевдоніму).Є у списку і автори, які весь час перебувають десь посередині і отримали певне літературне та читацьке визнання, але не обмежують себе рамками одного жанру, як Крістоф Діттерт.
Фіналісти цього року у категорії «Найкращий роман німецькою мовою»:
- Erstkontakt [Koloniewelten Band 4, 2172 – 2230], Ґалакс з Ахерону (видавництво «Twentysix»);
- Salzgras und Lavendel, Габріель Беренд (видавництво «p.machinery»);
- Perlenwelt [Der letzte Admiral Band 2], Дірк ван дер Бом (видавництво «Cross Cult»);
- Fallender Stern, Крістоф Діттерт (видавництво «Piper-Verlag»);
- Kohärenz, Ральф Еденгофер(видавництво «Belle Epoque Verlag»);
- Die Sprache der Blumen, Свен Хаупт (видавництво «Mystic Verlag»);
- Was Preema nicht weiß, Саміна Джеханзеб (самостійно видана книжка);
- Kikis Geheimnis [Qualityland 2.0], Марк-Уве Клінґ (видавництво «Ullstein Buchverlage»);
- «Vakuum», Філіп П. Петерсон (видавництво «Fischer TOR»).
Фіналісти у категорії «Найкраще оповідання німецькою мовою»:
- “Stromsperre”, Стефан Бехер (з книжки «Rebellion in Sirius City»);
- “Die letzte Jungfrau”, Т.Еллінґ (з антології «Nova 29»);
- “Angereichert”, Карстен Крушель (з книжки «Spektrum der Wissenschaft»);
- “Die Sapiens-Integrale”, Міхаел Маррак(з книжки «Wie künstlich ist Intelligenz?»);
- “Wagners Stimme”, Карстен Шмітт(з книжки «Wie künstlich ist Intelligenz?»).
То навіщо створили премію, якщо короткі списки не обмежені жанровою прозою у чистому вигляді? Для відповіді на це питання необхідно звернутися до однієї давньої суперечки.
У вже далекому 1972 році Станіслав Лем жалівся у своєму німецькомовному есе «Science Fiction: Ein hoffnungsloser Fall — mit Ausnahmen», що більшість науково-фантастичних книжок неможливо назвати літературою. Апелюючи до тогочасної літературної критики та традиції, він говорить про бетонну стіну (Betondecke), яка з часом, у тому числі стараннями американських фантастів та їх шанувальників, зробила неможливим визнання SF «нормальною» літературою. Але це, разом з тим, не стосувалося авторів «нормальної» літератури, що зайшли на поле наукової фантастики.
Дісталося від Лема і шанувальникам наукової фантастики, яких автор прирівняв до споживачів масових товарів, що за все життя так і не зрозуміли творчість письменників рівня Джеймса Балларда та не прочитали жодного реалістичного твору Герберта Веллса. І хоча гнів Лема багато у чому був спричинений особливостями роботи із жанровою прозою тогочасними видавцями, початок довгої теоретичної суперечки було закладено.
Подальший розвиток проблеми «бетонної стіни» можна відстежити в літературних процесах 80-х років, коли нові контркультури призвели до появи кіберпанку, що поєднав у собі традиції наукової фантастики та художнє переосмислення сучасності, яка відрізнялася від описаної у творах попередників. Частина письменників-фантастів проголошувала, що вони залишаться в історії літератури, як свого часу це зробили бітники.
Наукова фантастика «переросла» жанрові обмеження, і всередині її шанувальників намітився певний розкол. Проте про отримання літературних нагород, окрім вже існуючих відзнак від об’єднань любителів саме фантастики, письменники-фантасти могли поки лише мріяти. Тривалий час визнання твору фантастичним дорівнювало зарахуванню його до не вартих уваги критиків та недостойних нагород. Щоб якось виправити ситуацію, любителі жанру часто самі засновували премії та різноманітні відзнаки, щоб зробити «видимими» найкращі твори з фантастичним елементом та створити поле для авторів, які працювали на межі жанрів.
Саме у 80-ті роки було засновано Deutscher Science Fiction Preis. Її засновник, Science Fiction Club Deutschland, найстарший та найбільший на сьогодні клуб любителів наукової фантастики у німецькомовному світі. З моменту першого вручення у 1985 році і по 1998 рік премія мала іншу назву: «Премія Німецького клубу наукової фантастики». У перші роки існування премії вона була своєрідним «призом читацьких симпатій» членів клубу. Переможці визначалися простим опитуванням. Це період, коли нагороди отримують доволі класичні твори письменників, вже добре відомих шанувальникам жанру. На той час премія наслідує механіку та традиції «Г’юґо», з тією різницею, що оцінюються лише німецькомовні романи та оповідання. Серед перших переможців премії заслуговує уваги Герберт Вернер Франке, член німецького ПЕН-клубу, футуролог, вчений і учасник Другої світової війни. Твори Франке сповнені антивоєнною філософією і схожі швидше на філософські есе, хоч і містять наукові та фантастичні припущення.
За кілька років ситуація змінюється. У 1987 члени клубу приймають новий регламент премії. З цього часу нагороду вручає комітет добровольців, що оцінює всю опубліковану німецькомовну наукову фантастику, представлену до для розгляду авторами, видавцями чи іншими особами. Після формування коротких списків комітет з десяти осіб оцінює твори та виносить вердикт. До комітету можуть входити як професіонали у галузі книговидання, так любителі, але переважна більшість любителів є членами Science Fiction Club Deutschland. З часом у премії формується призовий фонд у 2000 євро.
Простежити еволюцію творів, що стають переможцями Deutscher Science Fiction Preis, можна завдяки книжкам від видавництва «p.machinery». Так, у 2012 році Ральфом Болдтом та Вольфгангом Єшке було укладено антологію «Die Stille nach dem Ton», у яку увійшли всі оповідання, відзначені премією у період з 1985 по 2012 роки. Чим ближче до наших днів, тим складнішими за тематикою та виразнішими у мовному плані стають історії у цій антології. Все більше твори не схожі на те, що Лем називає «тривіальною літературою».
Сам Вольфганг Єшке (1936-2015) стає п’ятикратним лауреатом премії в обох номінаціях (у 1986, 1993, 2006, 2011 та 2014 роках). Його твори перекладені французькою, англійською та угорською мовами. За життя він видав 6 романів та понад 40 оповідань, займався укладанням антологій та кураторством видання Das Science Fiction Jahr, яке виходить з 1981 року і по наш час у різних форматах та з різною командою. Єшке був відзначений великою кількістю інших жанрових премій та включений до «Зали слави» Європейського товариства наукової фантастики у 2014 році, як особа, чиї досягнення у галузі відомі за межами країни. Твори Єшке сповнені гуманізму, дивують несподіваними сюжетними поворотами, і є гарним взірцем жанрової прози, яка є при цьому достойною літературою.
В номінації «Найкращий роман німецькою мовою» ситуація схожа, але відхід від усталених канонів жанру та смаків любителів SF відбувається значно пізніше. Переможці останніх років можуть порадувати різноманіттям соціальної проблематики сюжетів та художнім стилем своїх творів: Біжан Моіні із романом «Куб» (2020), Том Гілленбрандт із романом «Hologrammatica»(2019) та Марк-Уве Клінґ зі своєю сатирою «Qualityland» (2018).
Все це автори, яких важко віднести до «класичних» фантастів і які самі так не ідентифікують себе.
На щастя, часи змінюються, і бетонна стіна тоншає як у німецькій фантастиці, такі в усьому світі. З 2012 року на Лейпцизькому книжковому ярмарку вперше було вручено «Phantastik-Literaturpreis Seraph» - жанрову відзнаку, якою нагороджуються німецькі автори-фантасти у номінаціях «Найкращий роман», «Найкращий дебют» та «Найкраще незалежне видання». У 2020 році Біжана Моіні із романом «Куб» (2020) було визнано найкращим дебютантом. Це свідчення того, що премії любителів фантастики і професіоналів книжкового ринку тепер керуються схожими критеріями, а розподіл між цими преміями стає менш помітним. Все більше фантастичних творів отримують нагороди престижних премій, і здавалося б, письменники-фантасти більше не потребують окремих премій, якщо можуть суперничати з авторами Hochliteratur.
Але але не все так райдужно, і до кінця цю стіну зруйнувати досі не вдається. В Україні за останні роки кілька фантастичних творів отримало досить високі відзнаки, наприклад, «Лазарус» Світлани Тараторіної (премія «ЛітАкцент-2018» у номінації «Проза»), але це швидше приємний виняток. Видавці і експерти премій вперто продовжують відносити твори із фантастичними елементами до категорій дитячої та підліткової літератури, якщо тільки автор не заявить, що він використав фантастику лише як метафору та художній засіб.
Можливо, з часом Deutscher Science Fiction Preis існуватиме лише як данина традиції, але цей час ще не настав.
P.S. І хоча офіційно нагороди буде вручено за місяць, імена переможців вже відомі.
«Найкращим оповіданням німецькою мовою» визнано історію «Wagners Stimme».
У своєму творі Карстен Шмітт досліджує вічну тему конфлікту батьків та дітей, але поміщає у ці стосунки третю сторону: штучний інтелект, що допомагає батьку не тільки віднайти порозуміння із дорослою дочкою, але й не втратити себе у боротьбі із хворобою Альцгеймера. Сам автор задається питанням, яка користь від технологій, якщо покоління навіть з їхньою допомогою досі не розуміють одне одного.
«Найкращим романом німецькою мовою» обрано «Die Sprache der Blume» Свену Хаупт майстерно використовує традиційну для трилеру зав’язку, щоб написати красиву історію пошуку себе та свого місця у цьому світі. Героїня нічого не пам’ятає, не знає хто вона і що за чарівний ліс її оточує, але разом із нею читач буде розмовляти з рослинами та потрапить у справжній Дивокрай
(c) Elena Popova