Як читати Зебальда? З чого розпочати знайомство з доробком німецького класика? Яку локацію обрати? А звуковий супровід? Відповіді шукає журналістка й літературна оглядачка Наталія Колегіна.
Цей текст задумувався як чергова рецензія на одну з книжок німецького письменника Ґеорґа Вінфріда Зебальда. Однак його авторка — допитлива читачка — вирішила поекспериментувати з формою й поміркувати про те, яким читацьким і культурним досвідом загалом є читання Зебальдових текстів. А ще спробувала реконструювати історію власних взаємин із творчістю автора, додавши в текст любої Зебальдові (псевдо)документальности у світлинах.
Акт 1. Знайомство
Ґеорґ Вінфрід Зебальд — німецький письменник і літературний критик, який більшість життя прожив у Великій Британії. Він був одним із претендентів на Нобелівську премію з літератури, однак у 2001 році трагічно загинув в аварії. Народжений у 1944-му, Зебальд став представником покоління дітей співучасників й очевидців Другої світової війни, а також винуватців за злочини нацистської Німеччини. Письменник не раз дивувався, чому німецькі літератори — його сучасники так мало осмислюють загальнонаціональний досвід руйнувань під час Другої світової. Відтак вагоме місце серед зацікавлень Зебальда у ролі дослідника, літкритика й есеїста посіло проговорене й непроговорене у текстах класиків, очевидців війни.
Фото надала Наталія Колегіна
Як узагалі підступитися до Зебальдових текстів? Поділюся власним досвідом. Першою книжкою Зебальда, яку я прочитала, стала збірка есеїв «Повітряна війна й література», яка вийшла друком українською у перекладі Романа Осадчука на початку 2023-го у видавництві IST Publishing. Власне, вона — про міжпоколіннєві травми й замовчування страшних воєнних досвідів. Час, коли я читала книжку, припав на роковини початку російського вторгнення в Україну. Тоді я назвала збірку «Повітряна війна і література» «антидотом від колективної амнезії», бо ж вона прогриміла застереженням проти забуття й втрати історичної пам’яти, яку ми маємо передати наступним поколінням, попри переживання складного досвіду війни.
Тепер, маючи досвід читання і художніх, і публіцистично-наукових текстів Зебальда, я розумію: ця збірка есеїстики стала чудовим вибором для знайомства з автором. Вона рясніє складними реченнями, вражає неочевидними фокусами на рефлексію довкола воєнних досвідів, а також точно стане чудовим доповненням до полиці довколавоєнної літератури, з якою можна буде в майбутньому міркувати про пережите нами.
Акт 2. Поодинокі доторки
Моє знайомство з Зебальдом продовжилося заочно, коли я почула про нього від Софії Андрухович на фестивалі «Дні есеїстики» у грудні 2023-го. Письменниця розповідала про знакових для неї есеїстів, якщо ширше — оповідачів й оповідачок, серед яких назвала й Зебальда.
«Зебальд дивовижний стилістично. Його письмо має якість, не подібну до будь-чиєї іншої. Зебальдові тексти створюють дивовижний стан: з одного боку — меланхолійний, бо він пише про розпад, втрату, пам’ять, забуття і різні взаємозв’язки у контексті загостреного відчуття минущості. Водночас у ньому є коштовна лагідність»
— так коментувала Софія Андрухович тексти свого натхненника.
Тож я вирішила самостійно з’ясувати, чим чарує Зебальд у художніх текстах. Перш за все взялася за останній у доробку автора роман «Аустерліц» від Komubook — до обговорення цього тексту мала нагоду долучитися в межах книжкового клубу від The Ukrainians Media.
Фото надала Наталія Колегіна
Пригадую, як прийшла на засідання клубу, прочитавши заледве 100 сторінок, бо вперше розгорнула книжку ввечері напередодні зустрічі. І, попри те, що книжку не дочитала — я взяла слово на обговоренні. Розповіла, як захопилася тяглістю Зебальда-дослідника, який зі сфери наукових пошуків перейшов у простір особистого шукання прогалин в історії через загадкового персонажа Аустерліца.
Фото надала Наталія Колегіна
Думаю, «Аустерліц» теж може бути гарним текстом для першого знайомства, але (!) обов’язково дайте собі час, щоби увійти у потік оповіді. Так, раз-у-раз доведеться спотикатися й розбиратися, про кого йдеться, бо Зебальд нанизує одну на одну різні історії різних персонажів і персонажок. Але якщо розібратися — яку ж незмірну сатисфакцію ви отримаєте!
Акт 3. Деталізація
Читаючи третю книжку Зебальда, роман «Кільця Сатурна» від Komubook, я почала задумуватися над тим, яким для мене є досвід читання текстів письменника. Під що читати Зебальда? Який музичний чи звуковий супровід обрати? Може, під драйвову Роан Чапелл, чия творчість натхненна синті-попом 1980-х та попмузикою 2000-х? Я пробувала по-всякому і мушу зізнатися: треки драйвової попспівачки й тексти з в’язкою карколомною оповіддю, що вимагають уважності й неабиякої концентрації, — створюють ні з чим не порівнянний дисонанс. Значно ліпше текстам Зебальда пасує класика, як-от композиції канадського піаніста Гленна Гульда, відомого інтерпретатора музики Йоганна Себастьяна Баха. А ще краще читати Зебальда у тиші, щоб жоден звук чи порух не відволікав вашу увагу.
Фото надала Наталія Колегіна
Де читати Зебальда? Я й тут поекспериментувала. Читала його книжки на ігровому майданчику під акомпанемент дитячих вигуків. На лавці в парку під звуки серпокрильців. Вдома на ліжку, загорнувшись у ковдру. У метро. На ходу. Але найкраще — у статичному положенні й у просторі, вільному від подразників, які могли б відволікти вашу увагу від тексту. Але ви теж маєте можливість експериментувати — а що як для вас виявиться найкраще читати Зебальда у позиції догори дриґом?
Фото надала Наталія Колегіна
Акт 4. Занурення в сенси
Я раджу читати Зебальдові тексти вдумливо й дозовано, щоб розібрати закодовані сенси. Не поспіхом чи за один вечір. Так, кожен і кожна з нас — творці власних читацьких досвідів, і ми можемо експериментувати. Але з Зебальдом варто дати собі час, щоб думка дозвучала у вашій голові, а ви могли її спокійно відрефлексувати.
Зебальд любить створювати нову оптику, новий кут зору на добре знайомі локації й речі. Так, скажімо, головний герой «Кілець Сатурна», помандрувавши східноанглійським графством Саффолк, потрапляє до місцевої лікарні у Нориджі. Замість величезних просторів, де він мав нагоду побувати, перед ним постає лише «безбарвний шмат неба у віконній рамі». А на підтвердження побаченого героєм Зебальд додає чорно-біле зображення — ось ця (псевдо)документальність, яку я згадувала раніше. Далі ще цікавіше: щоб побачити більше світу, герой намагається зіпнутися на ноги, спершись на лікарняне ліжко, й мимоволі пригадує Кафчиного персонажа Ґреґора Замзу зі знаменитого «Перевтілення».
«І точнісінько, як Ґреґор, який своїми заплаканими очима не пізнавав тихої Шарлоттен-штрасе, де роками жив зі своєю ріднею і мав її за сіре пустирище, так і знайоме мені місто, що простяглося від лікарняних дворів аж до самого обрію, здавалося цілковито чужим»
— так розмірковує герой у романі «Кільця Сатурна». І це все стається буквально на трьох перших сторінках роману!
Зебальд намагається реконструювати втрачену пам’ять, коли його герої шукають давно загублені артефакти історії чи останки. Наприклад, герой «Кілець Сатурна» намагається знайти череп Томаса Брауна, лікаря-практика XVII століття. Також письменник помічає, як історичну пам’ять спотворюють чи вульгаризують — можемо переконатися в цьому на прикладі історичного монумента на місці битви під Ватерлоо у Бельгії, який оповідач «Кілець Сатурна» називає «справжнім втіленням бельгійської потворності», або ж музею Голокосту в «Аустерліці».
Тексти Зебальда — це множинність сенсів, питань до людства й минулого, а також каверзних потоків оповіді й хитросплетіння безлічі історій. З ним можна отримати багатогранний і незабутній читацький досвід. Спробуєте?
