У статті літературна оглядачка Наталія Колегіна розмірковує про перший недописаний роман Франца Кафки «Зниклий безвісти» у перекладі Юрка Прохаська.
Зниклий безвісти / Франц Кафка ; пер. з нім. Юрій Прохасько ; іл. Женя Полосіна. — Київ : Ще одну сторінку, 2024. — 392 с.
Писати про тексти Франца Кафки — жест сміливий, ба навіть дещо нахабний. Це завдання не завжди виявлялося під силу видатним інтелектуалам і знавцям європейської культури. А як же написати про перший і незавершений текст великого модерніста, якщо знаменитий американський літературний критик, автор культової праці «Західний канон. Книги на тлі епох» Гарольд Блум, аналізуючи літературний доробок Кафки, сказав:
«Критика неминуче капітулює перед Кафкою, адже потрапляє у пастки, розставлені ним на шляху прямої інтерпретації: Кафка послідовно ухиляється від інтерпретації. Його іронія діє так, що кожен персонаж водночас є і не є тим, ким видається»?
Як говорити про тексти майстерного модерніста, якщо вони не терплять поверхневого розуміння? Від гріха подалі — ми ставитимемо питання до тексту, придивлятимемось до персонажів і подій, робитимемо припущення й висуватимемо теорії про сенси, закладені у ньому. Бо як-не-як говорити про Кафчині тексти хочеться.
На шальках терезів
«Зниклий безвісти» — це перший і недописаний роман у доробку Франца Кафки. Він не приніс авторові визнання. Насправді письменник загалом за життя популярности не здобув — це сталося лише після того, як по його смерті вийшли друком його тепер знамениті модерністські романи. Текст першого з них так само опублікували лише після смерті автора у 1924 році. Незавершений рукопис знайшов близький друг і життєписець Кафчиного життя Макс Брод і всупереч волі автора (Кафка-бо заповідав по смерті спалити всі його тексти) видав його під назвою «Америка».
Перекладач роману українською Юрко Прохасько у передмові наголошує, що у листах Кафка називає свій текст саме так — «Зниклий безвісти», тож і українське видання роману має цю назву.
Про що йдеться у тексті? Це історія про юнака-емігранта, який потрапляє в Америку й намагається там облаштуватися. Роман-виховання про ініціацію у доросле незалежне життя та прикрощі й дискомфорт, які супроводжують героя на цьому шляху. Карлові Росману сімнадцять (в іншому розділі зазначено, що невдовзі виповниться шістнадцять), він завершив п’ять класів гімназії у Європі, збирався стати інженером, але вже встиг зазнати перших дорослих труднощів. Служниця спокусила юнака й завагітніла від нього, а батьки не змогли стерпіти такого сорому та відіслали сина до Америки на знак покарання. Що буде з Карлом далі?
На щастя, одразу по прибутті до Нью-Йорка Карл знаходить свого рідного дядька — сенатора Якоба. Той стає його покровителем, навчає, знайомить із впливовими підприємцями. Та вже до кінця першого розділу Карл виявляє непослух, відтак дядько відправляє хлопця у великий світ із тою купкою речей, які мали бути у Карловому розпорядженні ще з дому — валізкою і парасолею.
У тексті ще немає безпросвітного фаталізму чи абсурдности, які з’являться у пізніших творах Кафки — повісті «Перевтілення» (1912) чи романах «Процес» (1925) і «Замок» (1926). Щоправда, героєві доводиться несолодко: багато гіркоти й несправедливості чатує на нього на кожному кроці.
Уже до першого Кафчиного тексту пасуватиме заувага письменника Бруно Шульца:
«Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсности, майже напам’ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями»
Суперечливий Карл
Попри чуже середовище, Карлові постійно вдається знайти собі спільників і товаришів. Після того як хлопець іде від дядька, у готелі він зустрічає двох пройдисвітів — покірного ірландця Робінсона й авторитарного француза Делямарша. Ці двоє хочуть мати багатство й розкішне життя, тільки от працювати не хочуть, тож одразу набиваються в товариші до юного Карла, щоб їсти й пити за його кошт. Як тут не згадати авантурника Франца Біберкопфа з роману «Берлін Александерплац» Альфреда Дебліна, який прагне розкошувати у Берліні!
Карл Росман — юнак на чужині. Чи вдасться йому адаптуватися в Америці? Чи знайде він власне місце тут? Переживаючи одне випробування за іншим, Карл мусив би подорослішати, змужніти, навчитися відстоювати себе і власні потреби. Та з кожним розділом із хлопцем трапляється все більше й більше прикростей, і він немов закручується в несприятливих обставинах, причому йому щораз важче вдається захистити себе. На початку твору Карл несвідомо стає оборонцем корабельного грубника, якого прагне звільнити начальник, і виголошує палкі промови на захист робітника. Проте вже за кілька розділів хлопцеві вже зовсім бракує слів, щоб захистити себе від нападів інших. Він не може знайти бодай якихось аргументів, щоб боронитися від недоброзичливих коментарів чи наклепів. Здається, ніби юнакова воля маліє, і тому він не може опиратися новим випробуванням долі.
А ще Карл абсолютно нерозважливий і нераціональний, адже майже не переймається своїми матеріальними цінностями. Він ладен віддати свою валізку з усіма особистими речами, що має, за віднайдену фотографію батьків. Юнак-ідеаліст позбавлений практичних навичок, більше цінує спогад про батьків, аніж речі, які допоможуть йому вижити у не надто гостинній до нього Америці.
Міркуємо з Кафкою
Які ще важливі теми порушує Кафка у першому романі? В які ширші соціальні й культурні контексти ми можемо вписати цей текст? Скажімо, можемо поміркувати про Європу й Америку — дві географічні величини, які, серед іншого, презентують певні суспільні концепти та цінності. Європа у Кафки видається досить консервативною і строгою, дещо старосвітською, тоді як вільна й демократична Америка — це простір, де звичайний служник може бути гідним громадянином і здобути власне щастя. А ще це місце, де можна розпочати життя з чистого аркуша й здобути раніше втрачену повагу. Водночас у романі Європа не є однорідною, адже Кафка говорить про різноманітні нації, що її представляють: німців, румунів, ірландців, французів та інших. З іншого боку, письменник не створює разючої полярності між Європою й Америкою. Вони обидві по-своєму суперечливі й негостинні до головного героя. Карла «викидають» із європейського дому, однак і в Америці йому живеться досить складно.
А ще з Кафчиним романом можна пороздумувати про настрої та громадську активність. У кількох розділах книжки Кафка згадує про американських робітників, які повсякчас страйкують на вулицях міст. Страйкувальники не виходять на авансцену подій, однак створюють дещо агресивну атмосферу для Карлового перебування в Америці. Американці переконані, що влада у їхніх руках, певні власної сили й права на щастя. А що Карл? Чи може він як європеєць претендувати на всі можливості, що відкриваються перед американцями? Словом, із Кафкою є над чим подумати.
То що буде з Карлом Росманом?
Чи вдасться врешті Карлові Росману реалізувати власну версію «американської мрії» ще до того, як ця доктрина стане популярною й відомою на весь світ? Якщо ви читали щось у Кафки, то вже маєте відповідь. Найімовірніше, ні. Хіба ж Кафка щедрий на гепіенди для своїх персонажів? Однак його товариш Макс Брод свідчив, що письменник нібито прагнув завершити роман на оптимістичній ноті — Карл Росман мав би знайти «сродну» працю для себе, зміцніти й стати на ноги в Америці. Натомість у Кафчиних щоденникових нотатках читаємо про смерть Росмана.
Таким чином, маємо щонайменше дві теорії про текст. З одного боку, роман «Америка», в якому європеєць шукає собі місце на новому материку і знаходить його. З іншого ж — «Зниклий безвісти», роман про хлопця, який намагається звести кінці з кінцями, але щось іде не так, і він зникає. Але що врешті означає це зникнення, якого ми не бачимо у недописаному тексті, але яке напророкував героєві автор? Чи чекає на Карла фізична загибель? Чи, може, йдеться про втрату зв’язку з родиною, Європою та власним минулим? А може, Карл Росман зникне, і натомість з’явиться статечний чоловік, який обере нові ім’я та прізвище, щоб ідеально мімікрувати під нове середовище існування? Нам залишається тільки здогадуватися, але це вже чимало.
