Особистий досвід
Вивчати мови по-німецьки: як мене надихнув досвід німецьких видавців
Коротка історія про те, як я потрапила в Німеччину, вкладається в кілька речень. У 2021-му ми написали підручник з української мови для п’ятикласників. Після занурення у світ підручникотворення стало зрозуміло: свіжі ідеї й світові практики критично необхідні в Україні. Саме так тема створення навчальних матеріалів непомітно перекочувала у сферу моїх, як кажуть мудрі люди, наукових інтересів. І вже восени 2022-го, створюючи наступний підручник для українських шестикласників, я потрапила в один із німецьких університетів, маючи можливість трішки позазирати, аби з’ясувати, «а що там у них такого, що можна було б і нам».
Абсолютними лідерами і щодо якості, і щодо різноманіття у сфері шкільного німецького книговидання є видавництва «Klett», «Westermann» і «Cornelsen». Перші два продукують дууууже багато матеріалів, а «Klett» узагалі, певно, охоплює всі можливі шкільні й університетські галузі. Але моє серце належить беззаперечному фавориту — берлінському видавництву «Cornelsen». Його після Другої світової заснував інженер-електрик, покинувши роботу в Siemens й одружившись із письменницею-ілюстраторкою. Це окрема тема для розмови й гачок для тих, хто починатиме знайомство з німецькими навчальними матеріалами.
Заради розуміння обсягу ринку варто сказати, що з-поміж усієї величезної кількості видавництв, які існують у Німеччині (а це, за різними даними, від 12 до 16 тисяч!), близько 18% видають навчальну літературу. Словом, на повноту аналізу я поки що не претендую, але персональними відкриттями й здивуваннями залюбки поділюся.
Відкриття 1. «Лінійки» матеріалів із вивчення мови як рідної найчастіше розбиті за вміннями, які має опанувати учень.
Ось, наприклад, така серія від «Klett» для 5–6 класів (Велика й мала літера, Написання текстів, Частини мови).
А ось — від «Cornelsen» (Написання текстів, Правопис, Граматика й пунктуація).
Тобто в різних видавництв можуть бути абсолютно різні серії, які охоплюють різні комбінації вмінь (подекуди у фокусі цілого робочого зошита можуть бути навіть дуже дрібні орфограми, на зразок написання складних слів або певного буквосполучення). Загалом і в інших навчальних матеріалах можна простежити цю любов до впорядкування (є, наприклад, мовно-літературні комплекси «Усе про балади», «Усе про любовну поезію», «Усе про мальовані історії та комікси» тощо — цьому арсеналу точно позаздрять українські вчителі, які працюють з інтеграцією різних видів).
Як на мене, це мегазручно, коли вчитель може не лише обрати добірку за відповідним класом, а й сформувати такий набір до своїх потреб, смаку й навчальних траєкторій. Тут я вже розмріялася про який-небудь авторський курс із читання й аналізу текстів в українській школі й прикупила набір матеріалів із 5 по 10 класи.
Відкриття 2. Тексти, тексти, тексти…
По-перше, більшість матеріалів дуже текстоцентричні. Точніше сказати — є певна полярність: або текст / наскрізна історія й блок завдань до них, або механіка (найчастіше це зошити з орфографії й граматики). Але текстів надзвичайно багато навіть у матеріалах «механічного» типу: рецепти капкейків, інструкції складання літачків, листи для бронювання готелю, комікси про викрадення мумії, коментування ґуґл-карт і ще п’ятсот «тощо» в цьому ряду.
По-друге, тексти в межах одного видання завжди максимально різні. Дуже відчутно, що автори дбають про різні стилі, жанри й особливо — теми. Аналіз випадкових сторінок: історія футболу, правила знімання відбитків зі скла, виготовлення жуйок, оголошення про зниклого папугу. До речі, доволі багато текстів мають інструктивний тип: після аналізу чи прочитання можна щось вирізати, поклеїти, намалювати абощо. Так у виданні «Texte schreiben. 10-Minuten-Training. Klett, 2021» можна знайти текст про знімання відбитків для тренування наказового способу дієслів.
До речі, на відміну від текстоцентричності, автороцентричності нема. Десь автор(к)и вказані, а десь — узагалі ні (на обкладинках навіть не шукайте). На з’ясування, хто є автор(к)ами одного з дуже цікавих видань, я витратила пів дня — і ледь знайшла перелік із двадцяти прізвищ на сайті. Швидше за все, навчальні матеріали створюють умовні «робочі групи» — і це чудова ідея, адже тоді пріоритет завжди буде на якості матеріалів, а не на прізвищі авторитетів, як це доволі токсично склалося в українській підручниковій культурі.
Відкриття 3. Цифрова підтримка.
На сайті видавництв можна придбати цифровий супровід (онлайн-вправи, аудіотексти, діагностичні завдання тощо) до навчальних матеріалів: окремого підручника, серії підручників чи всіх матеріалів на кілька класів (це цікаво для шкіл).
Відкриття 4. «Неформатні» навчальні видання.
Розкажу про кілька типів матеріалів, які мені видалися дуже крутими й абсолютно необхідними на українському ринку.
1. «Читальні проєкти» (книжечки, присвячені одному тексту, які містять адаптований до віку текст + усякі завданнячка + ігри й інші активності, пов’язані з прочитаним). Я бачила такі видання також в інших країнах. Здається, це мегазручно.
2. Тематичні зошити (робочі зошити на спільну тему, наприклад «Європа», «Земля» або навіть «Професії», у яких є весь спектр завдань з історії, географії, культури, мови тощо — від контурних карт, аналізу діаграм до написання есе).
Словом, позазирала я дуже натхненно. Якщо впізнаєте в нашому з Т. Ткачуком підручнику з української мови для 6 класу елементи завдання на відбитки або інструкцію зі складання літачків, знайте: ми хочемо інтегрувати світовий досвід і зробити так, аби українські підручники були найкращими у світі.
Заради розуміння обсягу ринку варто сказати, що з-поміж усієї величезної кількості видавництв, які існують у Німеччині (а це, за різними даними, від 12 до 16 тисяч!), близько 18% видають навчальну літературу. Словом, на повноту аналізу я поки що не претендую, але персональними відкриттями й здивуваннями залюбки поділюся.
Відкриття 1. «Лінійки» матеріалів із вивчення мови як рідної найчастіше розбиті за вміннями, які має опанувати учень.
Ось, наприклад, така серія від «Klett» для 5–6 класів (Велика й мала літера, Написання текстів, Частини мови).
А ось — від «Cornelsen» (Написання текстів, Правопис, Граматика й пунктуація).
Тобто в різних видавництв можуть бути абсолютно різні серії, які охоплюють різні комбінації вмінь (подекуди у фокусі цілого робочого зошита можуть бути навіть дуже дрібні орфограми, на зразок написання складних слів або певного буквосполучення). Загалом і в інших навчальних матеріалах можна простежити цю любов до впорядкування (є, наприклад, мовно-літературні комплекси «Усе про балади», «Усе про любовну поезію», «Усе про мальовані історії та комікси» тощо — цьому арсеналу точно позаздрять українські вчителі, які працюють з інтеграцією різних видів).
Як на мене, це мегазручно, коли вчитель може не лише обрати добірку за відповідним класом, а й сформувати такий набір до своїх потреб, смаку й навчальних траєкторій. Тут я вже розмріялася про який-небудь авторський курс із читання й аналізу текстів в українській школі й прикупила набір матеріалів із 5 по 10 класи.
Відкриття 2. Тексти, тексти, тексти…
По-перше, більшість матеріалів дуже текстоцентричні. Точніше сказати — є певна полярність: або текст / наскрізна історія й блок завдань до них, або механіка (найчастіше це зошити з орфографії й граматики). Але текстів надзвичайно багато навіть у матеріалах «механічного» типу: рецепти капкейків, інструкції складання літачків, листи для бронювання готелю, комікси про викрадення мумії, коментування ґуґл-карт і ще п’ятсот «тощо» в цьому ряду.
По-друге, тексти в межах одного видання завжди максимально різні. Дуже відчутно, що автори дбають про різні стилі, жанри й особливо — теми. Аналіз випадкових сторінок: історія футболу, правила знімання відбитків зі скла, виготовлення жуйок, оголошення про зниклого папугу. До речі, доволі багато текстів мають інструктивний тип: після аналізу чи прочитання можна щось вирізати, поклеїти, намалювати абощо. Так у виданні «Texte schreiben. 10-Minuten-Training. Klett, 2021» можна знайти текст про знімання відбитків для тренування наказового способу дієслів.
До речі, на відміну від текстоцентричності, автороцентричності нема. Десь автор(к)и вказані, а десь — узагалі ні (на обкладинках навіть не шукайте). На з’ясування, хто є автор(к)ами одного з дуже цікавих видань, я витратила пів дня — і ледь знайшла перелік із двадцяти прізвищ на сайті. Швидше за все, навчальні матеріали створюють умовні «робочі групи» — і це чудова ідея, адже тоді пріоритет завжди буде на якості матеріалів, а не на прізвищі авторитетів, як це доволі токсично склалося в українській підручниковій культурі.
Відкриття 3. Цифрова підтримка.
На сайті видавництв можна придбати цифровий супровід (онлайн-вправи, аудіотексти, діагностичні завдання тощо) до навчальних матеріалів: окремого підручника, серії підручників чи всіх матеріалів на кілька класів (це цікаво для шкіл).
Відкриття 4. «Неформатні» навчальні видання.
Розкажу про кілька типів матеріалів, які мені видалися дуже крутими й абсолютно необхідними на українському ринку.
1. «Читальні проєкти» (книжечки, присвячені одному тексту, які містять адаптований до віку текст + усякі завданнячка + ігри й інші активності, пов’язані з прочитаним). Я бачила такі видання також в інших країнах. Здається, це мегазручно.
2. Тематичні зошити (робочі зошити на спільну тему, наприклад «Європа», «Земля» або навіть «Професії», у яких є весь спектр завдань з історії, географії, культури, мови тощо — від контурних карт, аналізу діаграм до написання есе).
Словом, позазирала я дуже натхненно. Якщо впізнаєте в нашому з Т. Ткачуком підручнику з української мови для 6 класу елементи завдання на відбитки або інструкцію зі складання літачків, знайте: ми хочемо інтегрувати світовий досвід і зробити так, аби українські підручники були найкращими у світі.
