Незалежна журналістика в Грузії  «Допомагаємо одне одному звестися на ноги»

Нині незалежна журналістика в Грузії бореться за виживання. Напади на репортерів, політичний тиск, перекриття фінансування стали реаліями журналістського життя. Саме тому на підтримку незалежних медіа журналістка-розслідувачка Тео Кавтарадзе разом з однодумцями створила мережу «Sinatle Media», до якої увійшли 22 онлайнові медіа. Оскільки утримання й координування такого об’єднання потребує не тільки журналістських навичок, а й комунікаційних, господарських, управлінських умінь, Тео звернулася по допомогу до своєї сестри Кеті, яка працює менеджеркою в енергетичній галузі. До вашої уваги розмова з Тео і Кеті про солідарність і про те, як незалежній журналістиці вдається вистояти в умовах авторитаризму.

Мережа «Sinatle Media» — що це таке?

Тео: Це солідарне об’єднання і платформа підтримки сталого функціювання незалежних медіа. До мережі увійшли 22 грузинські онлайнові медіа. Наші засадничі цінності — це неупередженість, незалежність, професійна етика і служіння суспільству. Ми створили платформу у серпні 2025 року, щоб захистити незалежну журналістику на тлі посилення «Грузинською мрією» репресивного законодавства.

Тобто створення «Sinatle» стало прямою реакцією на загрози, з якими зіткнулася незалежна журналістика в Грузії?

Тео: Саме так. З травня 2025 року незалежним медіа в Грузії заборонено отримувати фінансову допомогу із закордону. А вона була нашим головним джерелом надходжень. Спочатку ми запустили краудфандингову кампанію під назвою «The Lights Must Stay On». Однак незабаром стало ясно, що такої швидкої, але короткострокової допомоги недостатньо. Нам потрібно щось триваліше, стабільніше. Так з’явилася платформа «Sinatle», покликана надати незалежним медіа в Грузії надійну опору і забезпечити належного функціювання.
 

Якщо конкретизувати, то що саме змінилося для незалежних медіа після обрання урядом у листопаді 2024 року чіткого авторитарного, проросійського курсу?

Тео: Почну з гарної новини: поки що жодне видання нашої мережі не закрили і не змусили виїхати з країни. А це неабияк успіх. Він свідчить про стійкість і незламність грузинських незалежних медіа. Водночас багато видань і медіаканалів працюють у режимі виживання. Незалежні медіа ніколи не були великими, завжди мали доволі скромний штат. А тут ще й тиск з боку влади, який за останні роки суттєво посилився. У нашій мережі є медіа, в яких працює по одній людині. Більші видання чи канали теж мають доволі невеликі штати — у кращому разі це 15–20 працівників.

Наприклад, я зараз майже не проводжу журналістські розслідування, увесь мій час поглинає адміністративна робота для «Sinatle» і для мого видання «Studio Monitori». А все тому, що нам не вистачає людей. Ми втратили репортерів, бо ж людям треба за щось жити, а далі працювати в таких умовах вони просто не мали змоги.

Як це вплинуло на твоє професійне життя?

Тео: Замість збирати журналістські матеріали, я тільки те й роблю, що розбираюся з усілякою бюрократією і намагаюся бодай якось утримати видання на плаву. Така тепер у нас реальність. Є безліч історій, які потребують розслідування, але в умовах безперервного тиску нам щоразу доводиться зважувати й дивитися, що ми в змозі потягнути, а що ні.

Причому ми стикаємося не лише з фінансовим тиском і пов’язаними з ним організаційними труднощами. Влада й провладні медіа цілеспрямовано намагаються нас дискредитувати. Наприклад, у грудні проти нас було розгорнуто масштабну брудну кампанію: «Sinatle» разом з іншими незалежними медіа звинувачували у таємному отриманні з-за кордону 17 мільйонів доларів.

Кеті: Так що ти зараз розмовляєш з мільйонерками! [Сміється.]

Тео: Але реальність геть інакша. Під час виконання професійних обов’язків журналістам погрожують, буває, що їх навіть б’ють. Тиск не тільки фінансовий, не тільки законодавчий, а й психологічний. На додаток, влада хоче взагалі відрізати нас від міжнародного медіапростору. Дедалі більше видів діяльності стають забороненими. Наприклад, за одержання міжнародних премій чи роботу фіксером для іноземних медіа тепер передбачено кримінальну відповідальність.

Таке враження, що журналісти перебувають у постійному стані загрози.

Кеті: Це правда. Більшість журналістів не говорять відкрито про те, якими нестерпними стали умови, причому не тільки для професійної роботи, а й для життя загалом. Над ними постійно нависає загроза юридичної відповідальності. Навіть за мову можна отримати покарання. Достатньо назвати прем’єр-міністра «прем’єр-міністром «Грузинської мрії‟» [таким чином висловлюючи невизнання сфальсифікованих результатів виборів 2024 року — прим. ред.], і тобі гарантовані серйозні правові наслідки. До трьох років позбавлення волі! Та все одно незалежні медіа, що входять до мережі «Sinatle», і далі роблять свою справу, щодня, хай і під загрозою арешту.

Тому питання психічного здоров’я є першорядним. Наші журналісти сміливі й витривалі, та все одно їх не полишає відчуття тривоги й страху. У приватних розмовах вони зізнаються, що вранці збираючись на роботу не знають, чи повернуться ввечері додому. Виконуючи професійні обов’язки, вони ніде не почуваються в безпеці — ані на проспекті Руставелі, де з 24 листопада 2024 року щодня перед будівлею парламенту проходять протести, ані в суді. Як бачимо, питання не тільки у фінансовій скруті.
 

Якщо найперша ціль — виживання, то що конкретно може запропонувати незалежним журналістам мережа «Sinatle»?

Кеті: Передусім захист. Наприклад, у формі юридичної допомоги. Після потужної брудної кампанії, яку згадала Тео, ми разом з адвокатом підготували позов. Як і очікували, справу програли, та все одно вирішили подати апеляцію.

А ще ми готуємо спільноту наших донорів і прихильників до можливого посилення тиску на незалежні медіа. За потреби люди мають бути готові вийти на вулиці, щоб відкрито підтримати й захистити незалежних журналістів і медіа.

Мережа «Sinatle» не лише захищає незалежні медіа, а й намагається побудувати надійні структури, спроможні надавати журналістам системну підтримку. Що це означає на практиці?

Кеті: Ми позиціюємо себе як аутсорсингова бізнес-платформа, покликана допомагати своїм учасникам працювати й розвиватись, бо самотужки жодне незалежне медіа не справилося б з усіма управлінськими завданнями. Наш головний ресурс — команда комунікаційників, яка планує й реалізує різні події, краудфандингові кампанії та інші заходи. Ще ми співпрацюємо з фінансовим консультантом і адвокатом. Зрозуміло, що це нештатні працівники. Як і ми, вони працюють на громадських засадах.

Наша мета — з часом стати потужнішими й стійкішими. Збір коштів зостається нашим ключовим завданням. Однак ми швидко збагнули, що для досягнення мети самих грошей недостатньо. Нам також потрібні інші ресурси, організаційна база й спільний бренд.

А хто ваші донори?

Кеті: Ми збираємо кошти в Грузії, звертаємося до різних груп, організацій, та передусім до наших громадян. Саме громадяни Грузії стали нашою головною опорою. Ми хотіли співпрацювати з бізнесом, але поки що всі спроби виявилися марними. Багато компаній відверто кажуть, що не працюватимуть з нами, бо ми відкрито говоримо про тиск влади на незалежні медіа й намагаємося йому протистояти.

У Грузії люди не звикли платити за засоби масової інформації. Як вам вдається збирати кошти?

Кеті: Доводиться проявляти креативність. Крім онлайн-кампаній, ми ще придумуємо різні офлайнові заходи. Ось у грудні провели великий аукціон робіт грузинських художників, фотографів і скульпторів. Усі твори митці нам пожертвували, а одержані з аукціону гроші пішли на фінансування «Sinatle». А ще ми організували одноденний блошиний ринок, де люди продавали одяг, книжки, інше збіжжя, а виторг передавали нам. Лише ці два заходи принесли безмаль 100 000 ларі [майже 32 000 євро]. Для нас це величезний успіх. Паралельно ми проводимо онлайнові кампанії зі збору коштів і працюємо над розбудовою мережі щомісячних донорів.
 

Кеті, ти працюєш менеджеркою «Sinatle». Що входить до кола твоїх обов’язків?

Кеті: Я регулярно спілкуюсь з медіа, що входять до нашої мережі, намагаюсь виявити їхні потреби й допомагаю з управлінням. Часто керівники цих медіа одночасно виконують функції головних редакторів і журналістів, тому вони просто фізично не в змозі справитися з усіма завданнями.

І ось тут на виручку приходить «Sinatle». Ми сідаємо разом, дивимося, де нагальні проблеми, і шукаємо шляхи виходу зі скрутного становища. Наприклад, деякі регіональні медіа мають офісні приміщення і лише двоє працівників у штаті. Тоді я допомагаю їм вирішити, чи потрібен їм офіс. Можливо, варто відмовитися від приміщення чи знайти менше, а заощаджені гроші спрямувати на оплату праці бодай ще одного журналіста. Іншими словами, значна частина нашої роботи — це антикризове управління.

А як проявляється солідарність серед самих медіа?

Кеті: Солідарність проявляється в усьому, дуже часто це абсолютно конкретні вчинки. Коли ми розподіляємо серед учасників мережі зібрані кошти (розподіл здійснюється за встановленою формою), то перше, що ми чуємо, це не прохання про збільшення виплат, а фрази на кшталт: «Можливо, комусь ці гроші зараз потрібніші?» або «Чи можемо ми комусь допомогти?» І так щоразу.

До слова, солідарність стосується не тільки грошей. Два дні тому я розповіла у групі, що до мене звернулося маленьке регіональне медіа. Виявилося, у них немає нормальної відеокамери. Через два дні колеги-журналісти відгукнулись: у них є вільна відеокамера. Тож у понеділок ця камера поїде з Джавахеті у Харагаулі — від одного регіонального медіа до іншого. До створення «Sinatle» чимало медій, яких об’єднала платформа, не мали між собою прямих контактів. А тепер вони є.

Яке значення мають для вас ось такі особисті контакти між медіа?

Кеті: Ми свідомо створюємо нагоди зібратися гуртом, щоб нарешті видихнути й разом провести час. Наприклад, організовуємо неформальні зустрічі поза роботою у безпечних умовах. Неодноразово ми чули від колег, що ці зустрічі для них єдина можливість відпочити від роботи і бодай на мить розпружитися, бо у коловерті буденного життя вкрай важко знайти час і місце для перепочинку. А коли згадати, в яких умовах сьогодні працюють наші журналісти, то такі неформальні зустрічі теж є частиною підтримки незалежної журналістики в Грузії.

Тео, якщо взяти твою журналістську роботу, які надії ти покладаєш на «Sinatle» в майбутньому?

Тео: Поки ми ще боремося за виживання. Сподіваюся, що нам вдасться зберегти в Грузії екосистему незалежних медіа. Як мінімум, щоб наявні незалежні медіа й надалі мали змогу працювати й доносити громадянам об’єктивну інформацію. Насамперед це важливо для регіонів, бо якщо ми там втратимо журналістів, виникнуть цілі інформаційні пустелі.

Тому я сподіваюся, що за допомогою «Sinatle» незалежні медіа і в Тбілісі, і в регіонах не просто виживуть, а зможуть готувати репортажі й висвітлювати події. Стосовно власної журналістської роботи, то маю надію, що прийде час, коли ми знову матимемо достатньо ресурсів і зможемо повністю зосередитися на журналістиці, а всі організаційні питання візьме на себе команда професіоналів з «Sinatle».

Нині тиск на незалежну журналістику відчутний у всьому світі. Цікаво почути твоє бачення цього явища.

Тео: Хоч ситуація у різних країнах неоднакова, те, що коїться в Грузії, — це частина набагато більшої медійної кризи. Коли я бачу, що відбувається з іншими медіа, навіть з такими велетами як «Washington Post», то розумію, що журналістика чи не повсюди перебуває під тиском. Саме тому мене так бісять вимоги про створення «стійкої бізнес-моделі», які можна почути на адресу медіа. Але ж журналістика — це не просто продукт. Це суспільне благо, і тому вона потребує підтримки.

Справжнім натхненням для мене став візит до медіапростору «Publix» у Берліні. Там я на власні очі побачила, як різні медіаорганізації спільно користуються приміщенням, технічною інфраструктурою, а витрати ділять між собою. Це мене надихнуло й неабияк мотивувало. У скрутні час, як-от нинішня криза, ми маємо гуртуватися й працювати разом. Інакше програємо. А перемогу здобудуть політичні режими, олігархи, інші впливові групи. Це стосується не тільки Грузії, а й країн Заходу.

Чого можуть навчитися інші журналісти у грузинських колег?

Тео: Іноземні журналісти часто кажуть, що їх надихає наша стійкість. Минуло вже два роки, відколи в Грузії діє горезвісний «російський закон». Увесь цей час ми під постійним ударом. Та попри все ми досі існуємо, ба більше, ми працюємо, гуртуємося й підтримує одне одного.

Звісно, бувають моменти виснаження. Ментальна війна теж дається взнаки. Але ми у спільноті «Sinatle» усіляко підтримуємо одне одного, підбадьорюємо, допомагаємо одне одному звестися на ноги, щоб працювати далі на користь спільній справі. Ось це і дає мені надію на майбутнє.

Квітень 2026