Виклики сучасної журналістики  Чи перебуває журналістика в кризі?

Форма журналістики та традиційних медіа змінюється на наших очах так само швидко, як змінюється навколишній світ. У час, коли ми стикаємося з кількома кризами одночасно — так званою полікризою — і водночас спостерігаємо стрімкий розвиток штучного інтелекту, виникає питання, чи не переживає зараз кризу й сама журналістика як професія. Цьогорічний Digital News Report Інституту Рейтер при Оксфордському університеті приніс невтішну новину — довіра до медіа у всьому світі впала до рекордного мінімуму. Тому ми запитали експертку з Брненського університету імені Масарика та Карлового університету в Празі Марину Урбанікову, що означає для медіа падіння довіри та з якими іншими викликами стикається сучасна журналістика.

У середньому новинам довіряють лише близько 37 відсотків людей, у Чехії загальна довіра до медіа впала до всього 31 відсотка, проте окремим медіа в середньому довіряють близько 50 відсотків чехів і чешок. Чи має довіра до журналістики тенденцію до зниження чи, навпаки, до зростання? Чи відрізняються в цьому плані Чехія та Словаччина?

Ці дані взяті з регулярного дослідження Reuters Digital News Report, в якому вивчається довіра до новин, тобто до самого продукту, а не до медіа як організацій чи до журналістів як учасників процесу. Це три різні типи довіри. Протягом останніх десяти років частка людей, які довіряють новинам, у Чехії майже не змінюється і коливається на рівні близько однієї третини. У європейському порівнянні Чехія дещо нижче середнього. Отже, не можна сказати, що вона вирізняється високою довірою до новин, але водночас не належить до країн із надзвичайно низьким рівнем довіри. У Словаччині ж ситуація інша. Десять років тому частка тих, хто довіряє, була схожою на чеську, але в останні роки вона суттєво знизилася — аж до цьогорічних 19 відсотків, через що Словаччина опинилася разом з Угорщиною та Грецією на хвості рейтингу, що охоплює майже п’ятдесят країн усього світу.

Різниця між загальною довірою до новин та довірою до новин конкретних медіа є цілком зрозумілою, оскільки ці питання стосуються двох різних речей. У першому випадку ми загалом запитуємо людей, чи, на їхню думку, «більшості новин більшу частину часу можна довіряти». Однак сучасне інформаційне середовище є справді різноманітним і включає джерела з дуже різною якістю та надійністю. Коли ми запитуємо людей про конкретні медіа, вони можуть розрізняти їх і довіряти одним більше, ніж іншим. Тому зовсім не суперечливо ставитися скептично до того, що можна довіряти «більшості новин більшу частину часу», і водночас довіряти новинам із конкретних авторитетних медіа. Саме таке розрізнення є сьогодні важливим. Адже медійна та цифрова грамотність не означає беззастережно довіряти новинам як цілому, а означає вміти оцінювати надійність конкретних джерел та інформації.

Для чеської громадськості найнадійнішим джерелом інформації вже тривалий час є засоби масової інформації суспільного мовлення. У європейському контексті це стандарт, який діє для всіх країн, крім Польщі, Угорщини та, віднедавна, Словаччини. Тут ми бачимо чіткий зв’язок між довірою до медіа та політичною незалежністю. Це добре ілюструє, що якщо політики переборщують зі своїми спробами впливати на суспільні медіа, вони тим самим фактично знецінюють свою аудиторію, оскільки люди просто перестануть їм довіряти.

Наразі зростає вплив цифрових платформ, які для дедалі більшої кількості людей стають основним джерелом інформації. Замість журналістів часто саме інфлюенсери та інфлюенсерки інформують читачів про актуальні події. Чи правда, що вечірні телевізійні новини дивляться, а ранкові газети читають дедалі менше людей? Чи настає для класичних медіа певна криза актуальності?

Сьогодні традиційні медіа, безсумнівно, стикаються із суттєвими змінами свого статусу, але замість кризи актуальності я б скоріше говорила про кризу традиційних способів поширення та споживання новин. У Чехії, як і в інших країнах світу, значення телебачення та, насамперед, преси як джерел інформації поступово знижується, тоді як зростає значення соціальних мереж, відеоплатформ та індивідуальних творців контенту. Однак це не означає, що люди перестають потребувати професійного висвітлення подій.

Соціальні мережі — це насамперед платформи для поширення інформації, і вони не створюють контент, який на них поширюється. Люди часто споживають у них саме контент традиційних медіа, просто отримують доступ до нього іншим способом. Подібно до цього, багато «ньюзфлюенсерів» самі не збирають і не перевіряють інформацію в такому обсязі, як це роблять професійні редакції, а спираються на існуючі новини, які потім інтерпретують, коментують та адаптують під свою цільову аудиторію.

Отже, змінюється насамперед спосіб, у який журналістський контент доходить до аудиторії, та те, хто його далі поширює. Сама потреба в журналістиці від цього не зникла. Навпаки, в середовищі, перенасиченому інформацією, ще важливішою може бути здатність знаходити інформацію, перевіряти її, вкладати в контекст і нести за неї професійну відповідальність. Це актуально й в епоху штучного інтелекту. ШІ може пов’язувати інформацію та подавати її новими способами, але її результати також ґрунтуються на інформації, яку хтось раніше зібрав і перевірив. Тому технологія може змінювати форму та способи поширення журналістики, але не замінює саму потребу в якісній журналістській роботі. Отже, питання полягає не в тому, чи потрібна нам якісна журналістика, а в тому, як її фінансувати в новому медійному середовищі. Адже традиційну модель фінансування підривають не лише соціальні мережі та відтік рекламних доходів до технологічних платформ, а й штучний інтелект, який здатний обробляти контент, створений журналістами, і пропонувати його користувачам, не даючи їм можливості перейти до оригінальної статті чи медіа. Таким чином, медіа вкладають кошти у збір та перевірку інформації, тоді як інші можуть і далі заробляти на їхній праці. На мою думку, це набагато важливіше в контексті питання майбутнього журналістики, ніж те, чи потрібна вона людям і надалі.

Чеським медіапростором знову прокотилася дискусія щодо зміни фінансування суспільного мовлення. Їхні співробітники та, частково, й громадськість виступають проти пропозиції нинішнього уряду перевести їхній бюджет на державне фінансування. Ви написали статтю про те, чому фінансування словацької громадської RTVS з державного бюджету є «поганою ідеєю». Чи можна це універсально застосувати й до чеських громадських мовників? Чи був би їхній перехід на державне фінансування також поганою ідеєю?

Я вже давно переконана, що фінансування з державного бюджету — це погана ідея, яка принесе користь насамперед політикам, а не громадянам, про що свідчить і міжнародний досвід. У будь-якому разі, за суспільні медіа в кінцевому підсумку платитимуть люди — чи то через податки, чи то через абонентську плату. Однак у разі фінансування з державного бюджету політики матимуть над ними більшу владу. Хоча це не означає автоматичної втрати незалежності, проблема полягає в тому, що це дає змогу політикам, які будуть у цьому зацікавлені — а такі завжди знайдуться — використовувати фінансування як інструмент для винагородження, покарання або принаймні утримання в напрузі та невизначеності.

Хоча розмір теле- та радіоконтрибуції встановлюють політики, вони дуже обережно ставляться до її змін, про що, зрештою, свідчить і той факт, що в Чехії вона не змінювалася майже 20 років. Це, серед іншого, є наслідком того, що плата перебуває під громадським контролем, а її розмір є чітко зрозумілим для людей. Цей символічний захист втрачається у разі фінансування з державного бюджету. На практиці обсягом коштів, виділених засобам масової інформації суспільного мовлення, легше маніпулювати, зазвичай у бік зменшення. Мало хто з політиків добровільно виділить більше коштів критичним медіа, які мають його контролювати та критикувати.

Чи існують європейські приклади, де це добре працює? Або, навпаки, чи є дослідження, які довели, що зміст суспільного мовлення після їхнього переходу на державне фінансування суттєво змінився? У цьому контексті мені спадає на думку епоха правління Віктора Орбана в Угорщині.

Практичний досвід різних моделей фінансування суспільного мовлення по всій Європі ми разом із колегами з Масарикового університету, Карлового університету та Університету Палацького в Оломоуці проаналізували та детально описали в нещодавно опублікованому дослідженні, яким хотіли внести свій вклад у поточну дискусію.

Досвід різних європейських країн показує, що перехід на фінансування з державного бюджету зазвичай супроводжується скороченням бюджету та його частішими змінами, а в багатьох випадках — також політичним тиском. Це стосується не лише Словаччини та Угорщини, а й, наприклад, Естонії, Франції, Іспанії чи Данії. Зрештою, це видно й на прикладі нинішньої пропозиції коаліції: зміна системи фінансування має супроводжуватися скороченням бюджету Чеської телерадіокомпанії (ČT) та Чеського радіо (ČRo) приблизно на 15 відсотків, і це лише початок. Система індексації налаштована таким чином, що бюджет обох медіа поступово втрачатиме реальну вартість. Країною, де фінансування з державного бюджету працює добре, є, наприклад, Норвегія. Однак це зумовлено не витонченим законодавством, що надає різні гарантії та захисні механізми проти політичного тиску, а насамперед розвиненою політичною культурою, яка поважає незалежність медіа. Доки у нас не буде такого ж рівня, ми не можемо покладатися на норвезький приклад.

Більшість керівних посад та посад головних редакторів у чеських медіа, як і раніше, обіймають чоловіки. Чи є це якоюсь формою сексизму, що не дозволяє журналісткам пробитися на найвищі щаблі керівництва? Чи, можливо, тут відіграють роль інші чинники? Наскільки корисною є жіноча перспектива у вузькому керівництві редакцій? Чи є у нас якісь порівняльні європейські дані?

Якщо розглянути приблизно тридцять провідних чеських медіа, то на посадах головних редакторів можна знайти рівно двох жінок. Причому це тривала тенденція, а не випадковий збіг обставин. Цей показник є низьким за світовими мірками: регулярне дослідження Reuters Institute при Оксфордському університеті, яке аналізує ситуацію на 12 світових ринках, показує, що частка жінок серед головних редакторів становить 27 відсотків, хоча жінки в журналістиці становлять 40 відсотків. Навіть у Чехії є з чого вибирати, оскільки жінки становлять майже половину всієї журналістської професії — просто через сукупність багатьох причин вони не доходять до найвищих щаблів.

Хоча упередження, стереотипи, дискримінація та сексизм, безперечно, також присутні певною мірою, я вважаю ключовим фактором нерівномірний розподіл оплачуваної та неоплачуваної праці між чоловіками та жінками. Близько тридцятирічного віку жінки часто на кілька років випадають із професії, що швидко змінюється, і згодом догляд за сім’єю часто не дозволяє їм повністю повернутися до роботи. Чоловіки стикаються з цією проблемою значно рідше, оскільки, хоча ситуація поступово змінюється, все ще автоматично передбачається, що саме жінка обмежуватиме свою кар’єру заради дітей, а чоловік буде утримувати сім’ю. Це, звісно, стосується, по суті, всього ринку праці, а не лише журналістики. Однак саме в журналістиці готовність пристосуватися до високого темпу роботи та непередбачуваного й дуже тривалого робочого дня є надзвичайно важливою. Водночас на керівні посади рідко проводяться відкриті конкурси, на які могли б подати заявки жінки, і вакансії часто заповнюються неформально. При цьому дослідження показують, що саме такий підхід грає на руку чоловікам. Це шкода не лише для самих жінок і для компаній, які таким чином не використовують потенціал своїх співробітниць у повній мірі, а й для суспільства. Адже саме різноманітність поглядів і життєвого досвіду є важливою для різноманітності змісту. Не повинно траплятися так, щоб інформацію про те, що відбувається навколо нас, нам передавали лише з точки зору однієї вузької групи — наприклад, освічених чоловіків середнього віку.

Заробітна плата початківців-журналістів та журналісток у редакціях значно нижча за середню зарплату в країні. Це, мабуть, також не сприяє тому, щоб журналістика вважалася професією майбутнього. Чи існують дані про те, скільки людей протягом років залишають цю професію? Ви написали статтю під заголовком «Скажи, де ті жінки: куди зникають чеські журналістки і чому це має нас цікавити?» Чи ситуація для жінок-журналісток відрізняється?

У нас немає таких даних — ми навіть не знаємо, скільки журналістів і журналісток є в Чехії та на Словаччині, тож кількість тих, хто покинув цю професію, залишається великою невідомістю. Однак два роки тому разом з асоціацією «Жінки в медіа» ми провели велике опитування, в якому взяли участь майже 500 чеських журналістів та журналісток, і, серед іншого, ми запитували їх про задоволеність роботою.

Ця частина опитування дала досить сумні результати: майже третина журналістів і журналісток наразі розглядає можливість звільнення з редакції, а більше ніж чверть навіть думає про те, щоб залишити журналістику взагалі. Причиною зазвичай є поєднання скрутного фінансового становища медіа та пов’язаної з цим низької заробітної плати, перевантаження на роботі, складнощів у поєднанні професійного та особистого життя, а також постійних нападів з боку громадськості та інших суб’єктів.

Саме дві останні згадані проблеми більше впливають на журналісток, ніж на їхніх колег-чоловіків. Звісно, нападки зазнають усі, але у випадку жінок вони часто є більш болючими, оскільки мають більш особистий характер, зазвичай стосуються зовнішності та частіше мають явний гендерний підтекст — на них нападають саме тому, що вони жінки. Наприклад, їм вульгарно натякають, що вони не повинні публічно висловлюватися, або ставлять під сумнів їхнє особисте життя. Поєднання робочого та особистого життя — це, звичайно, тема, яка має стосуватися як чоловіків, так і жінок, але оскільки більша частина турботи про дітей та домашнє господарство все ще лежить саме на плечах жінок, на практиці це є більшою проблемою саме для них. Це призводить до того, що, навіть якщо журналістика їм подобається і приносить задоволення, вони змушені шукати іншу роботу, яку легше поєднувати з особистим життям, зазвичай у сфері PR та маркетингу. Це шкода не лише для них і для редакцій, а й для всього суспільства.