Добробут тварин  Комахи поза законом

Європа готується до реформи правил захисту сільськогосподарських тварин, проте про великі ферми з розведення комах, ймовірно, знову забудуть. Хоча розведення комах позиціонується як екологічний суперпродукт майбутнього та рішення кліматичної кризи, реальність за стінами ферм викликає етичні сумніви.

У Брюсселі знову відкривається дискусія на тему, якій під силу докорінно змінити європейське сільське господарство. 2026 року Єврокомісія планує завершити давно відкладаний перегляд закону про захист тварин, яких розводять на фермах. Поки дебати охоплюють корів, поросят і свійську птицю, одна група живих організмів лишається непоміченою: комахи. Істоти, чия чисельність виходить за рамки людської уяви, але вони все одно не підпорядковуються жодним правилам охорони тварин. Водночас саме на ринку комах очікується стрімке зростання як доходів і загальної вартості ринку, так і винищеного поголів’я.

Не змінює ситуацію ані те, що з 2019 року комах офіційно зараховують до так званих сільськогосподарських тварин, ані навіть те, що в Нью-Йоркській декларації про свідомість тварин (2024), яку підписало майже 600 науковців і науковиць, дослідників і дослідниць по всьому світу, написано про реальну можливість того, що комахи справді можуть відчувати біль. Наслідком такої ситуації став правовий вакуум, де умови утримання комах і способи їхнього винищення не підпорядковано жодним чітко визначеним правилам, — і, судячи з усього, навіть новітня реформа, скоріш за все, нічого кардинально не змінить.

Комахи й екологічна криза

Що стоїть за стрімким стрибком інтересу до комах? Компанії вважають їхнє розведення реакцією на дві кризи, які все частіше перетинаються своїми ефектами: перевантаження продуктової системи та кліматичні зміни. До 2030 року в світі житиме 8,5 мільярда людей, а до середини століття — вже 10 мільярдів. А традиційне тваринництво, зокрема розведення ВРХ, уже наражається на свої просторові й екологічні межі.

На сільське господарство нині припадає більш ніж четвертина загального обсягу викидів парникових газів, а з цієї четвертини найбільше припадає саме на тваринництво. Тому прибічники ідеї комашиних ферм розповідають про можливість «низьковуглецевої дієти» й доводять, що розведення комах потребує менше простору, води та енергії, ніж звичне розведення тварин. А ще комах називають суперпродуктом чи суперфудом — через високий обсяг вітаміну В12, заліза, цинку чи омега-жирних кислот. Слід підкреслити, що комашиний білок справді порівнюють із яловичим, наголошуючи саме на користі першого — як з екологічних, так і з етичних причин. Але такі порівняння не дають усієї повноти картини, бо альтернативами традиційного м’яса можна вважати не лише інший тваринний білок, а й білок рослинний. Скажімо, білок горошку чи інші бобові білки з погляду вуглецевих викидів і виснаження ґрунтів у довгостроковій перспективі виглядають дуже привабливо, а добувати їх можна, не вбиваючи тварин.

«Реклама альтернатив м’яса, привабливих для споживача й уписаних у кулінарні традиції, — розумний спосіб знизити споживання самого м’яса. Але комахи ці критерії не задовольняють», — наголошує в розмові для JÁDU Дастін Краммет, керівник організації Insect Institutе, сфокусованій на дослідження й просвіту в царині етики та політики комахівництва, й сумнівається, що комашині ферми можуть стати вирішенням кліматичної кризи. За його словами, комашині ферми часто залежать від постачання побічних злакових продуктів, як-от пшеничні висівки чи кукурудзяний крохмаль, які могли би слугувати кормом для сільськогосподарських тварин. «Уставляючи в цей ланцюжок комах, ми його подовжуємо й, виходить, збільшуємо екологічний слід м’яса. А ще розведення комах потребує інтенсивного опалення (особливо в Європі), а якщо комахи втечуть, вони можуть загрожувати місцевим екосистемам», — додає він.

Стрімке розширення ринку їстівних комах — заслуга не комашиних бургерів, протеїнових батончиків чи хрустких коників. Приблизно 82  відсотки ринку становлять корми для тварин, яких розводять у великих промислових розплідниках, — зокрема для свійської птиці, свиней — і риб. Власники ж собак та кішок і собі шукають комашині білки завдяки їхній гіпоалергенності, хоча собаки, як і люди, можуть мати на комах алергію.

І хоч комашиний протеїн називають альтернативним джерелом білку, він переважно таки не замінить м’ясо — навіть коли призначений для вживання в їжу людьми. Станом на сьогодні його найчастіше додають до борошняних сумішей і використовують для виробництва макаронів чи крекерів, де комашиний протеїн замінює радше рослинні компоненти, ніж м’ясо.

Чехія теж не пасе задніх у питанні розвитку комашиних протеїнів, а місцеві фірми обирають досить відмінні стратегії, аби доправити комах замовникам. Скажімо, компанія Underground Food вийшла на ринок кормів для тварин, а такі стартапи, як WormUp або Crunchy, намагаються подолати культурний спротив до споживання комах у їжу знайомими смаками та формами — скажімо, пропонують черв’ячків зі смаком бекону, часнику або помідорів та базиліку. Специфічний шлях обрала для себе фірма SENS Foods, яка володіє комашиними фермами в Таїланді й спеціалізується, скажімо, на раціонах спортсменів, їжі в дорогу чи коникові джерки.

Трильйони життів

Поки всі гучно говорять про позитивний вплив комашиної їжі на довкілля, поза увагою лишається питання, як, згідно з законом, можна з тими комахами поводитися там, де їх розводять. Причому йдеться вже аж ніяк не про кількість, якою під силу знехтувати. За прогнозами think-tank Rethink Priorities, міжнародного дослідницького інституту, що спеціалізується на довготривалих глобальних трендах, етиці й наслідках людських рішень, до 2033 року в комахівництві має бути позбавлено життя вже близько 4,8 трильйона комах щорічно. Уявіть: якби ви стільки комах рахували одну за одною, вимовляючи по числу на секунду, весь процес зайняв би 152 100 років.

Це майже тисячовідсоткове зростання за 10 років. У перерахунку на кількість особин комахи б становили близько 95  відсотків усіх тварин, які проходять продуктовим конвеєром. І при цьому не існує чітких правил, котрі б визначали, як ці істоти мають жити — і як помирати.
  «Єдина норма, яка бодай пунктирно стосувалася добробуту комах, — збірка стандартів для екологічного виробництва цих самих комах. Але стандарти ці з 2022 року фактично не діють», — розповідає JADU Френсіс Можер, експерт із комашиної політики в організації Eurogroup for Animals. На його думку, навіть фаховий звіт Єврокомісії, що мав стати базою для створення цих стандартів, стосувався комашиного добробуту дуже побічно.

Чому це питання так просто ігнорувати? Неврологиня Матільда Ґіббонс пропонує свою можливу причину: комах досі не тестували на здатність відчувати біль. Ще одну відповідь озвучив британський філософ і біолог Джонатан Берч, один з підписантів уже згаданої Нью-Йоркської декларації. «Через те, що ми не можемо просто зазирнути в душу тварині й одразу побачити, чим вона живе, ми схильні вважати чутливими лише ті види, яким можемо легко співчувати. У випадку ж решти, як-от безхребетних, дуже легко схилитись до висновку, що вони взагалі нічого не відчувають», — пояснює Берч у подкасті для Лондонської школи економіки й політології, де займається проривними дослідженнями на тему світосприйняття тварин.

Його робота вже одного разу дуже придалася для дебатів про захист тварин. Саме на основі даних його дослідження в Сполученому королівстві було визнано можливість переживати біль у крабів та восьминогів, після чого й ті, й інші опинилися під законною охороною. Нині Берч та його команда ставлять схожі питання на тему масового розведення комах. «Нам слід навчитись дивитися далі власних емоцій і спиратись на об’єктивні докази того, що справді відбувається в цих організмах», — каже він.

Комашині переживання під лупою

І такі докази поступово накопичуються. Берчова команда сформулювала вісім чітких критеріїв, за якими можна оцінювати здатність відчувати біль на основі нейробіології та поведінки. Після їхнього застосування почне розпадатися зашкарубле уявлення про комах як істот без внутрішніх переживань.

У цілого ряду видів науковці зафіксували поведінку, яку годі пояснити просто рефлексами. Комахи можуть пам’ятати неприємні досвіди й надалі їх уникати. Поранившись, вони захищають конкретну частину тіла, обмежують рухливість чи змінюють поведінку так, аби не стало гірше. Неприємний досвід впливає на подальші рішення.

Схожі висновки підтверджують і лабораторні експерименти. Скажімо, дрозофіли вчаться уникати запахів, пов’язаних з електричними розрядами, й пам’ятають місця, де їм було тепло, навіть після зникнення джерела цього тепла. У інших видів зафіксовано реакції, схожі на тамування болю, відомі з експериментів над хребетними.

І навіть соціальна поведінка комах не вписується в образ «простих організмів». Про комплексну суспільну організацію мурашок, бджіл чи термітів відомо всім, але соціальну природу демонструють і ті види, від яких нефахівці такого б не чекали. Уже підтверджено, що таргани, скажімо, розрізняють родичів і ухвалюють колективні рішення про раціон, ну а ті з них, хто ріс в ізоляції, менше досліджують довкілля, менше їдять, не встановлюють контактів і складніше оцінюють потенційних партнерів.

Усі ці спостереження підштовхували певну частину наукової спільноти до висновку, що принаймні в деяких видів комах годі виключити можливість переживати біль — і, може, навіть простіші форми свідомості. Якраз у промисловому комахівництві абстрактна дискусія починає стосуватися дуже конкретних практик. Типовий приклад такого стосунку — муха-львинка, комаха, яка останніми роками зайняла своє місце поряд із борошняними черв’яками чи кониками, ставши підмурівком комашиного харчу. У личинок львинки може виникати ризик перегрівання. У густонаселених боксах їхній метаболізм вивільняє велику кількість тепла, що може гріти субстрат ізсередини. Якби так сталося, личинки би природно пересувалися до поверхні, де нижча температура. В крайньому разі вони можуть буквально зваритися в підстилці. У деяких видів комах, до всього, вища густонаселеність боксів може спровокувати й канібалізм.

Саме по собі позбавлення життя теж викликає питання. Поширений метод винищення комах — за допомогою чадного газу, який провокує у комах виразні реакції втечі. Далі настає черга механічного подрібнення заживо — якщо воно буде справді швидким, смерть може настати за частку секунди. Але найчастіше вдаються до вимороження, яке традиційно вважається гуманним: комахи просто впадають у сплячку. Та критики наголошують, що ще до втрати свідомості в комашиних тілах можуть утворюватися кришталики льоду, здатні завдавати болю.

Запобіжний підхід

Комахівництво — царина, яка розрослася швидше, ніж суспільство встигло її етично та юридично освоїти. Якщо Єврокомісія в рамках планованого перегляду законодавства про добробут знову забуде про комах, є ризик фактичного цементування ситуації, в якій трильйони живих істот із потенційною здатністю відчувати біль, лишатимуться невидимою для правників біомасою.

При цьому дуже ймовірно, що тренд використання комах (чи то як корму, чи то як продукту) вже незворотний. Тому ще важливіше спитати себе, за яких умов він має далі розвиватися. Чи не слід у цій ситуації законодав(и)цям удатися до запобіжного підходу? Це не значить заборону розведення комах, це значить прийняття відповідальності. За словами представництва організації Eurogroup for Animals, у рамках такого підходу мали б з’явитися основні, видові й розвиткові правила, як то заборона морення голодом, забезпечення відповідного режиму харчування й зволоження, дотримання середньої густини популяції, контроль температури й вологості, обмеження стресових факторів чи доцільних методів оглушення.

Якщо комахи стануть частиною продуктової системи майбутнього, це мало б відбутися лиш за умов, що ми поводитимемося з ними не як із безмозкою сировиною, не здатною нічого відчувати, а як із живими істотами, за догляд за якими (як і за догляд за всіма іншими сільськогосподарськими тваринами) ми відповідаємо. Якщо існує реальна можливість, що певна форма догляду спричиняє страждання, то етично доречно було б обмежити її вжиток.