Ветерани і фермерство  Перепілки і млин замість зброї

Попри непросте повернення до цивільного життя частина ветеранів та ветеранок знаходять у собі сили почати все з нуля. Як-от двоє колишніх військовослужбовців, які після служби стали фермерами.

«Нереальна» історія

Бойовий медик Ігор Мамчик після звільнення з 8‑го полку Сил спеціальних операцій і подальшого лікування заснував на Львівщині сімейну ферму. До служби займався логістикою, працював в IT. Сам родом із Кропивницького.

«Щоб зараз мати можливість займатися тим, чим я хочу, мусив долучитися, як і сотні тисяч моїх побратимів, – розповідає Ігор. – Військову службу закінчив операцією в Бахмуті, Донецька область. Що мене там тримало – мрія про власну справу, яку засную, якщо вдасться вціліти. Після поранень я таки відновився. Цим завдячую своїй дружині Ользі».

У юності Ігор стажувався на сімейній фермі в Німеччині. Тоді в нього з’явилася ідея створити власну – таку, яка була у прадіда. Його розкуркулила радянська влада: забрали землю, а самого прадіда разом із родиною відправили на Донбас.

Ветеран пригадує, що здивувався, коли почув, що сімейні ферми в Німеччині засновані ще у XIX столітті: «Це нереальна для України історія, оскільки з кожною війною всі господарства у нас знищуються. Така ж доля спіткала і господарство мого прадіда. Кожному поколінню доводиться починати з початку».

Щодо перепілок, то їхня історія у сім’ї ветерана розпочалася, коли той був у шостому класі: «Тато привіз близько 50 штук. У нас була літня кухня, де ми їх тримали і розводили. У них був вільний вигул. Вважаю це хорошим досвідом». Свої перші інкубатори для вирощування перепілок купив за бойові кошти влітку 2022-го. Зі встановленням допоміг батько – колишній інженер-авіатехнік: «Я подумав, що маючи якісь кошти, варто вкладати їх в обладнання. Все-таки, це інструмент: твоє шило, твоя ложка, це те, чим ти заробиш кошти завжди». Вести господарство допомагають рідні: дружина, батьки і побратим. Сьогодні сімейна ферма Мамчиків вже об'єднала кілька напрямків діяльності і відома під брендом «Ферма Мрії у Топорові» (село, де знаходиться садиба – ред.).

Один із них – «Перепілки на дубовому листі» – включає вирощування перепілок та виготовлення делікатесів: сирі та копчені яйця, яєчний порошок, копчені перепелині тушки, ніжки, філе птиці. «Ми з дружиною збирали дубове листя для наших перепілок на початку їх розведення і підстеляли, щоб їм було м’якше, – пригадує фермер. – Так і з’явилась назва сімейного виробництва «Перепілки на дубовому листі».

Також родина Мамчиків вирощує фундук у рівненській області: «Маємо ще одну локацію із 260 кущами фундука, що в цьому році вже дасть повноцінний врожай та з'явиться у продажі під брендом «Горішки з Коритного (село, де росте фундук – ред.)».

Дуже пасує клімат

Для фермерської справи ветеран обрав Львівщину через оптимальні кліматичні умови: «Насправді мені дуже пасує тут клімат, – розповідає. – У Кропивницькому, де жили раніше, взимку земля промерзає на 50 см. Влітку, якщо йде дощ, то мінімум два дні. Коли спека, то вигоряє вся зелень і земля стає дуже суха».

Маєток, як Ігор називає дім, де облаштована перепелина ферма та мешкає його сім’я, їм передав благодійний фонд. Натрапив на нього випадково в соцмережах. Увагу звертали, чи зручна транспортна розв’язка, чи є неподалік школа, скільки землі, господарські споруди. Адже там планували не лише працювати, а й жити».

Релокація за один день

Після придбання маєтку почалося його облаштування. Перепілки в той час були на Київщині, в батьків Ігоря. «Побратим допоміг нам усе доставити. Дружина дуже дивувалася, як це все працює. Власне, у нашій ветеранській спільноті ми звикли до взаємодопомоги ще з часів перебування на фронті», – пояснює фермер.

Пригадує, що досвід релокації вийшов дуже ветеранський: «Подзвонив побратим, який займається вантажними перевезеннями, і сказав, що їде на Львівщину сьогодні, запитав чи встигну зібратися. Я відповів, що ми планували за місяць, але він наполіг. Так нам вийшло перевести все за один день».  

Так само як у Франції

На думку Ігоря, одна з проблем і основних завдань будь-якого ветерана-підприємця та й будь-якого фермера в цілому – ринки збуту: «Навіть, коли я стажувався в у Франції на молочному підприємстві, там була проблема зі збутом продукції. І це при тому, що їхня робота налагоджена ще з XIX століття. Наша справа існує не так довго, але ми зіткнулися з тими самими проблемами та викликами. Ринок збуту для нашої продукції з дружиною шукали самі. Дуже допомагають ветеранські контакти».

Так вони започаткували співпрацю з мережами львівських піцерій, ресторанів та крафтових магазинів сиру. Реалізувати продукцію ще вдається на різноманітних фермерських ярмарках.

Чистий білок

«Нещодавно захистили проєкт щодо утилізації відходів тваринництва. Запропонували подивитися на це питання не як на проблему, а як на можливість. Адже кожна птиця, коли їсть корм, засвоює його орієнтовно на 60 відсотків. Решта виходить разом з послідом, і це величезні втрати цінних протеїнів та мікроелементів», – пояснює Ігор.

Вирішенням питання утилізації відходів стала кормова личинка, яка поїдає ті відходи. Після технологічного циклу її включають в кормову гранулу. Це чудовий корм для перепілок, адже інсектний протеїн містить багато незамінних амінокислот: «Хто має домашніх улюбленців, і купує їм корми, то знає, що там є така преміум лінійка з інсектним протеїном. Це і є ось ця личинка».

Нині сім’я Мамчиків закладає ще біогазову установку та прагне розвивати напрямок агротуризму. В перспективі побратими та посестри Ігоря матимуть змогу заночувати на фермі, провести час із кіньми.

«Дивомлин» після війни

Неподалік від перепелиної ферми Ігоря Мамчика, в сусідньому селі Соколя, Буської громади облаштували ще один ветеранський бізнес – млин, де мелють жорнове борошно. Його власник Павло Штибель, колишній сільський голова, два роки тому після звільнення з лав ЗСУ започаткував з дружиною Андріаною власну справу. Так почалась історія випікання хліба і створення бренду «Дивомлин».

«У 2021 році я підписав контракт з Державною прикордонною службою України. Повномасштабна війна застала мене в Черкасах. Потім була служба в Чорнобилі та Бахмуті. Демобілізувався після народження третьої доньки», – зазначив ветеран.

Він народився і виріс в селі, де було домашнє господарство, тому вже мав навички його ведення. Нині вирощує пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку, чорноброву. Павло каже, що жорнове борошно найкраще підходить для хліба на заквасці. У ньому зберігаються всі корисні речовини — оболонка, зародок, живі бактерії. Завдяки довгому процесу ферментації білки розщеплюються й краще засвоюються шлунково-кишковим трактом.  

Приносити користь іншим

«Раніше наших доньок часто болів шлунок. Ми зверталися до лікарів, які порадили відмовитися від промислової випічки і вживання дріжджового магазинного хліба», – каже Андріана. Вона додає, що нещодавно її батько звільнився з військової служби. В нього почалися проблеми з серцево-судинною системою. Йому лікар також порекомендував повністю перейти на цільнозерновий бездріжджовий хліб.

Спочатку випічку для дітей подружжя купувало, потім вони подумали, що можна молоти борошно самостійно і пекти з нього хліб. Через деякий час з’явилась ідея молоти трохи більше борошна на продаж, щоб приносити користь й іншим.

«Ми розуміли, що наші діти не одні такі, і що подібна проблема є у багатьох. Придбали млин, почали з ним розбиратися», – пригадує Андріана. Сама вона ніколи не пекла хліб власноруч. До відкриття власної справи працювала дитячим психологом: «Взагалі до випічки якось не лежала душа. Втім, цікавість брала своє і я пробувала ще, придбала курс по випіканню хліба, багато вчилася. І мені це почало подобатися настільки, що почала пекти хліб на продаж». Першими клієнтами були друзі і знайомі, вони почали рекомендувати хліб іншим.

Колаборація з ветеранами

Наприкінці зими цього року подружжя відкрило стаціонарну пекарню, де печуть і одразу ж продають хліб та каву. Там також можна придбати жорнове борошно та закваску, щоб самому пекти хліб. У продажі є й домашній квас.

«Почали запрошувати до себе в крамницю інші ветеранські бізнеси для спільної реалізації продукції. Адже не всі можуть дозволити собі винаймати окремий магазин. Й самі почали потроху розвиватися», – додає дружина Павла.

Щодо асортименту хліба, то тут є простір для експериментів. З класичних варіантів печуть пшеничний цільнозерновий, також зі смаженою цибулею, зерновий хліб із різним видом насіння і 100 відсотків житній. За день вдається випікати до 30 хлібин. За відповідних умов хліб зберігається до тижня. Житній може лежати понад місяць без цвілі. Є хліб, який випікають винятково на продаж на ветеранських ярмарках. Наприклад, шоколадний або з журавлиною. Він більш десертний. Для випікання хліба Андріана використовує базові рецепти, які отримала на курсах: «Далі я собі їх адаптувала під власні смаки. Вартість хліба коливається від 100 до 130 грн за буханець, вагою 600-700 г залежно від хліба».

За словами Павла, досвід військової служби допомагає йому в житті легше ставитися до проблем та не панікувати. Для нього вирощування зерна стало не просто можливістю заробітку, а способом інтеграції в мирне життя після війни: «Робота допомагала входити у цивільне життя. Власна справа стала ще одним способом відновлення. Головне — підібрати сферу діяльності, яка надихає, і не боятися пробувати».
 

жовтень 2026