Працю письменників і письменниць часто підтримують ґрантами на резиденцію, тобто оплатою кількамісячного перебування в будинках художників, замках чи палацах. Але те, що на перший погляд видається мрією, може швидко перетворитися на кошмар. Шість розповідей про такі страхітливі враження.
Здобути в Чехії стипендію й поїхати на творчу резиденцію для написання художнього тексту — майже те саме, що вирушити в каральну експедицію, каже Ондржей Гложек.
Під час перебування Сесіль на стипендії один із членів журі засуджує її за те, що вона не хоче народжувати дітей. Це показує, яка нерівність панує у стосунках між автор*ками (особливо молодими) та журі й надавачами стипендій.
Катаріна Бендіксен провела чотири тижні в Приштині/Косово, не маючи ні стола, ні посуду. У молодій країні з великою кількістю бідних і високим рівнем корупції це, звісно, не дивина. Проте писати без стола було таки складно.
Під час своєї восьмої резиденції Злата Рошаль задається питанням, чи справді її письменницька кар'єра йде в гору і чому німецькі резиденції нагадують радянські комуналки.
У Селіма Оздогана таке враження, ніби літературна індустрія зі своїми стипендіями іноді вважає себе Віто Корлеоне і робить пропозиції, від яких неможливо відмовитись.
Для того, щоби ґранти на резиденцію справді підтримували літературну працю, вони мають відповідати певним критеріям. У післямові до серії текстів Катаріна Бендіксен та Злата Рошаль пропонують покращення.