Усамітнення в Мексиці і Гондурасі  Будинки, у яких можуть відпочити активістки

Латинська Америка вже тривалий час є одним з найнебезпечніших регіонів світу для захисниць прав людей та екоактивісток. У Мексиці та Гондурасі збудували будинки, де активістки, які стикаються з будь-якою загрозою, можуть на кілька днів усамітнитися і знайти місце для відпочинку та лікування болю і травм.
 

На високій стіні намальовані дві жінки, між ними дерево і річка, в якій плавають риби. Одна з жінок тче килим, над її головою літають різнокольорові метелики і колібрі. Перед стіною з малюнком Клаудія Кампо Сіснерос, правозахисниця з Колумбії, вибрала низький кущ, навколо якого готує свій особистий вівтар. Біля куща вона кладе свою фотографію, свічку, камінці та квіти, які знайшла у великому саду навколо будинку Casa La Serena.

Вона готує вівтар як частину останнього завдання під час свого перебування в Мексиці, куди приїхала, щоб провести десять днів в усамітненні. Разом з нею тут проводили час ще чотири жінки з різних частин Мексики. Низька, завжди усміхнена жінка в блузці з рожевими квітами – активістка, яка бореться за права акушерок і поліпшення умов їхньої праці в штаті Герреро, що на східному узбережжі. Активістка з Чіуауа на півночі країни захищає права жінок. Третя приїхала з півдня штату Оахака, про що свідчить її традиційна довга спідниця та блузка, обидві багато прикрашені квітами ручної вишивки. Вона давно підтримує корінне населення, на життя якого впливає будівництво вітрових електростанцій та інша діяльність транснаціональних компаній. Остання з жінок також походить з півночі Мексики, де працює журналісткою-фрілансеркою та співпрацює з різними громадськими організаціями.

Після підготовчої фази Клаудія та інші чотири учасниці представлять свої вівтарі та скажуть кілька слів про те, що вони цінують у собі. Від решти групи вони отримають зворотний зв'язок у дружній атмосфері.

З таким приємним і безпечним середовищем, яке їм пропонує Casa La Serena в місті Оахака-де-Хуарес, у повсякденному житті вони не стикаються. Наприклад, Клаудія Кампо Сіснерос працює в колумбійській організації Minga, яка реалізує освітні та правозахисні програми в найскладніших регіонах, де досі діють збройні угруповання. Вона регулярно їздить в місця, де відбуваються збройні сутички. «Це призводить до низки погроз, нападів на представників громад та виселення населення через страх перед посиленням збройних конфліктів», – описує Клаудія колумбійську реальність. Її повсякденне життя супроводжується страхом, обережністю та безпорадністю, а також питаннями про те, чи взагалі можливо змінити ситуацію у віддалених громадах Колумбії. «Мене перемагають розчарування і відчай», — описує вона. «Незважаючи на те, що зараз у нас є уряд, який, як ми думали, буде керувати країною по-іншому, тут існують потужні структури, такі як торгівля наркотиками і корупція, які послаблюють зусилля щодо будь-яких змін».
 

Напади, вигорання, депресія

Тридцятитрирічна Клаудія приїхала до Casa La Serena через депресію, пов'язану з почуттям безпорадності на роботі. «Дуже важко слухати історії попередніх поколінь, які пережили ті самі проблеми, що й ми зараз», – розповідає вона.

Безпорадність – це лише одна з проблем, з якими стикаються у своєму житті активістки-правозахисниці та екозахисниці. Саме для них призначені перебування в усамітненні на тихій вулиці на околиці столиці однойменного штату Оахака. Casa La Serena управляється місцевою організацією Consorcio Oaxaca, яка входить до мережі з понад трьохсот організацій, об'єднаних під егідою Мезоамериканської ініціативи захисниць прав людини (IM-Defensoras). Ця мережа кілька років тому підтримала створення Casa La Serena в Мексиці, а через кілька років — і другого будинку з подібною метою, Casa La Siguata в Гондурасі. Ним управляє організація Мережа захисниць прав людини в Гондурасі (Red de Defensoras de Derechos Humanos de Honduras).

IM-Defensoras вже тривалий час фіксує напади на жінок, які в Мексиці, Сальвадорі, Нікарагуа, Гондурасі та Гватемалі захищають права людини та довкілля. З 2012 по 2023 рік було зареєстровано понад 35 тисяч нападів на активісток та організації, які захищають права людини в Мезоамериці. Організація стверджує, що ці напади є наслідком нерівності, феміцидного мачизму, безкарності, діяльності організованої злочинності та її зв'язків з державними інституціями та компаніями, що діють у цих країнах.

Окрім різних форм насильства, активісткам часто буває складно поєднати роботу та сімейне життя. Багато активісток також втратили членів сім'ї, які в кращому випадку виїхали до Сполучених Штатів, а в гіршому – зникли або загинули. «Жінки переживають найжахливіші ситуації. Ми втратили колег внаслідок жахливого поглиблення репресивних систем, таких як расизм чи патріархат, а також внаслідок посилення мілітаризації», – зазначає Ліліан Ребека Фунес Гірон, координаторка Casa La Siguata в Гондурасі.

У центральноамериканській країні активістки відчували необхідність створити безпечний простір також через внутрішній конфлікт у країні, який впливає на їхню роботу та життя. Необхідність безпечного простору ще більше посилилася після вбивства видатної екоактивістки Берти Касерес. Вона боролася проти видобутку корисних копалин і будівництва гідроелектростанцій на території корінного населення, за що її вбили в 2016 році. Її доля є лише одним із багатьох прикладів того, з якою великою небезпекою стикаються захисники прав людини та території в регіоні.

Організація Global Witness у своєму звіті за 2023 рік Missing Voices зазначає, що в тому році у світі було вбито 196 активістів та активісток, які захищали навколишнє середовище. Понад 80 відсотків з них були з Латинської Америки. Робота та життя в таких небезпечних умовах часто закінчуються повним виснаженням, вигоранням або депресією.
 

Місця для відпочинку

В обох будинках протягом року проводяться кілька сесій, зазвичай для п'яти учасниць, щоб забезпечити їм індивідуальний підхід. Іноді всі активістки в групі походять з однієї країни, іноді в одній групі зустрічаються жінки з різних регіонів, як, наприклад, Клаудія, яка приєдналася до групи мексиканок. Проживання в будинках можуть замовити безпосередньо організації для своїх співробітниць.

Фунес Гірон каже, що жінки, які приїжджають до Casa La Siguata, — це «жінки, які випромінюють мрії, можливості, життя». Вона уникає слова «проживання», натомість говорить про «запрошення для активісток відкривати нові шляхи». Перебування в цих будинках протягом декількох днів означає відпочинок, але й роботу над собою. «Під час цього процесу виникають питання про те, що для нас означає дозволити собі відпочинок, відчувати, зустрічатися з багатьма темами з нашої особистої історії, які ми не хочемо чути чи бачити, але які є дуже важливими», – зазначає Фунес Гірон.

«Мені подобається такий підхід – усвідомлювати себе вразливими», – сказала Клаудія Кампо Сіснерос наприкінці свого перебування в усамітненні. «Навіть як захисниці прав людини ми маємо право створити собі простір для відпочинку. Людина не може робити все».

Після останнього заняття активістки в Casa La Serena підходять до дерев'яного столу, за яким вони харчувалися збалансованою їжею під час перебування, і починають пакувати натуральне мило, яке вони виготовили під час одного із занять. Вони сміються разом, виглядають розслабленими, незважаючи на те, що під час вправи з особистими вівтарями деякі з них плакали.

В обох будинках використовують різні види терапії – від масажів, через арт-терапію, до ритуалів корінного населення. «Ми працюємо з п'ятьма вимірами людської сутності: фізичним, ментальним, енергетичним, психологічним і духовним», – каже координаторка будинку в місті Оахака, Наллелі Гуадалупе Телло Мендес. Вона супроводжує мене різними куточками Casa La Serena і згадує, які активістки з якої країни намалювали картини на стінах. «Ми проводимо семінари з харчування, йоги, різних видів танців. Ми працюємо з терапевтами, які надають психологічну, індивідуальну та групову терапію, біоенергетичні обстеження. Програма структурована таким чином, щоб ми працювали над усіма цими вимірами», – каже Телло Мендес. Важливими є також такі деталі, як зміна раціону, наприклад, відмова від кави або регулярне вживання води, про що в Casa La Serena постійно дбає уважна команда.

Лікування у зв'язку із землею

Casa La Siguata в багатьох аспектах надихалася будинком в Оахаці, що був першим. Крім того, навколо будинку, розташованого в горах Гондурасу, організували город для вирощування рослин, оскільки одним із основних принципів цієї організації є лікування в гармонії з природою. На городі вирощують все – лікувальні трави та овочі. «Більшість жінок, які до нас приїжджали, займалися захистом територій [і природи]. Тож ми почали вирощувати рослини в Casa La Siguata», – згадує координаторка Фунес Гірон. Земля навколо будинку була сухою – нестача води в посушливі періоди досі ускладнює функціонування будинку – але поступово, спільними зусиллями, тут створили город, навіть з рослинами з різних країн. «Це був дивовижний процес, під час якого ми спостерігали, як учасниці дбають про себе – індивідуально та колективно, – як вони одужують, а завдяки їхній турботі одужувала і земля навколо будинку», – додає вона.

У Casa La Siguata зв'язок з природою є ключовим, і Фунес Гірон пояснює це просто. «Там [у природі] є наше походження», – каже жінка. «Багато можливостей та інструментів, які ми пропонуємо нашим сестрам, обертаються навколо нашої здатності повернутися туди, звідки ми походимо, до того, ким ми є. Для нас це шлях до самопізнання. Перед нами багато роботи, тому нам необхідно заземлитися. Щоб дозволити нашим тілам повернутися до землі, знову доторкнутися до неї», – пояснює вона далі. «Ми можемо створити з рослинами та їжею стосунки, які не базуються на експлуатації».

Багато з тих заходів, які відбуваються в обох будинках, є також вираженням політичної думки, позиції щодо колоніального гноблення, патріархату, капіталізму та інших ідеологій, які пригнічують жінок, корінних мешканок, борчинь за справедливість. Цю позицію активістки висловлюють колективно, підтримуючи одна одну. Жоден з будинків не є лише місцем для індивідуального лікування, а й для колективного.
 

Ритуали і традиційна медицина

Високе дерево, яке своєю кроною затінює більшу частину саду Casa La Serena, на початку кожного перебування бере участь у вступному ритуалі, під час якого просять дозволу на роботу. Багато практик, які тут використовують, базуються на духовності корінного населення, а саме сапотеків, які є найчисленнішою етнічною групою в регіоні. Окрім вступного ритуалу, активістки також відвідують так званий темаскаль, сапотекську хатину очищення[AS3] [РГ4] , яку для них готує місцева курандера – цілителька. «Ми виходимо з ритуалів сапотеків, тому що знаходимося на їхній території. Але ми запитуємо жінок, яка сила супроводжує їх у житті, яка допомагає їм у важкі хвилини», – каже Телло Мендес. Хоча учасниці перебування мають різні вірування, всі вони згадують важливу роль, яку відіграють жінки попередніх поколінь – мами, бабусі. «Вони завжди кажуть, що до нас існували інші жінки, які вже проклали нам шлях. Вони дали нам життя, але й силу продовжувати», – додає вона. «У всіх країнах регіону ми поділяємо подібне сприйняття світу, в якому важливо знову з'єднатися з матір'ю-землею та нашими предками», – погоджується Клаудія Кампо Сіснерос.

В обох будинках для лікування також використовують місцеві трави. «Використання традиційної медицини замість ліків також виражає ставлення до системи», – каже координаторка Casa La Siguata. «Трави супроводжують нас у різних ситуаціях. Наприклад, коли тут перебувають жінки, члени сімей яких зникли, скажімо, дорогою до США, жінки сплять з травами під подушкою, і це допомагає їм зустрітися з членами сімей у снах і примиритися», — наводить приклад.
 

Ділитися одна з одною

Команди в обох будинках навіть після років створення безпечного простору шукають способи, як надавати жінкам підтримку найбільш ефективно. Одним із викликів є не повторювати механізми системи, проти якої борються організації в мережі IM-Defensoras. «Щоб не відтворювати ці механізми, потрібно змінити ритм роботи наших організацій, а це не завжди просто», — каже Телло Мендес.

Прикладом того, що активістки часто слідують ритму суспільства, орієнтованого на результати, є також той факт, що коли п'ять років тому відкрили Casa La Siguata, на першу резиденцію записалося дуже мало жінок. Спочатку було важко взагалі мотивувати активісток подавати заявки на перебування. Сьогодні їхня кількість утричі перевищує кількість місць, які можуть прийняти на одне перебування.

Створення безпечного середовища, де активістки можуть відновитися, вимагає в латиноамериканському контексті сили та рішучості також і з боку організацій, які управляють такими будинками. «Ми теж є захисницями прав і переживаємо те саме, що й жінки, які приїжджають сюди», – каже Фунес Гірон. За п'ять років існування Casa La Siguata вони створили механізми взаємної турботи одна про одну. Всі жінки в її команді готуються до зустрічей і під час перебування, а також після них, використовують різні способи розвантаження. «Перед зустріччю ми зосереджуємося на тому, щоб налагодити зв'язок. Під час перебування ми постійно спілкуємося, перевіряємо одна одну, чи все в порядку», – каже координаторка. Вони також регулярно проходять терапію за власним вибором.

Водночас їм допомагає те, що під час перебування відбувається взаємний обмін досвідом та підтримка між ними та учасницями. «Саме ця взаємодія обміном об'єднує нас».

Після перебування в Casa La Serena кожна активістка повертається додому не тільки з враженнями, а й з натхненням на зміни, які вона може впровадити у своє повсякденне життя. Багато жінок залишаються на зв'язку з командою, яка може стежити за їхніми успіхами. Деякі вирішують більше використовувати природну медицину, інші хочуть свідомо відпочивати або проводити більше часу зі своїми дітьми. Клаудія також залишає Casa La Serena зі списком речей, які вона хоче впровадити у своє життя. «Не ізолюватися, проводити більше часу з родиною та друзями, продовжувати психотерапію, спробувати з'єднатися з вченням моїх предків і більше медитувати», — згадує вона деякі зі своїх бажань.

лютий 2026