Фільми для підлітків  Перегляд рекомендовано у супроводі батьків

Хто та як саме формує любов до кіно у підлітків? В чому полягає мотиваційний потенціал кіно? Як врятувати дітей від технологічного апокаліпсису? Розповідає культурна менеджерка та авторка «Твоєї книги про кіно» Ольга Бірзул.

Не презентації «Твоєї книги про кіно» батьки часто запитують, чи допоможе вона їх підліткам стати акторами та режисерами. Я чесно відповідаю, що не впевнена. Але завжди додаю: любов до кіно у багатьох знаних режисерів і акторів сформували батьки. Наприклад, мами Тарантіно або Скарлетт Йоганссон водили своїх дітей у кінотеатри змалечку. Відомий всім Мартін Скорсезе ріс у Нью-Йорку в родині італійських емігрантів і був дуже хворобливою дитиною. Щоби розважити сина, батьки регулярно ходили з ним у кіно і буквально сформували його смак: від італійського неореалізму до голлівудської класики. Сім'я юного Стівена Спілберга взагалі знімала з сином аматорські фільми, хоча не була пов'язана з кіноіндустрією. Тато працював інженером, а мама – піаністкою.

Звісно, в історії кіно є протилежні приклади. Скажімо, Вернер Герцог виріс у віддаленому баварському селі без телевізора. Майбутній режисер відкрив для себе кіно у підлітковому віці і буквально вкрав камеру, щоб почати знімати. У свої 83 роки він досі горить улюбленою справою.

Моя ж книга має інший акцент. Я пропоную читачам досліджувати себе і навколишній світ крізь оптику кіно. Мені насамперед хочеться допомогти підліткам стати вдумливими і чуйними особистостями. Але сьогодні без турботливої підтримки батьків зробити це вкрай важко. Реальність сучасного підлітка не замкнена між двома екранами – телевізійним та кінотеатральним. Наприкінці минулого століття у неї стрімко увірвалися комп'ютери, а за ними – звабливий ринок гаджетів та запаморочливий всесвіт соціальних мереж.

Кожна технологія або, за визначенням канадського дослідника Маршалла Мак-Люєна, медіа приносять у наше життя як комфорт, так і загрози. Наприклад, нацисти дуже добре усвідомлювали, що технологія запису голосу допоможе їм массово нав’язувати свої політичні ідеї. Вони спланували акцію, згідно з якою німецькі фабрики виготовляли дешеві радіоприймачі. Утім вони вловлювали лише хвилі локальних радіостанцій, а державна цензура пильнувала, щоби в ефір не проникали голоси інакодумців. За прослуховування іноземних радіостанцій теж жорстоко карали. Євреям купляти радіоприймачі було суворо заборонено.

Далі з'явилося телебачення, завдяки якому поширювати пропаганду стало ще простіше. Найближчим прикладом з мого життя є дванадцятирічна боротьба українців за свою незалежність, у якій російська імперія використовує ТБ як частину гібридної війни.

Серед багаточисельних небезпек соціальних мереж достатньо згадати кібербулінг. Згідно з результатами опитування Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), проведеного в 2023 році, кожен п'ятий підліток в Україні зазнав цькування онлайн. До речі, дуже рекомендую спільно з вашими підлітками подивитися документальний фільм «У сітях», знятий чеськими режисерами Вітом Клусаком та Барборою Халуповою. У ньому на конкретних прикладах розповідається, як захистити дітей від сексуального насилля в інтернеті. На території України цю освітню стрічку можна безкоштовно переглянути в онлайн-кінотеатрі Docuspace.org у межах інформаційної кампанії фестивалю Docudays UA та громадської організації «Магнолія».

Здається, що поміж усіх інших медіа лише кіно досі може дозволити собі «біле пальто». Але це не так. Кіноіндустрія недарма зветься фабрикою ілюзій, адже майстерніше всіх навчилася продавати контраверсійні ідеї у вигляди красивих мрій і яскравих бажань. Варто визнати, що почасти у неї вийшло. І як це завжди буває, наші діти вчаться не на тих, хто прорвався до творчих вершин професії, а на тих, хто вклався у дорогу рекламу. Хто винен? Та всі ми разом. У часи, коли діти сприймають інформацію з екранів, ми досі приділяємо вкрай мало уваги захисту від них.

Як на мене, ніколи світ не відчував такої кризи медіаосвіти як сьогодні. По-перше, сам медіум кіно більше не є «найпопулярнішим з мистецтв» – чимало продукції, яку регулярно виробляє кіноіндустрія, не є мистецьким продуктом. І якщо відвертий мотлох можна списати на безневинне авторське бачення, то запакована у фільм дезінформація має прямий ефект. Вагомим доказом зомбувальних можливостей кіно є окупанти України, опромінені екранною пропагандою. По-друге, у світі підлітків кіно має нахабного конкурента – соціальні мережі. За рахунок кліпового монтажу, емоційного контенту та безцензурності це новітнє медіа активно заманює юнацтво у свої тенета. І вже не секрет, що підлітки не можуть витримати повний метр та повільний темп фільмів. Тобто невміння довго концентруватися на одній історії робить з них ідеальні аудиторію для «дофамінових пасток», від чого нерідко виникає залежність.

По-третє, кіно не породжує злочинців, але поширює поведінкові патерни та моделі для наслідування. Візьмемо до прикладу США. Кілька десятиліть поспіль найпопулярнішим жанром в американському кіно залишався вестерн, який складні процеси колонізації перетворював на пригодницький сюжет. Фактично, він став ідеологічним інструментом, що нормалізував експансію європейців і виправдовув вбивства корінного населення Америки. Деконструкція вестерну почалася лише у 60-х роках і, якщо ви забажаєте подивитися як цей жанр переосмислює сам себе, то почніть з фільму «Маленька велика людина» Артура Пенна, який нарешті підважував стереотипне уявлення про «дикунів-індіанців».

Тож який вихід? Як врятувати наших дітей від технологічного апокаліпсису? Організовувати сімейні перегляди фільмів. І, наскільки це можливо, у безпечних і комфортних умовах. Ця практика має чимало терапевтичних переваг: можливість говорити про табуйовані теми, розпізнавати тривожні дзвіночки в реакціях ваших підлітків та вибудовувати довірливе спілкування під час обговорення фільмів. Підлітки часто приміряють побачене в кіно на себе.

І не забувайте частіше обирати фільми, де батьки є підтримуючими дорослими, як наприклад, у серіалі SexEducation, а не мегапопулярній «Ейфорії». В українському кіно я би порадили документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик. Але не уникайте складних картин. Підлітки теж мають право критикувати дорослих. І краще хай вони скажуть це вам напряму, ніж ховатимуть емоції у закутках свого гормонального лабіринту. Які фільми обирати? Вочевидь у буремні роки дорослішання юнацтво зосереджене на дослідженні себе, пошуку друзів, експериментах зі стосунками, сепарації від батьків і власній тілесності. Кіноіндустрія добре це знає і створила чимало якісних фільмів у жанрі coming of age movies. На мій смак для глибокої і довірливої розмови з підлітками віком від чотирнадцяти років підійдуть «Королівство повного місяця» Веса Андерсона, «Маленька міс щастя» Джонатана Дейтона та Валері Феріс, «Добре бути тихонею» Стівена Чбоскі, «Освіта» Олівії Вайлд та «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча.

Я би також радила періодично додавати у ваш родинний кінозал фільми про булінг та школу як маленьку модель суспільства з його ієрархіями, героями і жертвами. Підліткам може здаватися, що вони є беззахисними перед агресивною реальністю, а насилля – непереможне. Ми, батьки, мусимо постійно утримувати баланс: у реальному житті все не так фатально, дорослі бувають турботливими, а вибір існує завжди. Емпатія, відповідальність, захист слабших – це не абстракція, а дія, яка може зупинити кривду. Одна з найсильніших авторських стрічок на цю тему – «Слон» Гаса Ван Сента. Цінність фільму у тому, що він змушує відчути простір і час перед катастрофою. Фактично кіно працює як пазл, де глядач сам збирає картину дня.

І обов’язково додавайте у кінораціон стрічки про цікавих вчителів, як наприклад «Спілку мертвих поетів» Пітера Віра або «Школа року» Річарда Лінклейтера. У сучасному українському кіно варто подивитися «Стоп-землю» Каті Горностай. Нещодавно вона також створила документальний фільм «Стрічка часу» про шкільне життя в умовах війни.

І на завершення кілька слів про мотиваційний потенціал кіно. До прикладу, мою доньку-підлітку Захарію турбує питання гендерних стереотипів. Тепер я є соло-мамою. На початку повномасштабного вторгнення мій чоловік, досвідчений український кінороб Віктор Онисько, добровільно приєднався до ЗСУ і став на захист України від російських окупантів. Ми втратили нашу найдорожчу людину під час Бахмутської операції. У той страшний день частина мене назавжди згасла, але через кіно – «Капітан Фантастік» Метта Росса та «Інтерстеллар» Крістофера Нолана – я говорю з донькою про горювання і пам'ять. Мені хочеться, щоби вона відчувала себе впевнено попри травматичний досвід, тому я делікатно обираю фільми про рішучих героїнь. І вже навіть маю тематичну збірку, схвалену Захарією. Це «Вже не діти» Ребекки Томас, «Леді-Птаха» Ґрети Ґервіг, «Реальність кусається» Бена Стіллера та «Чужий» Рідлі Скотта. А почалося наша розмова про фемінізм з перегляду двох перших частин «Термінатора»: далі, як на мене, цю епопею немає сенсу дивитися. Зазвичай я прошу доньку записувати свої враження від фільмів і наших дискусій. Після перегляду «Судного дня» 12-річна Захарія написала: «Сара Коннор рятує світ, тому є моєю улюбленою персонажкою. Навіть син Джон і Термінатор лише їй допомагають, а не є головними героями, як це здається на перший погляд».

Слухайте своїх підлітків. Дозволяйте їм сперечатися з фільмами. І вони вас здивують. А якщо важко вигадати питання для обговорення кіно, спробуйте штучний інтелект: він аналізує інформацію з відкритих джерел та генерує ідеї для рефлексій. Вдумливих вам переглядів і чесних розмов.
 

червень 2026