Історії словацьких культурних центрів  «Ми створюємо цінності. А державі байдуже»

У Словаччині з’явився ендемік – простори незалежних культурних центрів, які приносили мистецтво в малі міста. Вони розвивали свою діяльність завдяки функціонуючій підтримці з державних джерел. Однак сьогодні вони борються за виживання.

За останні два десятиліття в Словаччині виросла унікальна система центрів незалежної культури, підтримки митців, їхньої мобільності та творчості. Видавалися книги, створювалися театральні та танцювальні вистави, виставки, фільми, музичні та багатожанрові фестивалі. Будувалися спільноти, в яких люди дискутували та навчали одне одного різним сферам життя. Це значною мірою сталося завдяки функціонуванню Фонду підтримки мистецтва (ФПМ), який з моменту свого створення у 2015 році щорічно перерозподіляв підтримку у розмірі приблизно однієї десятої відсотка державного бюджету на культурні та мистецькі ініціативи. Таким чином, дотована культура стала фінансово доступною. А куди піде підтримка з державних джерел, вирішували незалежні комісії, що складалися з представників культурної спільноти та експертів. За нового керівництва Фонду підтримки мистецтв цю систему скасували одним помахом руки. За останні два роки ми були свідками його аматорських рішень, наприклад, виділення коштів на кафе в торговому центрі, шоу вантажівок чи феєрверку на Мальті.

33 культурні центри, під назвою «Культура потребує простору», об’єднані в ініціативу Anténa – мережу незалежної культури, з початку березня звертають увагу на ситуацію в культурі, відсутність прозорості у розподілі державних ресурсів, організовують публічні заходи, а також кампанію та збір коштів на підтримку центрів, які буквально борються за виживання. Як люди в культурі справляються з новою реальністю? Чи знайдуть вони мотивацію продовжувати? І як насправді виглядає незалежна культура в різних частинах Словаччини, зокрема в малих містах?

Мистецтво на протязі

Авторський проєкт «Nástupište 1-12» у Топольчанах навесні відкрило свій п’ятнадцятий сезон. Порівняно з планами і попередніми роками — у більш скороченому форматі. Зузана Новотова-Ґодалова, директорка «Nástupište 1-12» і водночас голова мережі незалежної культури Anténa, говорить, що в Топольчанах вони належать до «щасливців». Приміщення підземного переходу, в якому вони працюють, місто здає їм в оренду за один євро на рік. «У нас немає великих експлуатаційних витрат і працівників на повну ставку. На виставки та фестиваль Kvantum ми отримали підтримку від Фонду Татра банку. Завдяки цьому ще щось зробимо цьогоріч. Що буде далі — ніхто не знає». Утім через скорочення програми їм довелося скасувати виставку п’ятьох словацьких митців у Бельгії, а також мистецькі резиденції.

Проєкт «Nástupište 1-12» цілий рік працює з єдиною темою. Цього сезону це «Пасовища та мультивсесвіт». Шість авторів виставляють свої роботи в галереї, з’єднаній з підземним переходом прозорими розсувними дверима, що робить її частиною громадського простору. Підземний перехід між пішохідною зоною та житловою частиною міста проходить під автовокзалом та залізничним вокзалом. Маючи протяжність майже триста метрів, він є одним із найдовших у Словаччині. Рух людей там інтенсивний. «Ось чому виставки знаходять своїх глядачів», – пояснює Зузана. – Іноді там холодно та є протяг, але ми все одно вважаємо, що найкраще спілкуватися через мистецтво та живі виступи у громадському просторі. Митці відкривають творчий процес для глядачів. А люди, які проходять повз, бачать, як створюються роботи, і мають можливість поспілкуватися з авторами та авторками».

Наступна частина програми культурного центру відбувається влітку в локації Пажите – на території колишнього шала́шу під Топольчанським замком. «Ми проводимо дитячі майстер-класи, художні майстер-класи, концерти та резиденції на прекрасній галявині», – пояснює Зузана. Тему пасовищ та мультивсесвіту було обрано тому, що люди сьогодні потребують твердого ґрунту під ногами та шукають активного відпочинку, а також тому, що вони відчувають фрагментацію суспільства. «Ми відкриємо діалог на галявині та запросимо всіх провести з нами свій вільний час та долучитися до дискусії».
 

Без підтримки

Підтримка від ФПМ становила від 80 до 90 відсотків бюджету проєкту «Nástupišťa 1-12». Завдяки їй, наприклад, у Топольчанах виступали митці, які наступного дня грали у Відні за дорогі квитки. Понад 60 словацьких митців виставлялися в партнерських організаціях за кордоном, інші проходили резиденцію на Пажитах. «Мешканцям міста не потрібно далеко їздити за культурою. Вона знаходиться прямо в Топольчанах і є сучасною» – пояснює Зузана.

Але без державних коштів це неможливо зробити. «У нас немає жодної діяльності, яка приносить дохід, немає бару, буфету, ресторану, окрім фестивалю, на який є мінімальна плата за вхід або ми взагалі не беремо плату за вхід. Ми все фінансуємо за рахунок дотацій, грантів, пожертвувань, 2 відсотків (2 відсотки податків, сплачених у Словаччині, фізичні особи на власний розсуд можуть заявити у своїй податковій декларації як «внесок, підтримка» некомерційній організації, громадянській ініціативі чи благодійній організації – прим. ред.) та членських внесків. Ми працюємо неповний робочий день, оживляємо громадські простори, сортуємо сміття. Все це на волонтерських засадах. Щоб культурний центр вижив без підтримки, йому довелося б проводити великі концерти комерційного характеру для сотень людей. Виставки, дискусії, театри не можна оплатити з вхідного квитка» – говорить Зузана.

Критикам державного фінансування незалежної культури Зузана відповідає, що кожен громадянин має різний спектр занять, які йому подобаються. «Спорт також підтримується, і не всі займаються спортом». Модель, за якою раніше працювали незалежні комісії ФПМ, була прозорою. «Щороку перемагали найкращі проєкти. Наші також не завжди були успішними. А стосовно наративу, що нарешті підтримають тих, хто досі не отримував підтримки? Можливо, вони не були такими вже й якісними. Але ми бачимо, що зараз підтримують друзів та знайомих. Кафе в торговому центрі. Це не люди, які працювали в культурі та мають якісь результати. Як можливо, що хтось призначив на державну посаду свою сусідку, яка не має до цієї роботи жодного стосунку, і при цьому ми маємо стільки професіоналів, які культурою дійсно займаються? Оскільки директора Словацької національної галереї змінювали кілька разів, її відвідуваність зменшилася вдвічі» – обурюється Зузана.

У квітні 14 000 людей зібралися в Братиславі на найбільший на сьогодні протест за культуру. Однак реакція Міністерства культури, уряду чи представників ФПМ була нульовою. «Ми створюємо цінності. Ми видаємо книги, ми займаємося культурною дипломатією, ми навчаємо дітей та молодь, ми організовуємо заходи для людей похилого віку», – нагадує Зузана. – А державі байдуже».
 

Культурні центри без інтер’єру

Сонячна субота. Люди в нітринському Hidepark тримають у руках лопати, свердла, шліфувальні машини та сапи. Одні волонтери вирівнюють під’їзну дорогу, інші ремонтують обладнання приміщення, а ще інші працюють у громадському саду. «Дехто посилає нас до лопат. Але ми з ними від самих початків. Ми гарували над цим простором. Так само і в інших громадських центрах. Вони відремонтували приміщення в занедбаних будівлях завдяки волонтерській праці», – каже з усмішкою Філіп Страновський, засновник і директор культурного центру Hidepark.

У Hidepark немає критих приміщень. Тому він працює лише протягом п'яти найтепліших місяців року. «Раніше ми сприймали це як перешкоду. Мріяли про простір в будівлі. Нам було 20 років, у нас не було грошей, і нам дали цю ділянку землі. Кожен з нас дав по сто євро, сплатив першу орендну плату та почав працювати. Зрештою, ми тут облаштувалися і нічого б не змінювали», – розповідає Філіп.

Не дивно. Це гарне місце і просто закликає до життя в громаді. Перед територією є велопарк для дітей та зона для барбекю. Тут є кілька інсталяцій, створених художниками під час їхніх резиденцій. Галявина поруч використовується кемперами. Внутрішня зона відокремлена контейнерами з мінікухнею та зручностями для виконавців. Минулого року були додані керамічні унітази. Це була велика подія, туалети навіть мають власний мерч. На просторій галявині є сцена, столи, лавки та різні куточки. Влітку в трейлері почне працювати буфет – досі він був відкритий лише під час заходів. В іншій частині території є громадський сад, загін для курей, врятованих з великих ферм, та невеликі індивідуальні сади в оренду.
 

Під зорями

Hidepark починався просто. Діджеї та концерти, яких раніше ніколи не було в місті Нітра. «Ми поступово почали знайомитися з третім сектором, здобули досвід у проєктах, заснували громадську асоціацію та почали проводити майстер-класи, освітні програми, театральні вистави та заходи для розвитку громадського життя» – розповідає Філіп.

Культура також може відбуватися просто неба, під зорями. Особливо влітку, коли люди люблять бути на свіжому повітрі. Продюсерка Таня Шолтисова каже, що завдяки грантам від ФПМ вони змогли покрити гонорари та витрати на персонал, головним чином на звукорежисера, освітлювача та інших технічних працівників, без яких не обійдеться жоден захід. «Відвідувачі платять за вхід, але за підтримки ФПМ він може бути нижчим а, отже, доступнішим для людей. Громадські заходи відбуваються безкоштовно або за добровільний вхід». Цього сезону Hidepark ризикне. Він запропонує менше концертів і театрів, бо вони найдорожчі. Їм доведеться збільшити вартість вхідного квитка, і після сезону буде зрозуміло, чи зможуть вони хоча б вийти на нуль. «Наші заходи не мають комерційного характеру. Це не концерт гурту Elán, на який прийдуть тисячі людей, а агентство на цьому заробить. Теми, які ми пропонуємо, мають глибший зміст. Ми намагаємося відкрити, наприклад, ті, що говорять про толерантність, меншини та допомагають придушити ненависть у суспільстві», – каже Філіп. Він будівельник – самозайнята особа. На будівельному майданчику, де працює, зустрічає людей з «бульбашки» поза межами відвідувачів заходів сучасної культури. «На жаль, вони часто не мають уявлення, як все працює, і мають зашкарублі погляди. Вони багато лаються та бурчать, але сюди не прийдуть для того, щоб подивитися».

Філіп каже, щороку в нього виникає бажання покинути це. Жити своїм життям, ходити до лісу, в похід, у відпустку. «Але я дивлюся на роботу, яка вже позаду, бачу, як розвивається проєкт і яка чудова спільнота людей сформувалася навколо нього, і це мене мотивує. Це можливість щось створювати та впливати». Таню також мотивують люди. «Ми — група ентузіастів, і я не можу уявити, якби більше не була частиною цього». Вони навіть не рахують години волонтерської роботи, які присвятили Hidepark. Але коли бачать на території дітей друзів та знайомих, які колись приходили сюди на перші заходи, то розуміють, що не можуть це покинути.

Зупинитеся на пиво і – бум!

Лісова сторожка над Банською Штявницею у своїй назві має підпис «культурно-туристичний центр». Йдете лісом або їдете на велосипеді околицями, бачите буфет, зупиняєтеся на пиво та вафлі Horálka, і бум – ви можете побачити виставку Андрея Дубравського! Є тут також укриття, місце для наметів, місця для барбекю, столи для пінг-понгу... А ще театральні вистави, концерти, дискусії, майстер-класи, виставки. Зовнішнє обладнання було створено у формі майстер-класів за участю дизайнерів, художників та архітекторів. Вони спроєктували його цілеспрямовано та функціонально. Тераса одним рухом руки перетворюється на сцену. В укриття можна викотити проєкційний екран. Дерев'яні сидіння можна штабелювати. На горищі Лісової сторожки є невелика студія з ванною кімнатою та міні-кухнею, яка використовується для резиденцій художників.

У внутрішньому дворі домінує хатина з V3S-ки, переобладнана під їдальню. З неї все почалося дев'ять років тому, коли будівля сторожки ще була в занедбаному стані. Вона належить місту Банська Штявниця, а до цього тут було соціальне житло, оточене незаконним сміттєзвалищем. «Ми просто рік тут прибирали. Вивезли десять великомістких сміттєвих контейнерів з місця, де зараз стоїть укриття», – згадує художник, фотограф і куратор Яно В'язо. Він стоїть за проєктом Лісової сторожки разом зі своїми друзями Матейем та Міхаелою Лукачовими, які виграли публічний тендер на експлуатацію будівлі у 2017 році. Щоб мати чим її впорядкувати, вони збільшили свою іпотеку.
 

Велосипедисти на виставці

Знову ж таки, трохи статистики: минулого року вони організували тут 120 заходів та 10 резиденцій художників. Крім того, кожен з них має різну роботу. Матьо — різьбяр, працює з деревом та реконструює будинки. Міхаела викладає в школі, Яно організовує фотофестиваль Paradajs, має книгарню в центрі Банської Штявниці під назвою PARADAJS PARADAJS books & design, а також викладає. Вхід на їхні заходи варіюється від добровільного, через 2-3 євро за менші заходи та 6 євро за літній кінотеатр, до 15 євро за концерти. Грант від ФПМ давав їм можливість покрити 80-90 відсотків витрат на «культурну» частину діяльності. Завдяки цьому Лісова сторожка могла бути доступною для всіх. «Банська Штявниця — туристичне місто. Воно недоступне для мешканців. Сюди можуть приїжджати родини, школи, проводити час на природі, готувати на грилі, грати в пінг-понг безкоштовно. Якщо замість нас тут, наприклад, буде ресторан, вони втратять цю можливість», — каже Яно, маючи на увазі можливість того, що наступного року інший орендар може виграти відремонтовану Лісову сторожку на публічному тендері.

Що б він сказав людям, які стверджують, що незалежні культурні центри повинні самі на себе заробляти? «Наприклад, ті, хто влаштовує у нас безкоштовне барбекю, могли б залишити нам кілька євро. Або квитки коштуватимуть утричі дорожче. Культура завжди була в хвості фінансування. Гранти від ФПМ становили близько 5 відсотків бюджету Міністерства культури змогли розворушити цілу Словаччину. А лопати? Ми з ними тут відгарували. Власне, ми досі з ними працюємо».

У Лісовій сторожці люди стикаються з мистецтвом цілком природно, просто по дорозі. Міхаела описує велосипедистів з пивом, які під час першого візиту стверджують, що не розуміють образотворчого мистецтва, а під час наступних візитів самі вже запитують, чи є нова виставка. Ян додає, що галерея ніколи не пропонує можливості для такого прямого контакту. Матей іноді каже відвідувачам: «Я теж цього не розумію, але давайте подивимося на це разом і подумаємо. Ми не мусимо розуміти все».
 

Другий день народження

11 квітня минуло рівно два роки з часу першого заходу в незалежному культурному центрі Citadela в Рімавській Соботі. Тоді це були читання з письменницею Яною Беньовою. Тоді прийшло 10 людей. «Я не був у депресії через це. Я був щасливий, що це нарешті вдалося», – каже Томаш Балінт сьогодні, коли Citadela повна людей і святкує свій другий день народження. Кілька років тому Томаша звільнили з посади культурного менеджера міського культурного центру через критику мера Рімавської Соботи та колишнього депутата Національної ради Словацької Республіки, а згодом за свої принципові позиції він отримав нагороду «Біла ворона».

Він вирішив продовжити діяльність, розпочату ще в міському культурному центрі й котра принесла до міста сучасне мистецтво та такі теми, як свобода, демократія та толерантність. Отримав у професійно-технічного училища приміщення невикористаної громадської зали. Разом з друзями та людьми, з якими раніше не був знайомий, вони навели там лад і почали створювати новий простір для культури і водночас для громади. Меблі та обладнання отримали безкоштовно через соціальні мережі, а сцену зробили з піддонів та ОСП-плит, які дали друзі.

Проєкт їхнього багатожанрового фестивалю Fraj на 2025 рік, схвалений комісією ФПМ, згодом отримав відмову у підтримці від Ради ФПМ з поясненням, що він не має нічого спільного з культурою та мистецтвом. Їм довелося запустили збір коштів на платформі Donio для реалізації фестивалю. «З інших джерел надзвичайно важко зібрати гроші. У нас є 12 постійних індивідуальних донорів, але серед них немає жодної компанії. Цього року нас підтримав фонд банку Slovenská sporiteľňa», – каже Томаш.
 

Змусити замислитися

Центр Citadela принесла до Рімавської Соботи та її 21 000 мешканців такий тип культури, якого там ніколи раніше не було. Концерти альтернативних гуртів, незалежні театральні постановки, дискусії, громадські заходи, такі як читання, вікторини чи суботні пікніки, поєднані з програмою для сімей. «Ми намагаємося знайти теми, які резонують з людьми, змушують їх думати, зворушують їх чимось. Перший раз, можливо, деякі глядачі були шоковані або стурбовані. Але це також завдання мистецтва: стурбувати, змусити їх замислитися, можливо, навіть переглянути деякі думки та цінності», – каже Томаш. Однією з подій, яка сильно резонувала з відвідувачами протягом останніх двох років, була театральна вистава «Монологи вагіни». «Автентичні свідчення жінок, складні історії, якими вони поділилися з глядачами на сцені, та дискусія, яка відбувалася після вистави. Більш консервативні глядачі також приходили та ставили найбільше запитань».

Томаш та команда з 15 волонтерів готують від 8 до 10 заходів на місяць у центрі Citadela. Через брак підтримки з боку ФПМ їм довелося адаптувати програму до своїх фінансових можливостей. Вони не можуть дозволити собі більші концерти та театральні постановки. «Це спонукало нас до креативності. Ми придумуємо власні формати, які можемо реалізувати».

Томаш не може розраховувати на підтримку міста, оскільки він тут досі є білою вороною. «Культура не заробляє собі на життя. Це служіння людям. І це робота, як і будь-яка інша. Я відчуваю, що в культурі працюють найпрацьовитіші люди. У культурних центрах часто один-двоє займаються всім: програмуванням, фандрейзингом, бухгалтерією, соціальними мережами... Вони виконують десять професій за смішні гроші». Томаш зізнається, що іноді почувається втомленим. «Але я завжди мріяв про таку роботу. Вона дає мені відчуття свободи. Вона наповнює мене як людину, адже мистецтво має силу, яка людей робить кращими і більш чутливими».
 

Закриття центру

Після майже дванадцяти років роботи, наприкінці березня востаннє закрився незалежний культурний центр Diera do sveta у Ліптовському Мікулаші. Невеликий простір з чудовою репутацією осиротів. Протягом багатьох років він був наповнений ідеями свободи, якісної культури, сучасного мистецтва, сміливих фестивальних концепцій, але понад усе – спільнотою людей, яким не було байдуже до проблем сучасного світу. Яна Мікуш-Ганзелова каже, що провал системи підтримки ФПМ був однією з трьох причин, чому їм довелося закритися. «Якби у нас було фінансування, це могло б мотивувати нас встояти. Однак, як сім'я, ми переїхали до Братислави, і в Ліптовському Мікулаші ми не змогли забезпечити навіть мінімальну зарплату для людини, яка б працювала в центрі Diera do sveta. Це також показує, якою насправді є система, яка про нас говорить, що ми її «висмоктували». І ми не можемо просити нікого жертвувати собою заради проєкту, як ми це робили на початку. Третя причина полягала в тому, що наша оренда закінчувалася. Ми два роки намагалися знайти інше приміщення, але Ліптов — це туристичний напрямок. Мікулаш припинив бути містом для місцевих жителів. Ми б не змогли сплатити комерційну оренду».

Тип культури, який Diera do sveta принесла до міста, що визначається переважно любов’ю до спорту, був абсолютно новим. «У діалозі з людьми ми перевіряли, що можемо собі дозволити, як експериментувати. Ми поступово розширювали межі», – каже Яна, додаючи, що її давно непокоїв той факт, що лише близько 30 відсотків відвідувачів їхнього фестивалю Artwife були місцевими жителями. «Звичайно, феміністичний фестиваль має свою специфіку. Але також важливо, щоб люди, які відвідали програму, потім поїхали та несли її ідеї далі у своїх громадах».

Життя на межі

Яна наголошує, що культурні центри стикаються не лише з втратою фінансування, а й з втратою глядачів. «Відтік є невблаганним. Ще й тому, що молодь покидає Словаччину, а також тому, що у людей немає грошей». Вона каже, що не повинно бути «правильної» культури, яка буде пріоритетною. «Цілком нормально, що є ярмарки чи фольклорні фестивалі. Але багато людей хочуть іншого типу культури. Якщо ми її втратимо, то насамперед «збідніють» мешканці малих міст».

Роки роботи центру Diera do sveta створили спільноту в Ліптовському Мікулаші. Саме тому прощальний захід був дуже зворушливим. «Ми попросили наших постійних відвідувачів створити для нас спогад у стилі Pecha kucha: кожен підготував 20 фотографій і протягом 20 секунд розповідав щось про кожну з них. Саме тоді ми зрозуміли, як змінилося їхнє сприйняття мистецтва. Вони мали можливість пережити речі, з якими, мабуть, інакше не зіткнулися б. Це була дуже приємна подяка, і ми відчули моральне задоволення».

Центр «Diera do svetа» продовжує бути членом Anténa – мережі незалежної культури, а Яна також бере участь в ініціативі «Відкрита культура». «Люди вважають, що кожен може бути митцем і кожен може організувати культурний захід. Але справа не лише в таланті та хобі, а й у наполегливій праці та навчанні. Потім це «скочується» у наратив про дармоїдів, бо в культурі не вийде показати відчутний результат своєї роботи, як у роботі, що передбачає фізичну працю. Це неповага до знань».

Для Яни закінчився лише фізичний простір, але не сам центр Diera do sveta. Вона хоче продовжити деякі заходи. Наприклад, у фестивалі Artwife, який, ймовірно, відбудеться в іншому місці. Робота в культурі все ще надає їй сенсу. «Хоча це життя на межі. Ти постійно не впевнений, що буде через рік чи місяць. Але це питання вибору. Впевненість має ризики іншого типу вигорання. Я все ще вірю в мистецтво. Я знаю, що воно має силу змінювати людей».
   

Ринок не оплатить експеримент

Міхал Березняк з центру Nová Cvernovka в Братиславі також спостерігає зміну в поведінці аудиторії. «За будь-якої невизначеності першими зникають речі, які не є елементарними. Культура, на жаль, є однією з них. Вона може функціонувати навіть у складних умовах. Однак їй потрібна хоча б базова стабільність». Центр Nová Cvernovka втратила довгострокову підтримку від ФПМ, яку затверджує фонд на три роки. Кілька тижнів тому фонд скасував уже підписані контракти. У нього була сформована команда людей, процеси та планування програм. Все це рухнуло. «Підтримка дозволяє робити те, що ринок ніколи не оплатить, наприклад, експерименти, нові імена, простір для молоді, громадську діяльність. Це речі, які мають цінність, але не мають негайної економічної віддачі. Комерційна програма може покрити частину витрат. Але те, що надає культурному центру сенсу, не можна зробити за ціну квитка».

Рішення про десятки мільйонів євро за нового керівництва приймаються вузьким колом людей у ФПМ. За словами Міхала, питання виникають щодо компетентності багатьох з них. «Рішення змінюються, часто без чіткого обґрунтування, а в деяких випадках важко не помітити ідеологічний вимір. Коли ти не знаєш, чи будуть дійсними рішення, які ти плануєш на рік наперед, ти не можеш налаштувати команду, програму чи взяти зобов’язання. Коли до цього додається вибірковість, важливою стає не лише якість роботи, а й те, як ти позиціонуєшся. У такому середовищі дуже важко створити довгострокову культурну інфраструктуру».

Міхал не вважає, що така цензура призведе до зникнення культури. «Навпаки. Часто виникають сильні реакції, нові форми та важливі заяви. Хтось адаптується, хтось відсторонюється, а хтось починає заходити на межу. І це впливає на все суспільство».
 

Програма, яка продає квитки

Жилінська громадська організація Truc sphérique організувала тисячі проєктів та заходів з 1998 року. До незалежного культурного центру Stanica Žilina – Záriečie, яким вона керує, у 2017 році приєдналася Нова синагога, яка після масштабної реконструкції була унікальним виставковим простором і простором для заходів. Truc sphérique, як і Nova Cvernovka, втратила трирічний грант від ФПМ, на який розраховувала під час планування довгострокових проектів. Марек Адамов з Truc sphérique має намір домагатися цієї вже затвердженої підтримки у координації з іншими культурними центрами через суд. 200 000 євро на рік становили приблизно третину бюджету на їхню діяльність.

Марек пояснює, що їхня діяльність вплине не лише на припинення підтримки безпосередньо культурних центрів, а й заходів, які регулярно проводилися в їхніх приміщеннях, та самих митців. «Наприклад, Жилінський літературний фестиваль та театральний фестиваль Kiosk, ймовірно, не відбудуться. Як і щоденні менші заходи для 30-50 глядачів. Митці не отримуватимуть стипендій. Це означає, що вони не репетируватимуть вистави та не створюватимуть виставки».

Цього року Truc sphérique змушений скасувати понад сотню з приблизно чотирьохсот заходів. «В основному це невеликі концерти, дискусії, театральні вистави, виступи молодих артистів, освітні заходи для шкіл. Ми шукаємо речі, які є хорошими та водночас мають більш комерційний характер, щоб ми могли продавати на них квитки. Ця ситуація змушує нас мислити більш комерційно. Хоча, звичайно, концерту гурту Horkýže Slíže у нас ніколи не буде».

Глядачі також повинні враховувати вищу вартість квитка. Марек знає, що якщо він має бути доступним, то він не покриє реальних витрат; центр незалежної культури не може мати вищу вартість квитка, ніж міський театр чи державний камерний оркестр. Культура — це не типове конкурентне середовище. «Як не парадоксально, але чим вища якість чогось у нашій галузі, тим менше у нього глядачів». Наразі їхні рахунки оплачуються переважно конференціями та корпоративними заходами в Новій синагозі, яка підтягує програму Stanica Žilina – Záriečie, яка більше орієнтована на громаду.
   

Притлумити критиків

Марек переконаний, що ФПМ та держава говорять не про не підтримку культури, а про те, щоб притлумити людей з критичним голосом. «Це напад на свободу та критичне мислення. У них немає культури, на яку вони могли б нас обміняти. Вони кажуть, що ми занадто ліберальні, а вони хочуть підтримувати щось традиційне. Але у них немає творців чи ідей». За словами Марека, деякі заяви Міністерства культури та Ради ФПМ знаходяться на межі закону. «І це небезпечно. Те, яким словником вони послуговуються в інтернеті, може дуже легко перерости у фізичний напад. Неконституційними є й виправдання про ненадання підтримки, в яких вони писали, що йдеться про збочену ЛГБТІ-ідеологію».

Марек був членом одного з комітетів ФПМ на момент зміни керівництва. Тоді, під час онлайн-зустрічі з Радою ФПМ, він відкрито запитав її членів, що мотивує їх знищувати культуру таким чином. «Один сказав, що ми не можемо очікувати від них підтримки, коли ми їх критикуємо. Він визнав, що кожен, хто їх критикує, як покарання отримає не підтримку». При цьому ФПМ розпоряджається державними коштами.

Бувало й так, що ФПМ надавав проєктам лише частину запитуваних коштів, наприклад, одну десяту чи одну двадцяту бюджету. Звичайно, організації довелося відмовити в цьому, бо нереально було провести захід з такими невеликими грошима, а ФПМ мав аргумент, що вони все ж таки схвалили підтримку. А по-третє, без сотень людей в експертних комітетах, раді фізично неможливо самостійно прочитати та розглянути сотні заявок на підтримку. «Також було абсурдно, як один член нашої комісії (після зміни керівництва ФПМ – прим. ред.) запропонував повернутися до паперу, бо він не довіряє комп’ютерам, мовляв, ними можна маніпулювати, а інший не зміг підключитися до онлайн-дзвінка».

Просто звичайне життя

Критикам, які кажуть, що культурні центри повинні створювати культуру, до якої люди хочуть ходити, Марек відповідає, вказуючи на хибність такого аргументу. «У мене немає дітей у дитячому садку, але я не борюся проти дитячих садків. Я не ходжу до басейну, але я не прошу, щоб місто припинило його підтримувати, а спортсмени платили вхідний квиток, який покриє витрати на його функціонування. Культура також ніколи не буде для всіх. Але важливо, щоб вона залишалася доступною для всіх».

А це нереально без дотацій. «Ми створили культурний центр не для того, щоб перестрахуватися. Мета цієї мережі — підтримувати нові речі, молодих митців, бути простором для експериментів. Нехай перевірені речі потім граються в національному та міському театрах. Зрештою, жоден режисер не починав у цих закладах, а в невеликих ансамблях. З усього цього спектру діяльності створюється найкраща культура. Діти, які приходили до нас як волонтери, учасники майстер-класів чи глядачі, потім пішли до Академії виконавських мистецтв (VŠMU) чи Факультет кіно і телебачення Академії виконавських мистецтв у Празі (FAMU), і сьогодні в них є Сезари та Леви».

Він бачить ще одну додаткову цінність центрів незалежної культури в тому, що вони не є просторами для одноразових заходів, де людина час від часу гарно вбереться і піде до театру. «Люди приходять сюди навіть тоді, коли нічого не відбувається, просто звичайне життя. Ми не відкриваємо центр за годину до події. Він відкритий з обіду. Люди там працюють, репетирують, зустрічаються, п'ють каву. Це теж культура. Завдяки ФПМ ми могли приносити небачену якість, але також важливі простори для людей. Не ті, куди ти ходиш, а ті, в яких ти живеш. Це і є словацька унікальність».

червень 2026