Спати в єднанні з природою  Особисті історії жінок про відвагу і страх

Ночівля на природі для жінок може бути не тільки пригодою, а й глибоко визвольним досвідом. Які страхи нас зупиняють, що нам дає відвагу і чому важливо не боятися вирушити в лісову тишу чи кудись просто неба? У статті знайдете особисті історії, практичні поради й натхнення для того, щоб подолати страх і відкрити для себе радість від ночівлі на відкритому повітрі — без огляду на фізичну силу й суспільні упередження .

«Я почуваюся зарядженою, свіжою і якось цілісною», — каже Драгослава Горсакова (60), яка, як і п’ятнадцять інших жінок різного віку, поділилася зі мною своїм досвідом, побоюваннями й практичними порадами щодо ночівлі просто неба. Незалежно від того, чи йдеться про першу ніч на лоні природи, натягування тенту чи вирішення несподіваних ситуацій, усі жінки погоджуються: ночівля на природі дозволяє налагодити глибокий зв’язок із самою собою, заспокоїти думки, віднайти сміливість долати перешкоди й відчути від цього досвіду гордість.

«Природа мене не засуджує за те, що я йшла запланованою трасою на годину довше, що зробила дві додаткові перерви, що через два дні мене так болять ноги, що я мушу поїхати на день раніше, відпочити, прислухатися до себе», — такі переваги називає Анежка (21), яку, за її словами, ліс учить прислухатися до свого тіла, встановлювати межі й не порівнювати себе з іншими. «Просто йти і бути», — лаконічно підсумовує Луціє М. (42 роки).

Уперше під зоряне небо

Деякі жінки вперше ночували на природі ще в дитинстві з батьками, інших у старшому віці заохотили до цього друзі, однодумці, пригодницькі книжки на кшталт моїх улюблених «Карпатських ігор» Милослава Неврлого чи семінари й воркшопи.

У кожної жінки є перевірені місця, де вона почувається в безпеці. Усе залежить від середовища, досвіду й особистих уподобань. Дехто любить ночувати глибоко в лісі, у непомітному місці далеко від цивілізації, дехто — навпаки, поблизу сіл, хтось стелиться під віттям дерев чи виступом скали, хтось натягує тент чи розкладає намет на краю галявини з видом на місцевість. Дехто уникає накриття для туристів, побоюючись можливого приходу галасливої групи людей, декому накриття чи туристичний прихисток, навпаки, додає відчуття безпеки.

«Ліс і його мешканці, скали, води, барви й різноманіття смаків, форм і запахів, життя, стали для мене самі по собі безпечною домівкою. Створити собі потім “велику малу кімнатку чи барліг” взагалі не проблема», — каже Сандра Цабайова, яка зазвичай шукає собі такі місця для ночівлі, як різні звірі — у листі, під виступом скали чи на узліссі. Один тент вона стелить на землю, а інший накидає на себе та свої речі, щоб вони не намокли від вранішньої роси чи дощу.

Покластися на інтуїцію

Більшість жінок при виборі місця прислухається й до інтуїції. «Я намагаюся злитися з лісом. Ночую там, де мені подобається і де я почуваюся добре. Якщо виникають дивні відчуття, йду далі. Мій інстинкт мене охороняє, і я до нього прислухаюсь», — каже Драгослава, яка мандрує горами ще з шістнадцяти років. При виборі місця жінки радять уникати лісових і польових доріг, якими вночі може їхати автомобіль, стежок, протоптаних тваринами, мисливських вишок через нічні відвідини мисливців, багновищ, де купаються дикі кабани, годівниць чи місць скраю поля — через трактори.

«Моє основне правило безпечної ночівлі — це щоб мене не було видно, тож якщо я у місці, де вночі або зранку можуть ходити люди, я ховаюсь, — описує Вікторка Рис, також відома як Ультравікторка, яка проводить у мандрах горами й дикою природою навіть по кілька місяців на рік. — Улюблені місця — чагарники, зарослі папороті чи, наприклад, труби. Мене непокоїть, що хтось може на мене натрапити, коли я сплю десь просто неба, тому, коли я “невидима”, я почуваюся в безпеці». Вікторка — якраз із тих, хто своїм блогом додав сміливості й цінних порад щодо ночівлі просто неба мені й багатьом іншим жінкам і чоловікам, яких я зустріла на природі.

Зустріч із незнайомцем

Занепокоєння, яке описує Вікторка, знайоме й Романі Кацліковій (38), яка ночує в лісах упродовж цілого року в рамках волонтерства у «Вовчих патрулях»: «Зустрічі з людьми бувають дивні, особливо коли людина йде не за маркованим маршрутом. Часто ми опиняємося “віч-на-віч”, я знаю, що телефон не ловить мережу, і міркую, що там може робити та інша людина. Найімовірніше, те саме, що я. Якщо ситуація комфортна, я без проблем можу з кимось у лісі поговорити. Варто ознайомитися з тим, яка діяльність нелегальна, і знати номер поліції». Сама вона викликала поліцію один раз — коли на пагорб поблизу місця, де вона ночувала, приїхала компанія чоловіків у стані сп’яніння, які запускали навсібіч петарди. Адже це не тільки неприємно, а й заборонено в регіональних ландшафтних парках.

Неприємний досвід був і в Марії (28 років), яку потривожила група людей, що розбили табір на місці зруйнованого замку неподалік від прихистку, де вона спала: «Було чути, що там дуже весело, був там, очевидно, і алкоголь. Тож спала я досить сторожко». На основі цих застережень і свого досвіду жінки радять бути справді обачними, вибираючи місце, і нікому не повідомляти, де плануєш ночувати. На щастя, жодній із них не траплялось, щоб доводилося оборонятися, і хоча вони висловлюють побоювання, та водночас сумніваються, що на природі їм може загрожувати більша небезпека, ніж деінде.

Я також уже кілька років ходжу спати сама на природі. Під час першої ночівлі неподалік узбережжя в Естонії мене теж потурбувала весела група підлітків із гучною музикою. Вони посвітили на мій спальник і пішли геть. А ще на першому відрізку шляху святого Якова в Іспанії мені довелося пройти маркованою, але тоді вже занедбаною трасою повз чоловіка, який мастурбував і не припинив це робити, навіть коли я здалеку до нього гукнула. Упевненості в собі мені додали трекінгові палиці, якими я планувала захищатися. Крім того, на ніч я щоразу кладу трекінгові палиці вздовж тіла й одну завжди скорочую на випадок, якщо небезпека — як від людини, так і тварини — буде занадто близько. Хоча насправді мені ніколи не доводилося захищатися і на природі я нікого ніколи не зустріла після заходу сонця, самий цей стан розуму мене часом непокоїть.  

Вихована боятися

«Саме це почуття “а раптом…” для багатьох жінок стає найбільшою завадою на шляху до таких соло-досвідів», — каже Ясміна Гоудек, керівниця «Сучасної самооборони», яка за останній рік і сама ходила в кількаденні походи, але про всяк випадок ночувала в готелях, бо спить вона дуже сторожко, а на природу ходить насамперед задля відпочинку й поповнення енергії. «Крім того, це пов’язане із моїм страхом. Мабуть, я б боялася кожного звуку, хоч і знаю, що реальний ризик мінімальний. Насправді зі мною в лісі не може статися чогось серйозного — більша небезпека загрожує в місті чи від людей, яких я знаю. Але цей страх глибоко вкорінений, — зізнається вона. — Ми, жінки, часто думаємо про можливу небезпеку інакше, ніж чоловіки. На жаль, це не тільки через фізичну, а й передусім суспільну реальність. Нам змалку часто кажуть, що слід бути обережними, що зовнішній світ для нас небезпечний. Це створює почуття загроженості, яке, хоч і має реальні підстави, часто зайвий раз підсилюється страхом». За словами Ясміни, це нормально — прийняти свій страх і не намагатися будь-що бути сміливою. «Мені не потрібно постійно перемагати себе й доказувати собі, що я впораюся з усім. Я це роблю в інших сферах свого життя — наприклад, коли викладаю самооборону й долаю свої обмеження в пошуках шляхів, як зробити інших сильнішими. У цьому в мене достатньо викликів, і мені їх вистачає з головою», — каже вона, ділячись, що їй важливо знати свої межі й обстоювати їх.

«Справа аж ніяк не в тому, що жінки слабкі, а радше в тому, що сила в нас працює інакше. Головне — це підготовка. Самооборона полягає не тільки у фізичних техніках, а передусім у запобіганні й роботі з тим, як ми сприймаємо і ризики, і власну цінність: я цього варта, тож буду захищатися! Якщо ми знаємо, як реагувати, і маємо план, то почуваємося набагато вільніше. Це і є ключ — не бути поглинутою страхом. Але шкода, що ми взагалі повинні про це думати. Усі мають право почуватися безпечно — у лісі, на вулиці чи вдома».

Можливо, саме звідси береться захоплення, та водночас здивування, нерозуміння й страх близьких, із чим часто стикаються жінки, коли розповідають про свій досвід ночівлі на природі. «Люди захоплюються мною через те, якої я статі. Але річ не в цьому. Річ у досвідах, та й у способі мислення», — вважає Тереза Машкова (25 років). Марія Їраскова (32 роки) намагається запобігати неприємним ситуаціям із потенційно небезпечними людьми передусім рішучою ходою, загальною мовою тіла та, крім перцевого балончика, ще й великим ножем, розміщеним напоготові на видному місці — згідно з порадами її чоловіка, військового та інструктора з виживання: «Я також побоююся, чи впораюся щоразу, але в цьому й суть. Це виклик, який я завжди повинна якось подолати. І якраз завдяки цьому голова добре відпочиває. Я одразу точно знаю, що важливе, а що ні».

Бути готовою

Крім зустрічей із потенційно небезпечними людьми, жінки побоюються низки інших ситуацій, хоча й не завжди виправдано. «На своїх воркшопах я зустрічаю як жінок, так і чоловіків, у яких безліч страхів, пов’язаних із ночівлею просто неба. І я думаю, що підготуватися до цих ситуацій — важлива складова того, щоб із ними впоратися. Переважно бояться диких тварин, насильства від людей або просто бути наодинці в темряві в незнайомому середовищі, де безліч звуків, які вони поки що не вміють розпізнати, тощо», — описує Вікторка побоювання, про які у свідченнях жінок читаю і я. Сама вона кілька років переживала страх під час кожної самостійної ночівлі просто неба, бо дорослі в її оточенні постійно її лякали, що дівчині так робити небезпечно. «Коли позитивного досвіду ночівлі просто неба набирається більше, людина, звісно, боїться менше й нарешті починає цим насолоджуватися», — додає вона.

Ще одна потенційна небезпека, яка стосується не тільки жінок, — незаконна стрільба чи мисливці, які ввечері ходять на полювання. Я й досі не можу позбутися фізичного страху, згадуючи, як влітку засинала неподалік лугу, заховавшись у гущавині в Рихлебських горах, коли раптом неподалік мене проїхав автомобіль, гупнули дверцята і спокійну доти ніч розітнув вистріл із рушниці. На щастя, я прислухалася до інтуїції, не вклавшись за кілька годин до того на лузі неподалік від мисливської вишки, як планувала спочатку. Мене не тільки міг випадково поранити той чоловік, а й загрожував ризик, що до мене під навіс могла забігти сполохана чи поранена тварина, яка в іншому випадку обійшла б мене стороною.

«Гадаю, люди також часто недооцінюють погоду, — наголошує Романа, яка наважилася переночувати сама під тентом завдяки тижневому семінару Лісоохоронного товариства «ВОВК» (VLK) на сході Словаччини, де організатори багато навчали про ліс, тварин, лісівництво, мисливство та якраз-таки погоду. — У місті ми звикли, що навіть не треба перевіряти, чи є вітер, але на природі це головне. Я точно не рекомендую йти на природу, якщо прогнозується сильний вітер, затяжні дощі, сильна буря чи температура нижче –10°C. У цих умовах можуть статися справді небезпечні для життя ситуації, як-от падіння дерев, переохолодження тощо. У такому разі запланований похід краще відкласти».

Єднаючись із природою

Навіть попри побоювання й можливі ризики мотивація жінок ходити на природу залишається сильною — як і враження, які їм залишаються. Коли я запитую про найгарніше враження, їм доводиться надовго замислитися, перш ніж вибрати одне-єдине.

«Природа — частина мого життя, не уявляю, як би я жила відірвано від неї. І якраз тоді, коли я перебуваю на природі довго, сама, коли мені вночі не заважає цивілізація, я найбільше сприймаю природу серцем і всіма чуттями», — каже Яна Ш. (38), яка вперше ночувала просто неба під час двомісячної поїздки до Шотландії. «Якось я ночувала навпроти маленького шотландського острівця, по якому весь той день ходила повз колонію морських пташок, якими я захопилася. Коли я ввечері чула їх здалеку, з другого боку було чути високо в небі відкриті пташині простори, а в протоці піді мною пропливали дельфіни й тюлені. Усюди шуміло море, вітер, трави. Пахло рослинами, морем, ґуано, ну й овечими кізяками. І пейзаж забарлювало вечірнє сонце», — пригадує вона. «Я люблю сов, які завжди після настання сутінок пугукають. Або коли мені вдасться прокинутися й застати вовче виття. Сходи й заходи сонця, Чумацький Шлях, якого не видно в місті, — це безцінно. А ще природні процеси, які скрізь навколо людини, і вона на мить стає їхньою частиною, може їх усі чути, відчувати й бачити», — ділиться Романа.

Незалежно від того, чи йдеться про першу ніч під зірками, чи про багаторічний досвід, кожна із жінок відкриває для себе магію тиші, самопізнання й радість від чогось незначного. Отож вихід зі своєї зони комфорту стає не тільки пригодою, а й шляхом до внутрішньої сили та більшої впевненості в собі. Може, це і є найбільший подарунок, який може нам запропонувати природа й наша сміливість.

За те, що поділилися своїм досвідом, дякую Анежці, Терезі Машковій, обом Маріям, Вікторці Рис, Аделі, Романі Кацліковій, Яні Ш., Луції Зікмундовій, Ленці, Луції М., Радовані Сатковій, Сандрі, Ясміні Гоудек і Драгославі Горсаковій.

травень 2025