Як мистецтво допомагає пережити біль і горе  Українська Фріда Кало

Українська художниця Марушка малює яскравими кольоровими фарбами. За цими кольорами вона ховає свій біль від смертей на Майдані та на фронті на сході України. Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення на її батьківщину, вона припинила малювати, почуваючись наче паралізованою через незліченні смерті й невимовні страждання. Але візит до рідного Луцька дав їй поштовх до створення картин для нової експозиції. Невдовзі вона придбала пастельні фарби та альбом для малювання і з новими ескізами виривалася з трирічного творчого застою.

Описати українку Юлію Марушко непросто. Під псевдонімом Марушка вона створює акварелі, розробляє дизайн одягу та пише вірші. Дуже любить дітей і знайомить їх із світом фарб та читає їм казки, насамперед ті, що написала сама. У 2020 році вона заснувала вальдорфську школу в Луцьку — тихому містечку на заході України, її рідному місті, яке вона залишила десять років тому, коли вирішила вивчати педагогіку в Німеччині.

Звідти Марушка неодноразово поверталася додому, відвідувала дітей у вальдорфській школі, їздила до Львова, гостювала в друзів у Києві та Харкові і, звісно, у рідних на Волині, поблизу кордону з Білоруссю.

Але коли три роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення, художниця відчула страх. «Я більше не наважувалася їхати в Україну», — каже вона. Натомість організувала евакуацію до Гамбурга дітей з перших двох класів Луцької вальдорфської школи разом із їхніми матерями, вчительками та виховательками. Знайшла житло для 45 біженок у гамбурзьких сім'ях. Перевезла також до ганзейського міста своїх батьків. Відтоді бореться з їхньою нетерплячою ностальгією і благає їх залишитися. Марушка дуже боїться втратити батька та матір через влучання російської ракети чи дрону, якщо дозволить їм повернутися на Волинь.

У такому стані мисткиня жила три роки, а потім не витримала і все-таки вирушила до Луцька. Там пішла на могилу друга, який загинув у боротьбі з Росією. Того дня у нього був день народження. «Я стояла біля могили Ігоря, а вона була вся в квітах, загорнута в тканину з українськими візерунками та кольорами. На могилі стояв його портрет, — розповідає Марушка. — Я роззирнулася: хто його сусіди? Чи в доброму товаристві мій друг?» І побачила море квітів та безліч молодих облич на світлинах. «Скільки їх уже поховано там, — написала вона згодом у Німеччину. — Це були такі чудові люди».

Повернувшись до Німеччини, Марушка за підтримки організації IDEM організувала виставку з такою назвою. «Вона про цих чудових людей і про те, що наш обов'язок — не забувати їх. Вони заплатили найвищу ціну за свободу, демократію і права людини, — пояснює Марушка, готуючись до виставки. — За таке ось мирне життя». Мружиться, вдивляючись у весняне небо Штанґенгаґена, села на сході Німеччини: «Сяє сонце, не літають ракети, і ми насолоджуємося початком весни. Це схоже на казку».
 
У день відкриття виставки церква в бранденбурзькому селі заповнена вщерть. Відвідувачі з'їхалися з сусідніх міст і сіл, щоб побачити Марушкине мистецтво. Місцевий священик провів молитву за мир, а бургомістр заграв на органі. Марушка і тут зачаровує людей контрастом між своєю сліпучою зовнішністю, щирим сміхом і надзвичайно сумними темами, які вона висвітлює у своїх картинах.

«Мої картини дуже барвисті. Але за цими фарбами ховається багато болю», — пояснює Марушка і додає, що її часто називають українською Фрідою Кало і це порівняння їй подобається. Як і мексиканська художниця, українка відома як своїми сильними, сяйливими кольорами, так і розпачем та безнадією, що їх вона намагається сховати у своїх портретах, триптихах та автопортретах.

Революція Гідності на Майдані та наслідки російської війни на сході України є основними темами картин і рисунків Марушки. Це мотив, який виник сам собою, адже спершу їй хотілося малювати лише дітей. Але коли у 2014 році в столиці України урядові війська розстріляли мирних демонстрантів, вона більше не знаходила спокою: «Майже 80 людей було вбито в мій день народження». Вона хотіла дізнатися, ким були ці люди, і почала власне дослідження. «Для мене це було немислимо: як так могло статися, що людей просто розстріляли?»

Того ж дня Марушка почала малювати перші портрети. «Я й справді думала, що якщо почну документувати вбивства, то зможу їх зупинити. Малювала, аби не відчувати цього всього», — описує вона свій перший порив.

Обрала акварель, малюючи п’ять «слізних» картин паралельно. За рік завершила сто таких портретів. Виняток зробила лише для Романа Гурика, студента-психолога з Івано-Франківська, одного з наймолодших полеглих. Він загинув на Майдані 20 лютого 2014 року від пострілу в голову. У речах 19-річного хлопця знайшли різнокольорові обгортки від льодяників. Марушка намалювала його кольоровою крейдою, «як ці блискучі, хрусткі фантики від цукерок».
  Створюючи портрети, Марушка контактувала з рідними й близькими героїв. Із багатьма з них вона підтримує зв'язок і сьогодні. «Ці люди відкриті й готові ділитися своїм болем». Марушці важко нести свої спогади. Але навіть через одинадцять років вона не припиняє розповідати історії цих людей: «Мені важко. Але тим, хто втратив своїх близьких, набагато важче».

Багато з тих, хто втратив чоловіка чи сина на Майдані, зараз опікуються біженцями або сиротами. Як-от мама студента Романа Гурика. Диригентка допомагає дітям, які втратили батьків на війні з Росією. Тільки в Івано-Франківську таких 280. «Я хочу розповісти і ці історії теж», — каже Марушка.

Незадовго до відкриття виставки Марушка придбала пастельні фарби та папір. «Хочу знову почати малювати, з силою, вірою та любов'ю. Це бажання стає дедалі сильнішим», — зізнається вона, радіючи своїм новим картинам, хоч навіть і після тривалої перерви. «Це допомагає не забувати цих чудових людей. Не знаю, чи допоможе це мені особисто, — сумнівається вона. – Адже не вистачить жодних фарб, вугілля чи кольорових олівців, щоб намалювати кожного вбитого у цій війні».

---

Анастасіс

Роботи серії «Анастасіс» базуються на старих портретах солдатів, які Марушка знайшла у фотоальбомах своєї родини. Накладаючи на однострої візерунки вишиванок, мисткиня переплітає особисті спогади з культурною спадщиною.
 

---

Мадонни — жінки між війною та миром

Мадонни Марушки – це не класичні ікони, а сучасні героїні: активістки, біженки, матері, борчині.

Серія натхненна реальними зустрічами з жінками з України, Німеччини та Ізраїлю. «Це жінки, які пережили втечу, втрату, народження і новий початок, — розповідає художниця. — Вони тримають на руках своїх дітей і водночас борються за свободу та справедливість».

 

---

Родимка / Ти біженець?

  У своїй художньо-документальній серії «Родимка / Ти біженець?» Марушка розповідає про втечу, прибуття та довгу тінь війни. На акварелях зображені біженці, які прибули до Гамбурга у 2015 році — з Сирії, Іраку та Афганістану. Марушка познайомилася з ними у вальдорфській школі. На запрошення учнів та учениць вона відвідувала їхні сім'ї, слухала їхні історії — і почала малювати.

Сім років потому Марушка повернулася до цих родин разом із фотографом Ларсом Крюґером. Результатом стали портрети, які вступають у діалог з акварелями — про сім років надії, невдач і нових починань.

---

Хлопчик

Сашко потонув у Київському морі, великому озері під Києвом, 10 березня 2022 року. Хлопчику було чотири роки.

Російські війська розбомбили його село, зруйнували мости і перекрили дороги. Коли жінок і дітей евакуювали Київським морем, один із човнів перекинувся.

---

Небесна сотня

100 портретів активістів, розстріляних на Майдані у 2014 році (акварель, вугілля, Гамбург 2014)
 
Серія портретів «Небесна сотня» складається зі ста робіт, виконаних аквареллю та вугіллям. На них зображені обличчя людей, які загинули під час протестів на Майдані в лютому 2014 року.​​​​​​​

 

червень 2025