Місяць гордості людей з інвалідністю  Канарка у вугільній шахті

Права людей з інвалідністю в усьому світі зараз перебувають під загрозою. Які можуть бути далекосяжні наслідки цього для громадянських прав загалом, підказують історичні паралелі. Замість того, щоби в часи мультикризи жертвувати людьми з інвалідністю, суспільство має брати приклад з їхньої стійкості.

Липень – це Disability Pride Month, тобто Місяць гордості людей з інвалідністю. Це час, коли люди з інвалідністю в усьому світі посилено нагадують про свої права та умови життя. Або просто святкують своє існування і свій спротив світові, який уперто не хоче їх помічати.

Нехтування правами людей з інвалідністю під час виборчих кампаній

Особисто я не відчуваю святкового настрою, коли думаю про те, як у Німеччині нехтують правами людей з інвалідністю, а іноді й відверто їх критикують. У передвиборчій кампанії до Бундестагу тема інклюзії майже не порушувалась. За результатами опитування, проведеного на початку січня 2025 року некомерційною організацією Aktion Mensch та інститутом громадської думки Ipsos, приблизно дві третини респондентів та респонденток з інвалідністю висловили побоювання, що питання залучення й інклюзії у майбутньому парламенті вважатимуться значно менш важливими. Активісти та активістики закликали федеральний уряд зберегти й посилити систему соціального забезпечення, як-от медичного страхування, базового громадянського доходу, наявності доступного безбар'єрного житла та розширення можливостей на ринку праці.

Проте вже на початку червня федеральний канцлер Фрідріх Мерц заявив, що витрати на допомогу молоді та інтеграцію є «надто великими», тобто саме на ті потреби, які, серед іншого, забезпечують участь людей з інвалідністю у повсякденному житті.

Світові тенденції: дедалі більше обмежень прав людей з інвалідністю

Як журналістка з інвалідністю, маючи вищу освіту в галузі історії, я глибоко занепокоєна такими тенденціями. Надто вже вони нагадують ситуацію, що склалася трохи більше ста років тому. Тоді, під час «іспанського» грипу 1918–1920 років, як і під час пандемії Covid-19, саме право на життя людей з інвалідністю було поставлено під сумнів. Як показує американська історикиня Даґмар Герцоґ у книзі «Евгенічні фантазми», тоді також у світі йшлося про дефіцит ресурсів.

Американська авторка Сара Новіч, яка сама є глухою, лише кілька місяців тому попередила: різке скорочення фінансування соціальної сфери та обмеження громадянських прав людей з інвалідністю за адміністрації Трампа можуть виявитися першими тривожними сигналами значно ширших утисків у сфері прав людини загалом. Щодо наслідків кліматичної кризи Новіч вживає метафору канарки у вугільній шахті. Ці птахи набагато чутливіші до отруйних газів, ніж люди, тому в минулі століття шахтарі брали їх із собою в копальні. Якщо птах гинув від нестачі кисню, шахтарі виходили на поверхню. Але чи усвідомлюють сучасні суспільства цю небезпеку?

Історія підказує нам паралелі, які не можна ігнорувати. Першими жертвами систематичних убивств нацистського режиму стали євреї та єврейки з інвалідністю, які перебували в спеціалізованих закладах для інвалідів у Німеччині та на окупованих територіях Польщі. Євгенічна ідеологія, що особливо радикально реалізовувалась у нацистській Німеччині, водночас здобула прихильників і прихильниць у США та багатьох інших країнах світу і призвела до обмеження міграції людей з інвалідністю та практики примусової стерилізації. У Німеччині люди з інвалідністю були офіційно визнані жертвами нацистських переслідувань лише наприкінці січня 2025 року. Вісімдесят років по завершенні Другої світової війни та Голокосту.

Пишатися тим, що вижив

У нашу добу множинних криз права людей з інвалідністю мають бути у фокусі уваги, адже під час воєнних конфліктів, пандемій і природних катастроф саме люди з інвалідністю опиняються в найбільшій небезпеці, ризикують зазнати значної шкоди чи навіть загинути. Так, дослідження Гарвардського університету підтверджує: ризик загинути під час природних катаклізмів для людей з інвалідністю у два-чотири рази вищий. Даніла Зізі, програмна директорка сирійського офісу гуманітарної організації Handicap International, нещодавно розповіла мені, що одним із найбільших наслідків 14-річної війни в Сирії стало те, що майже третина населення має інвалідність – переважно в результаті бойових дій. І водночас ці люди зазнають значної дискримінації в суспільному житті, включно з обмеженим доступом до освіти. Саме в таких умовах інклюзія могла би стати кроком до зцілення, до примирення. Саме тут стає очевидним, в яких несприятливих умовах доводиться виживати людям з інвалідністю.

Інвалідність – це не слабкість. Але й не суперсила. Водночас саме «вимушена стійкість» людей з інвалідністю може стати уроком, зокрема й для тих, хто не має інвалідності. Люди з інвалідністю, їхній досвід і вміння давати собі раду з несприятливими життєвими ситуаціями та дискримінацією – це те, що якнайкраще може допомогти у вирішенні проблем, які стосуються всього суспільства. Світ тримається на співпраці та взаємодії. А не на насильстві чи уявному праві сильнішого. Це знали ще наші пращури. Усупереч поширеним уявленням, розкопки поселень палеоліту свідчать: люди з вадами та хворобами були повноцінною частиною суспільства, і ніхто не кидав їх помирати.

Більша увага та інтерес до реалій життя людей з інвалідністю можуть бути корисними та життєво необхідними як під час воєн, так і в умовах глобальної кліматичної кризи. Тому я відзначаю Місяць гордості людей з інвалідністю як свято стійкості людей з інвалідністю в усьому світі, зокрема й задля мого власного виживання. І як попередження – аби знову не стати «канаркою у вугільній шахті».

липень 2025