Українська військовослужбовиця Ольга пробула рік у російському полоні після падіння Маріуполя. Її тримали без світла, катували, не давали їсти. Щоночі вона молилася, щоб до неї уві сні прийшли її мама і маленька донечка. Уві сні вона обіймала їх, уві сні розмовляла з ними. Тому навіть на волі думала, що це їй тільки сниться.
«Найважчим був страх, що я помру там, так і не побачивши свою маленьку донечку і маму».Ользі 47 років. Вона працювала в українській армії зв'язковою та в адміністрації. Коли 24 лютого 2022 року росіяни розпочали повномасштабне вторгнення в Україну, вона була зі своїм підрозділом у Маріуполі. Через кілька тижнів вони отримали наказ здатися. Ольга потрапила в полон. Почався цикл допитів, побиття та катувань. «Зі стіни стирчав гак. Я дивилася на його лезо і думала, як я це зроблю, тому що не жити було краще, ніж таке життя, коли мені говорили, що України більше не існує і що у мене немає сім'ї», — розповідає Ольга. Їй вдалося вижити, але рік у жахливих умовах, без належної їжі та сонячного світла жорстоко вдарив по її психіці та тілу. У неї випало волосся, не працює щитовидна залоза, з'явилися гінекологічні проблеми та панічні атаки. Поки вона була в полоні, у її матері стався інсульт, і вона відчуває свою відповідальність за це.
За даними правозахисних організацій, близько половини жінок, які повертаються з російського полону, намагаються покінчити життя самогубством.
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES
серпень 2025