Підтримка України в Японії  Шлях Йоші: Від Хіросіми до Боярки

Коли 6 серпня 1945 року США скинули атомну бомбу «Малюк» на японське місто Хіросіма, Йоші Кігаві було 3 роки і 10 місяців. На його тілі й досі залишилися шрами — нагадування про те, що твій світ може зруйнуватись за кілька секунд. Сьогодні Йоші живе в Японії, йому 84. Він грає в теніс тричі на тиждень, керує мережею англійських шкіл і регулярно донатить українській благодійній організації «Фонд Боярської громади», що працює неподалік Києва.

Від Хіросіми до Боярки

Йоші народився в Хіросімі і пережив атомний вибух. «Це одна з головних причин, чому я турбуюся про Україну і ненавиджу Путіна, який заявляє, що може застосувати ядерну зброю», – розповідає. Звідси і зʼявилось його бажання допомагати.

За словами Йоші, є два історичних приклади, які надихають допомагати Україні: «Під час Другої світової війни було двоє японців, які допомогли багатьом євреям. Одним з них був Чіуне Сугіхара, дипломат у Литві. Він видавав транзитні візи через Росію до Японії євреям, які хотіли втекти від геноциду, вчиненого нацистами. Кажуть, що Чіуне врятував життя шести тисяч євреїв. Інший – генерал Кіічіро Хігучі, який допомагав єврейським біженцям, що втекли з Сибіру до Маньчжурії на кордоні, поблизу міста Отпор. Точна кількість біженців, яким він допоміг, невідома. За різними оцінками, від п’яти до 20 тисяч осіб. Вони висадилися в місті Кобе і поїхали до США та інших країн американського континенту». З Україною Йоші познайомили колишні співробітники – Надія Рачкова та її чоловік Джонатан Авантс, які працювали у його мережі шкіл (Джонатан працює досі). Надія дружить із Марією Кириленко, членкинею правління Фонду Боярської громади. Саме через неї він дізнався про Боярку. Спочатку надсилав кошти особисто. Потім навколо нього об’єдналися студенти, колеги, друзі з тенісного клубу в Японії. Так у 2024 році з’явилася ініціатива Фонд японських друзів – окрема благодійна програма у складі Фонду Боярської громади.

Українські діти – надбання світу

Через Фонд Боярської громади Йоші та його друзі найчастіше підтримують проєкти, що стосуються ментального та фізичного добробуту дітей: «Я вважаю, що дітям добре давати можливість розвиватися і гратися фізичними іграми. Фізичні навантаження можуть допомогти на деякий час відволіктися від важкої реальності. Є люди, які щиро вдячні за те, що Фонд Боярської громади робить для дітей. Українські діти належать не тільки Україні, вони є дітьми всього світу, світовим надбанням. Можна сказати, фонд допомагає нашим дітям на всій Землі».

Пан Йоші відслідковує усі проєкти, які подаються у Фонд Боярської громади на фінансування, а також, які з них отримують перемогу. Загалом у 2022-2025 роках разом з друзями профінансував 13 проєктів. «Ми дуже пишаємось співпрацею з такою унікальною скромною людиною, як пан Кігава. Якби таких людей було більше, світ точно став би кращим. Ми створили його іменний фонд, але він категорично був проти, тому на його прохання перейменували благодійну програму на Фонд японських друзів. Жителі Боярської громади, як і інші українці, живуть в умовах постійного стресу. З початку повномасштабного вторгнення Росії жителі нашого регіону пережили близько дві тисячі повітряних тривог, а за цей рік – 441 повітряну атаку. Чи можливе щасливе дитинство в цих умовах? На перший погляд, здається, що ні. Але, якщо замислитись, наші власні спогади про дитинство складаються з уривчастих картин – позитивних і негативних, яскравих і гнітючих, приємних і не дуже. І саме тоді, коли кількість позитивних спогадів переважує негативні, ми згадуємо своє дитинство як щасливе. Тому наша команда переймається тим, щоб проєкти для дітей з одного боку містили конкретну користь для сьогодення, але головне – дарували дітям незабутні яскраві спогади на все життя. І тоді вже дорослі люди скажуть, що "я пережив війну, але попри все в мене було щасливе дитинство", – розповідає Марія Кириленко, керівниця благодійної програми Фонд Японських друзів у Фонді Боярської громади.
За словами Марії лише у 2025 році японським коштом було профінансовано п’ять проєктів. Серед них ініціатива «Особливі дітки», у межах якої закупили обладнання для піскової терапії для дітей із особливими освітніми потребами. Три інші ініціативи мали спортивно-оздоровчий напрямок: «САП-сплави» – навчання дітей веслуванню стоячи, «Зелена ракетка» – встановлення стола для пінг-понгу та навчання грі, «Верхи до здоров’я» – серія занять із верхової їзди для дітей із сімей вимушених переселенців тощо. «Під час війни такі заходи особливо цінні, адже дарують дітям радість, спокій і відчуття безтурботного дитинства», – каже одна з мам, чия дитина брала участь у САП-сплавах. «Мій син уперше стояв на САПі – і це стало для нього справжньою пригодою. Він повернувся додому щасливий, з очима, що світилися від вражень, і весь вечір розповідав про свій досвід. Це був не просто день на воді, а момент, коли дитина відкрила в собі сміливість і віру у власні сили», – додає інша.

Теніс як ритуал, що тримає при тямі

Пан Йоші не лише рекомендує дітям бути активними, але й сам регулярно займається спортом. «Я граю в теніс щонайменше тричі на тиждень. Це переконує мене, що я ще не старий», – віджартовується. У тенісі бачить не просто спорт, а спосіб залишатися живим і вдячним. Крім того, досі працює, щоб допомогти сину перейняти управління компанією. «Я хочу залишатися здоровим, бо хочу зробити щось, щоб допомогти людям, перш ніж помру. У мене не залишилося багато років, щоб висловити свою вдячність за все хороше, що мав у своєму житті. Я сам не дуже релігійна людина. Але вірю, що я один з найбільш благословенних людей. У мене була дуже хороша сім'я, друзі, здоров'я та освіта. Мені дуже пощастило зустріти чудових людей, таких як члени Фонду Боярської громади, і я також щасливий, що вони вдячні за те, що я роблю», – каже Йоші.

«Вважаю, що 99 відсотків японців підтримують Україну, за винятком одного відсотка фанатичних комуністів. Ми щодня отримуємо новини про Україну. Я сам дивлюся новини про Україну щонайменше тричі на день», – ділиться Йоші. Про українців говорить із великою повагою: «Я не маю права давати поради вам, людям, які є достатньо сміливими та сильними, щоб зберегти незалежність своєї країни. Я просто хочу висловити свої співчуття тим, хто отримав поранення та втратили своїх близьких».

Йоші вважає, що Україна дуже добре справляється. Він щиро бажає українцям вигнати росіян зі своїх територій, зокрема з Криму, і впевнений, що справедливість переможе. На запитання, чи бачить він якісь паралелі між тим, як японці відновлювалися після Хіросіми, і тим, як сьогодні відновлюються українці, відповідає: «Відновити всю країну дуже важко. Однак це не неможливо. Це може зайняти кілька років, але ви точно зможете це зробити».
 

листопад 2025