Життя на периферії  Загублена Орбіта

Хтось вважає, що за межами так званої цивілізації життя немає. Але воно є, часом складніше та з низкою викликів, але не згасає. Мешканці Орбіти це знають з власного досвіду.

Таємнича Орбіта – це примарне місце, що майже півстоліття ховається від великого світу у соснових лісах Черкащини. Тут всього 70 мешканців, дві житлові доглянуті п’ятиповерхівки, закинута труба електростанції та ще дві коробки пустих висотних гуртожитків. Квартиру можна купити за 4 тисячі доларів, в десять раз дешевше, ніж у Києві чи Львові. Та бажаючих не так багато. Папірці оголошень про продаж пустих квартир жовтіють на вікнах, з яких ледь не до горизонту зеленіє ліс.

Нечисленні журналісти та туристи, що виїжджають в Орбіту, охрестили її містом-привидом чи другим Чорнобилем. Офіційно це не місто, його навіть немає на мапах. Та й радіації тут немає.
 
«Привидів тут теж немає», – каже його мешканка 32-річна Олена Громова. Вона знає про що говорить, бо все життя провела в цих краях і народила тут трьох дітей. «Орбіта відрізана від всього світу. Тут починали будівництво атомної станції ще при моїх батьках. Потім намагалися будувати станцію на мазуті. Тепер з’явилася новина, що за кілька років побудують нову атомну станцію за гроші інвесторів», – каже Олена та заколисує дитину. Її 7-місячний син Антон – наймолодший мешканець Орбіти. А Олена – єдина багатодітна мати. «Тут все унікальне», – жартує жінка. Та чомусь самій їй від цього жарту стає сумно.

Чорнобиль без радіації

Історія Орбіти тісно переплітається з розповідями про Чорнобиль. Але місто не так зачепила радіоактивна хмара, як прокляття Чорнобильської катастрофи – страх перед атомною енергетикою. Перший проєкт розробили у 1970 році. Назву Орбіті тоді дали на честь теплової станції, що колись тут була. Радянська влада мала амбітні плани. Хотіли розмістити 20 тисяч працівників майбутньої атомної електростанції. Місто інженерів й будівельників мало виглядати, як еквівалент Прип’яті.
 
У 1980-х роках збудували гуртожитки, п’ятиповерхові будинки, універмаг, школу, їдальню, клуб та навіть ковзанку й футбольне поле. Але найстрашніша ядерна аварія у світі призвела до того, що плани добудови Чигиринської АЕС швидко закинули. І тепер Орбіта – це просто вулиця сусіднього села Вітове Чигиринського району.

«Зараз тут всього одне робоче місце. Це жінка-коммунальниця, що приїздить прибирати Орбіту», – каже староста села Вітове, Микола Ващенко. Все життя 68-річного Миколи пов’язано з цими місцями. Він переїхав у Вітове якраз у перші роки будівництва майданчика атомної станції. Тож місто спочатку з’явилось, а потім поступово помирало на його очах.​​​​​​​
 
«Станції закрили, роботи не було, з кожним роком ставало тільки гірше. А раніше тут був найкращий на кілька областей Універмаг, в якому можна було купити й одяг, й іграшки, й делікатеси. Гуртожитки були заповнені людьми. Тут було вечорами так світло, все у вогнях», – каже чоловік та хитає головою в бік двох закинутих 9-поверхівок, в коридорах яких гуляє зимовий вітер. Жодного вцілілого вікна чи ліхтаря тут вже немає. Поряд з коробками висоток – двоповерхова будівля з колонами на вході та іржавою вивіскою "Універмаг”, в стінах якої виросли дерева. «Все що було тут металеве вкрали і здали на метал в 90-х», – Микола пояснює, чому поросла зеленим мохом земля Орбіти наче перерита екскаваторами.​​​​​​​
 
Сьогоднішній вигляд містечка схожий на декорації популярної української комп'ютерної гри Сталкер. І саме це манить сюди туристів. «Сюди час від часу приїздять люди, в основному молодь. Роблять фото, бігають пустками. В Чорнобиль зараз не потрапити, а сюди доїхати можна. Але гуртожитки аварійні, сходи й дах можуть обвалитися. Тут небезпечно. Один турист якось навіть зірвався» – у голосі Миколи підозріло мало співчуття. Місцеві не люблять тих, хто приїздить подивитися на їхнє непросте життя, як на розвагу. Так само ставляться і до журналістів. Розговорити орбітян вкрай важко. Вони заходять у квартири та навіть закривають штори на вікнах, як тільки бачать камеру.
 

Пункт незламності

Не ховається тільки подружжя Громових. Олена, її 36-річний чоловік Антон та троє їхніх дітей – 4-річна Сабріна, 2-річна Божена й 7-місячний Антон Антонович – як вона його жартома називає. Живуть у двох панельних п’ятиповерхівках – єдиному острівцю цивілізації в містечку. На відміну від сусідніх захаращених гуртожитків, ці два будинки – чисті та охайні. Біля них два дитячих майданчики, обережні клумби, теплиці, кілька гаражів, котельня та загони з курми й гусьми.

Одразу у дворі багатоповерхівки родина влаштувала собі імпровізовану дачу. Тут і гараж чоловіка, і сарайчик з дровами, лавочка, столик та барбекю. Поряд ліс – завжди є чим розтопити вогонь, щоб зігрітися чи приготувати вечерю. Орбіта дає людям певну свободу. «У період блекауту ми це місце назвали – єдиний в Орбіті пункт незламності», – каже Олена, поки її діти граються поряд з місцевими котами. Інших дітей в поселенні немає, хіба що на канікулах, коли привозять онуків до тамтешніх пенсіонерів.​​​​​​​
 
Але на цьому зручності Орбіти закінчуються. Магазин давно зачинено, лікарні немає, найближчі школа та дитсадок знаходяться за 15 км у Вітовому. Двічі на день сюди приїздить шкільний автобус. До будинків підведена електрика, газ та водопостачання. За всім іншим – потрібно їхати в місто. Тому наявність машини – ключова умова для життя. У Чигирин з Орбіти веде дорога з бетонних плит, обабіч якої тягнуться опори теплотраси. Самих труб, як і опалення, вже давно немає. Їх теж вкрали та продали на метал. Зараз в Орбіту доїздить раз на тиждень тільки машина Укрпошти. Привозить пенсії, газети та рахунки за комунальні послуги. У поштових скриньках покинутих квартир квитанції з боргами купчаться роками.​​​​​​​
 
Цей новий рік родина Громових зустрічала сама. Родичі та друзі з інших областей не приїхали через блокпости та віддаленість міста-примари. Олена й Антон не раз думали про переїзд. Та війна їх зупинила. «Тут майже не чутно сирен. І немає ракетних обстрілів. Так іноді пролетить дрон. Але тут мені за дітей спокійніше, ніж було б десь у Києві, чи Львові. Я оператор екскаватора, розбираю будівлі і знаю, як легко складають плити дитячих садків та шкіл. Тож від думки, що мої діти будуть в такому садку під час обстрілу, мені моторошно», – пояснює Антон, заради чого лишається жити у віддаленні від цивілізації.

Сховок посеред лісу

Війна внесла корективи навіть у відлюдькуватий спосіб життя Орбіти. З 2014 року тут стали з’являтися нові мешканці – переселенці зі сходу та міст на лінії фронту. У першу хвилю приїздили люди з Донецької області. Рекордно дешеві квартири Орбіти – єдине житло, що могли собі дозволити ті, хто втратили все. Друга хвиля почалась із повномасштабною війною.

«Ми сюди приїхали буквально перед 24 лютим. Знаєте, як кажуть, що криси перші біжать з корабля, що тоне. Ото я по гороскопу криса. Я наче щось відчула, що треба їхати», – одночасно і жартує і сумує 78-річна пенсіонерка Ольга, яка переїхала в Орбіту із своїм чоловіком Анатолієм.

Ольга розповідає свою історію та готує каву на невеличкій кухні їхньої нинішньої двокімнатної квартири. І вона, і Анатолій – економісти за фахом, що прожили все життя у Кривому Розі. На пенсії пара захотіла переїхати в спокійне місце на природі. І через знайомих почула про Орбіту. Житло, що вони купували як дачу, куди можна поїхати по гриби та на риболовлю, стало порятунком у перші дні війни для всієї сім’ї.
 
«Ви не уявляєте, що тут було у лютому і березні 2022 року. До нас приїхали три сім’ї – дочка, онука з чоловіком, родичі. Нас всього тут було 16 людей на дві кімнати. Більше за всіх страждав чоловік онучки. Він IT-шник, тільки десь йде говорити по-своєму Zoom, як хтось в кімнату заходить. Він в іншу кімнату біжить. Ох ти, Господи, таке було!» – сплескує руками 81-річний Анатолій. Та відчувається, як він пишається, що вони з дружиною змогли прихистити всіх близьких, що потребували безпеки.​​​​​​​
 
Зараз гості приїздять до подружжя не так часто. Але почали з’являтися нові сусіди. «Люди стали потроху купувати тут квартири. Кілька квартир купили мешканці Дніпра. Одну – молода пара з Києва. Хтось приїздить перечікувати обстріли. Є військовий, що повернувся з війни з пораненням, то він тут просто відпочиває – збирає гриби, гуляє лісом», – ділиться новинами пані Ольга.
 

Найсучасніше містечко

Влітку минулого року тиху Орбіту сколихнула новина. НАЕК Енергоатом оголосив про плани добудувати закинуту Чигиринську АЕС та звести чотири нові енергоблоки. Офіційна заява керівника Енергоатому Петра Котіна звучала амбітно: «Енергоатом має намір відродити Орбіту, зробивши її одним із найсучасніших містечок на кшталт Нетішина, Южноукраїнська чи Вараша. Успішна реалізація цих планів, безумовно, є вагомою інвестицією у повоєнне відновлення та підтримку енергетичної безпеки держави».

Та з того часу ніяких кроків з розбудови зроблено не було. Тим не менш староста Микола вважає це новою надією для Орбіти. За його даними, місцева влада навіть вже ухвалила рішення про виділення земельної ділянки у 40 гектар під будівництво нової атомної станції. «В Орбіті є гарна природа, гарне розташування, війна тут не відчувається. Не вистачає тільки робочих місць, щоб вдихнути в місто життя», – з надією каже Микола.
 
З ним погоджуються і експерти у сфері урбаністики. Робочі місця – ключова умова для відродження міста. «Щоб у місті знову з’явилися люди, і щоб у нього почали їхати переселенці з лінії фронту, в ньому повинна бути робота. Люди їдуть туди, де є робочі місця. Тільки за умови робочих місць є сенс прокладати інженерні комунікації, будувати соціально-побутові послугу та транспорте сполучення», – каже український урбаніст та девелопер Ігор Райков, роздивляючись карту місцевості навколо Чигирина й Орбіти.

Ігор впевнений, що приїзд кількох десятків переселенців в Орбіту скоріш унікальний та поодинокий випадок. Бо на думку експерта, закинуті містечка – стратегічно поганий вибір для того, щоб приймати біженців: «Людей, що пережили травматичний досвід війни, треба інтегрувати у суспільство, а не відрізати від нього у віддалених місцях». В той же час експерт, що зараз став до лав Збройних сил України, вбачає, що у Орбіти міг би бути шанс стати містом для відпочинку та відновлення: «Якщо відновити житло і комунікації, це місто могло б бути місцем ретриту для військових та тих, хто постраждав під час війни. Ліс, тиша, вода – це дійсно могло б бути місто-санаторій».​​​​​​​
 
Місто-санаторій звучить значно краще ніж місто-привид, чи навіть місто-атомна станція. Тільки Олена боїться мріяти у нездійсненне: «Батьки мені казали, що Орбіта – це місце де все починається, але нічого не закінчується».​​​​​​​

березень 2025