Ракета ось-ось відірветься від Землі й помчить у космос. Підготовка завершена, починається зворотний відлік. Знайома картина, чи не так? Здається, немає жодного науково-фантастичного фільму про космос, де її не використали б. Та й реальні старти починаються саме так. А, проте сама ідея зворотного відліку з’явилася відносно недавно — менш ніж сто років тому. І створили її не вчені чи військові, а режисер Фріц Ланг і сценаристка й письменниця-фантастка Теа Ґабрієле фон Гарбоу у своєму фільмі «Жінка на Місяці».
Хоча цей шедевр німецької фантастики менш відомий у нас, ніж їхній культовий «Метрополіс», він безперечно заслуговує на увагу. Про нього й поговоримо.
Тея фон Гарбоу народилася в 1888 році в Баварському королівстві. Фантастикою цікавилася ще з дитинства, зокрема творами Карла Мая (письменника Саксонського королівства, відомого своїми пригодницькими та фантастичними творами. Три романи про Віннету були перекладені українською мовою у видавництві «Астролябія» у 2017 році. На його честь названо астероїд 15728 «Карлмай»). Також вона писала вірші й навіть власним коштом видала невелику збірку. У 1905 році випустила свій перший роман, а потім спробувала себе як акторка. На щастя для читачів, Тея фон Гарбоу швидко залишила сцену і зосередилася на письменництві. У 1919 році почала працювати в кіно, познайомилася з Фріцом Лангом і в 1922 році вийшла за нього заміж.
За цей час Королівство Баварія перестало існувати (як і Другий Райх загалом), з’явилася Веймарська республіка, Німеччина відновилася після війни та повоєнних бід і почала стрімко прогресувати. Це був справжній вибух в економіці, науці, техніці, мистецтві (шкода, що згодом цими здобутками скористається Гітлер, але не варто забувати, що першопочатково це були досягнення саме демократичної Веймарської республіки). Неабиякий науковий прогрес спричинив зростання інтересу до космічних польотів, тож Фріц Ланг вирішив зняти фільм про подорож на Місяць. Як і у випадку з «Метрополісом», кіносценарій писався паралельно з романом, тому визначити, що первинне, а що вторинне, вкрай непросто. Втім, фільм і роман мають кілька цікавих відмінностей.
Дія роману розгортається в недалекому (з погляду 1920-х років) майбутньому. Головний герой, інженер Вольф Геліус, мріє здійснити подорож на Місяць. Він працює над проєктом космічного корабля, здатного подолати земне тяжіння й досягти супутника Землі. Його ідеї сприймаються скептично, але Геліус знаходить підтримку в особі професора Георга Манфельдта — ексцентричного вченого, який вірить, буцімто на Місяці є поклади золота. Манфельдт переконаний, що експедиція не лише прославить людство, а й принесе величезні багатства.
До команди приєднується наречена Геліуса, Фріда Вельтен — розумна й смілива жінка, яка стає ключовою фігурою в історії. Проте проєкт привертає увагу не лише ентузіастів, а й жадібних промисловців, які хочуть використати подорож у власних інтересах. Вони намагаються саботувати місію чи заволодіти її результатами.
Попри численні труднощі — технічні, фінансові й особисті, — Геліус і його команда завершують будівництво ракети під назвою «Фріда» й успішно запускають її. Подорож на Місяць сповнена небезпек: від проблем із киснем до непередбачуваних ситуацій на борту. Прибувши на супутник, герої виявляють, що він справді має незвичайні природні особливості, але не все йде за планом. Один із членів екіпажу, Ганс Віндіггер, через страх і жадібність створює конфлікт, який ставить під загрозу всіх учасників.
Кульмінація розкриває драматичний вибір: Геліус і Фріда вирішують залишитися на Місяці, щоб урятувати інших, жертвуючи собою заради повернення ракети на Землю.
Сюжет фільму загалом не надто відрізняється від роману, проте деякі акценти в кіноадаптації суттєво змінені. Якщо роман приділяє багато уваги внутрішньому світу героїв, то фільм більше покладається на візуальну й технічну складову.
Варто зазначити, що з часу зйомок фільму минуло майже сто років, і деякі технічні моменти трохи застаріли. А проте… Консультантом із технічної частини було запрошено Германа Юліуса Оберта — одного з засновників ракетної техніки та космонавтики. Саме завдяки його участі було виготовлено напрочуд правдоподібні (навіть за сучасними мірками) макети ракети та стартового майданчика. А модель ракети після зйомок забрали на випробування.
Інший піонер ракетобудування, Рудольф Небель, на прохання Оберта побудував діючу модель ракети, яку мали запустити на прем’єрі. Вернер фон Браун найнявся на кіномайданчик як підсобний працівник. Тому не дивно, що ракети V-2 і «Аполлон» дуже подібні на ту, що була зображена у фільмі. «Це не кіно, що тут грають, — писали про прем’єру, — це правда, навіть якщо вона ще не досягнута на практиці».
Також, як уже згадувалося, саме в цьому фільмі вперше використали зворотний відлік перед стартом ракети. Фріц Ланг пояснював це так:
«Якщо я рахуватиму “один, два, три, чотири… десять, п’ятдесят, сто”, — глядачі не зрозуміють, коли вона стартує. Але якщо я рахуватиму назад — “десять, дев’ять, вісім… один, нуль!”, — тоді все стане очевидним».
У фільмі змінено й роль антагоністів: якщо в романі їхні дії мають ширший контекст, то у фільмі вони відійшли на задній план, поступившись боротьбі з їхнім агентом усередині екіпажу.
Ще одна важлива відмінність — образ Фріди. Якщо в романі вона рівноправна партнерка Геліуса, то в екранізації романтична складова виходить на передній план. У фільмі Фріда залишається на Місяці з Геліусом не через нестачу кисню, а заради кохання.
Фільм «Жінка на Місяці» — один з останніх великих фільмів німого кіно. UFA пропонувала Лангу додати звукові ефекти, але він відмовився.
Цікаво, що частину плівок вилучили через можливе розкриття військових таємниць. А в 1960-х роках Фріца Ланга запрошували як почесного гостя космічної програми США.
На відміну від інших німецьких німих фільмів 1920-х років, зокрема того-таки «Метрополіса» (відновлення якого варте окремої розповіді), «Жінка на Місяці» дійшла до нас майже без втрат. Фільм був відновлений у 2001 році Фондом Фрідріха Вільгельма Мурнау безпосередньо з оригінального негативу, так що його вік (візуально) не помітний.
«Жінка на Місяці» — це не просто черговий німий науково-фантастичний фільм, а справжній прорив у зображенні космічних подорожей. Його вплив помітний навіть через десятиліття, адже ідеї, запропоновані Лангом та Обертом, стали реальністю в космічній епосі XX століття. Навіть сьогодні ця картина заслуговує на увагу не лише кіноманів, а й усіх, хто цікавиться історією науки та фантастики. Час не позбавив цей фільм ні естетики, ні ідейної глибини. Його варто переглянути не лише як історичний артефакт, а і як приклад того, що наукова фантастика може випереджати науку. І хтозна — можливо, майбутні покоління астронавтів теж шукатимуть натхнення у старих чорно-білих кадрах.
