Ювілей карівурст
Карівурст, ікона німецької кулінарії

Згадаємо німецькі національні страви: буженина з книдлями, рулька з квашеною капустою, картопляний салат… Чого не вистачає? Звичайно ж ковбасок під соусом з карі. Цю пікантну закуску винайшли 70 років тому.

Von Карстен Себастьян Генн

Зовсім не дивує те, що кулінарний гімн Німеччини оспівує саме ковбаски: «Коли ідеш у місто, що тебе робить ситим – карівурст! Коли ідеш із праці, чого немає краще – карівурст!» Музикант Герберт Ґрьонемайєр звів музичний пам’ятник смаженим ковбаскам як душевним втіхам і пивним компаньйонам, хоча він не був автором ані тексту, ані музики, і навіть заявляв, що сам не великий любитель карівурст. Таких як він у Німеччині небагато, адже кожного року споживається понад 800 мільйонів ковбасок з карі, тобто на кожного жителя припадає в середньому по десять штук. Якщо політик у виборчій кампанії хоче показати близькість до народу, він завзято хапає пластикову виделку і позує за столиком біля ятки з сосисками та картоплею фрі. Подейкують, що колишній канцлер Ґергард Шрьодер повторно виграв вибори у 2002 році тільки тому, що зізнався у своїй улюбленій страві – карівурст. Так принаймні на кулінарному рівні цей товариш босів залишився соратником робітників.

Більше ніж смажена ковбаска з соусом

Але як могло трапитись так, що іконою німецької кулінарії стала саме ковбаска з карі, тобто страва з такою екзотичною, як на загальнонімецький смак, південноазійською приправою?

У своїй новелі Відкриття карівурст 1993 року письменник Уве Тімм додає шарму версії про те, що ковбаску з карі винайшли у Гамбургу. Та насправді його героїня Лена Брюкнер не винаходила карівурст у 1947 році в ганзейському місті. Це сталось двома роками пізніше, і цю честь має Герта Гойвер з Берліна. Її історія також містить достатньо матеріалу для книги: з літа 1949 року вона тримала закусочну на розі вулиць Канта і Кайзера Фрідриха у берлінському районі Шарлоттенбурґ, де й винайшла карівурст 4 вересня. Точніше кажучи, вона винайшла соус для карівурст, який подавала до смаженої ковбаски. Приправу їй дав один англійський солдат. У 1959 році вона навіть отримала патент на цей соус, назвавши його «чілуп», поєднання «чілі» та «кертчуп». При цьому берлінка наполягала на тому, що використовувала лише томатну пасту і приправу.

Занадто гарна історія, щоб бути правдою? Але це ще не кінець:

Тут з’являється Макс Брюкнер, м’ясник з міста Йогангеоргенштат у Рудних горах. Він познайомив Берлін зі «шпандауськими ковбасками без шкірки», що виготовлялись без кишкової облонки, яка у ті часи була дефіцитом. Привчити людей до цієї страви виявилось складніше, ніж здавалось. Тоді народилось геніальне рішення, про яке пише Ніколай Войтко в гастрософському журналі Епікур: «Брюкнеру розповіли про кмітливу Герту Гойвер. Спільно з нею молодший партнер Брюкнера придумав гострий соус на базі керчупа, і з ним вони могли продавати людям свої ковбаски. Маркетингова концепція проста: соус покриває ковбаску, і не помітно, що у неї взагалі немає шкірки. Лише після успіху карівурст можна було відкрито говорити про безкишкову ковбаску, яку придумали зі скрути. На ковбаски йшло все, що м’ясник не міг збути – його дрібно рубали на фарш, названий «Brät», від цього й походить назва Bratwurst, а не від того, що її смажать (braten).» Герта Гойвер придумала соус для карівурст раніше, зробивши це сама, але успіх прийшов лише тоді, коли його присмачнили внаслідок такої співпраці.

Символ кулінарної індивідуальності

Карівурст вже давно пережила емансипацію, і навіть у країні патентів та норм, присадкових та  пивоварних приписів вона не підлягає жодним обмеженням, ставши символом кулінарної індивідуальності. Не регулюються ні спосіб приготування, ні вага, ні ступінь просмаження. Вони не визначені однозначно, як і питання про оболонку чи без неї, гарячий чи холодний соус, або може й порошок і кетчуп. На ній можна зустріти трюфелі й золотий орнамент. Найчастіше її подають на папері, але інколи й на порцеляні під шампанське. Топ-кухарі Тім Мельцер, Франк Розін публікують свої власні рецепти карівурст. Відтак ковбаски з карі долають межі за рівнем освіти і доходів. Їх можна зустріти навіть в університетських жартах: що каже фізик без роботи фізику з роботою? «Одну ковбаску з карі, будь-ласка!» Німеччина, об'єднана карівурст.