Письменник і сценарист Андрій Курков, який володіє німецькою, англійською, французькою, польською, українською та російською мовами, переконаний, що найголовніше у вивченні іноземної – не боятися помилок. Нові слова найкраще запам’ятовуються, якщо їх одразу використовувати. Коли в зоні досяжності немає носія мови, з котрим можна було би попрактикуватись, ставайте перед дзеркалом і займайтесь монологами.
«Мова – це насамперед культура. Читання навіть найпростіших літературних текстів дає набагато більше, ніж вивчення матеріалів у підручнику. Серед “серйозних” письменників я б рекомендував Матіаса Політицкі (Matthias Politycki), якщо ж когось “легшого”, то це Томас Бруссіг (Thomas Brussig), надзвичайно цікавий берлінський автор. До речі, його твори перекладені українською. Звісно, треба слухати німецькомовні пісні, тож я б радив справжніх шансоньє з різних років: дуже цікаво спостерігати за тим, як змінювалася мова та інтонація. Наприклад, Ганс Альберс (Hans Albers) із Гамбурга – це 1930-ті, Сара Ландер (Zarah Leander) – це 1940-50-ті роки. Особливо мені подобається гурт Comedian Harmonists, який пісенну німецьку мову довів до італійського рівня. І наостанок австрійський шансоньє Георг Крайслер (Georg Kreisler). Він співає так, що кожне слово зрозуміле, але при цьому в нього неймовірний австрійський акцент! Ви одразу зрозумієте, що таке різновиди німецької та як можна гратися з мовою».
Диригент Роман Кофман, котрий упродовж п’яти років очолював Симфонічний оркестр імені Бетховена (Beethoven Orchester Bonn) та Боннську оперу (Oper Bonn) в Німеччині, переконаний, що для роботи в іншій країні володіння мовою вкрай необхідне. Сам він почав вивчати німецьку щойно після приїзду до Бонна, але вже за рік вів прес-конференції!
«Часу вивчати граматику в мене не було. Крім того, я на власному досвіді переконався, що вивчення мови у багатьох навчальних закладах і, так би мовити, самостійних вправах організоване неправильно. У жодному разі не можна починати з правил. Моя теорія така: слід зануритися в цю ріку і намагатися говорити, намагатися зробити так, аби тебе зрозуміли. Як завгодно – з помилками, без помилок, але слід напрацьовувати стан відсутності страху. І вже потім, коли розмовляєш бодай на рівні “моя твоя розумій”, можна зазирнути в підручник і зрозуміти, чому говориш правильно або неправильно. Тоді вже легше орієнтуватися у правилах. Коли я заявив про намір вивчити німецьку, до мене прикріпили чарівну даму, котра принесла блокнот зі схемами, відмінками, закінченнями… Будь-яка схема викликає у мене якщо не відразу, то страх. У голові нічого не лишається. Тож я ризикнув. І почав розмовляти, як Ausländer, не знаючи жодного правила. Однак я дослухався до німців… І вже наприкінці першого року роботи в Бонні музиканти сказали, що я німецькою володію краще, ніж мій попередник, котрий провів там сім років!»
Чемпіон світу з боксу Володимир Кличко в прикладну лінгвістику прийшов, звісно ж, зі спорту. Теорія в його випадку не розходиться з практикою: якщо ти опинився у воді та хочеш вижити – вчишся плавати!
Володимир Кличко почав вивчати німецьку в 20 років – одразу в польових умовах, оскільки єдиною людиною в усій країні, з якою він міг говорити рідною мовою, був його старший брат. Радіо, телебачення, кіно, спілкування в магазинах і на вулиці… Перший рік був доволі важкий, аж доки в його житті не з’явився найкращий викладач німецької – закохана дівчина! Поволі німецькомовний світ відчинив перед ним двері – Німеччина стала другою батьківщиною, де Володимира шалено люблять, адже він має всі підстави вважатися одним із найкращих прикладів інтеграції в іноземному суспільстві. Він переконаний: «Найважливіше – це розуміння, якщо ти не розмовляєш мовою країни, де живеш, ти не інтегруєшся, а без цього – не розвиваєшся».
«У моїй вимові досі відчувається акцент, він навряд чи колись зникне, та я і далі вдосконалююсь. Нещодавно переглядав свої перші інтерв’ю німецькою мовою – я говорив без будь-яких комплексів, хоча зараз трохи соромно за мій тодішній рівень… Та що вдієш, у процесі вивчення це нормально. Дуже часто ходив у кіно – навіть якщо після перегляду фільму здавалося, що геть нічого не зрозумів, я знав, що незнайомі слова відкладаються десь у підсвідомості й рано чи пізно з розряду пасивних перейдуть в активні. Опанування мови неможливе без занурення в культуру, приміром, я ніяк не міг збагнути, що такого в Октоберфесті, аж доки сам не опинився в Мюнхені, не випив справжнього німецького пива і не почав підтанцьовувати в такт народній музиці! Якщо ведмідь здатен навчитись їздити на велосипеді в цирку, я впевнений, що будь-яка людина може опанувати іноземну мову!»
