Ірина Загладько
Злість завжди допомагала мені

Чи мала ти активні проєкти станом на 24 лютого? Як зрештою склалася саме їхня доля? І що саме це було, якщо не секрет? 

Я мала активні літературні проєкти (зокрема, видання збірки поезій, робота над мистецьким зіном), але перекладацьких проєктів на той час не було. Останнім часом я дозволяла собі відмовлятися від замовлень, бо вони були недостатньо цікавими для мене. Так, це означає, що переклад не є моїм основним джерелом доходу. А для кого з тих перекладачок, що забезпечують себе самі, він ним є? Як скоро тобі взагалі вдалося повернутися до роботи і з якими першими труднощами ти зіткнулася? І що допомогло їх долати? 

На той час я вже жила в Чехії, і після 24 лютого всюди виникла потреба перекладати з української на чеську. Людей, які могли б це робити, бракувало, а потреби були великі, тож я почала перекладати між чеською й українською, а німецька відійшла на задній план. Усе сталося дуже швидко — вже через тиждень після повномасштабного вторгнення я перекладала історії цивільних для одного проєкту. Потім іще різні речі. Ще через кілька місяців — одну дитячу книжку. Ще через кілька — другу. Навіть важко сказати, чи стикалася я з труднощами. Можливо, так, але я не мала часу про них думати: все було дуже інтенсивно.

Чи змінилася загалом твоя працездатність? І якщо так, то як саме?

Змінилася. Мені здається, в мені з’явилося більше безкомпромісності й упертості. Працювати попри все, жити попри все, допомагати попри все. Злість завжди допомагала мені рухатися по життю. Але тепер я це усвідомила і визнала.

А яка була ситуація з запитом від замовників? Не було, скажімо, такого, що довелося адаптовуватись і шукати якихось підробітків поза художніми текстами? Чи, може, частіше, ніж зазвичай? 

Foto: особистий архів Ірини Загладько Для мене сам переклад завжди був підробітком. Та для більшості українського перекладацтва так є. Я не робитиму вигляд, що перекладацька сфера в Україні — це робота, оплата за яку може закрити базові потреби. Майже як і будь-яка творчість. Бо переклад — це такий самий великий обсяг роботи.

Як взагалі змінилася ситуація з українського боку в цій сфері — з твого досвіду? 

Десь рік тому я отримала пропозицію перекладу цікавої книжки. Цього разу — з німецької на українську. Я подивилася на сайт видавництва, на їхній інтернет-магазин, аби знати, що ще вони видають. І дуже розлютилася. По-перше, там був дуже великий асортимент дитячих книг російською, і всі вони ще й були зі знижкою. Інтерфейс магазину був чомусь частково російськомовний: таке враження, що вони похапцем перевзувалися і не встигли. Я відповіла видавництву із запитанням, чи вони продають ті книжки для наступного покоління російськомовних українців. Мені навіть прийшла відповідь, але я видалила листа, не читаючи. Я не мала про що продовжувати з ними розмову. На жаль, назви видавництва не згадаю, але вважаю, що було б добре її озвучити.

Чи змінився репертуар запитів у бік актуальних тем? 

З того, що знаю від своїх українських колег, то ні. Слідкую за українським книжковим ринком. І мені здається, що з перекладною літературою досить стабільна ситуація і мало змін.

А яка ситуація з німецького боку? Чи стали якось активніше йти назустріч (знижки на права для українських видавців, нові цікаві пропозиції тощо)? 

Поняття не маю, перепрошую. Чесно кажучи, я ніколи не знала цін прав на переклад у тих книжок, що перекладала. І це цікаве питання — чи не мало би перекладацтво бути більш залучене в процес і знати такі подробиці?

Може, тоді знаєш, чи підвищилася якось у них самих цікавість до українських текстів? Можливо, з’явилися бажання перекладати якихось окремих авторів чи категорії книжок? 

Ярина Чорногуз на Meridian Czernowitz | Foto: Максим Козьменко © Їхню зацікавленість добре видно на прикладі літературних фестивалів та резиденцій, які, на мою думку, для українського авторства та перекладацтва стали доступнішими за останні два роки. Але мені здається, що справжнього занурення в українську літературу все ще не відбулося закордоном ніде. Знову ті самі Андруховичі-Забужки-Жадани. Видання і перевидання. Причому дещо з їхньої творчості вже є відверто outdated. Деякі мої закордонні друзі не розуміють, чому це варто читати. Натомість я знаю українське авторство молодшого покоління, яке цим людям точно було б цікаве.

Чи змінила якось наша війна читацький ландшафт німецькомовного простору: чи стали більше читати про війну (можливо, реактуалізуючи якихось авторів), чи, може, щось активніше стали читати про Україну і росію? 

Я не бачила щодо цього жодної статистики, спостережень у мене обмаль, а висловлювати припущення мені не хотілося б. Але теж рада була б про це дізнатися.

Тепер трошки про приземленіше. Чи відчуваєш ти, що якось зросла підтримка перекладачів суто на рівні роботи? Чи дають охочіше гранти, як змінився рівень і своєчасність оплати, чи стали гнучкішими дедлайни? Можливо, маєш досвід участі у творчих резиденціях за ці майже два роки?
 
Я була на резиденції у Варшаві, організованій спеціально для українського авторства та перекладацтва. Бачила й інші резиденції такого типу в інших країнах. Тобто так, підтримка є. Але вона є швидше там, де залучені грантові кошти, яких, типу, нікому не шкода. А якщо говорити про книжковий бізнес, то там, як і раніше, всі хочуть отримати більше, а заплатити менше. 

Чого, на твою думку, взагалі (і окремо — зараз) бракує перекладачам? Що могло би покращити їхнє життя? 

Гідна оплата. Менше праці за ті самі гроші. Щоб у них було більше часу і ніхто не мусив брати по кілька перекладів на раз. А також професійніша поведінка видавництв. 

І ще трохи про особисте. Чи працюєш зараз із текстами про війну? І якщо так, то чи легше стало з ними працювати, чи важче? А якщо ні, то чи взялася б і чому?

Зараз не працюю. Але якби треба було — взялася б, звісно.

Які, на твій погляд, є важливі німецькомовні тексти, які би особливо варто було перекласти українською? І в контексті війни, і загалом? 
Для мене завжди була важливою поезія, а її в Україні перекладається обмаль. Бо це відверто збитково. Але Німеччина, як і Україна, має зараз молоду і яскраву поетичну сцену. Поезія особлива тим, що на написання одного твору не потрібно стільки часу, як на написання оповідання чи роману. Завдяки цьому поезія завжди відображає найактуальніші теми, справжнє сьогодення як воно є. І в ній є все: суспільство, індивіди, страхи, проблеми, надії. Це дуже живий організм. І мені здається, ці живі організми з двох країн є сенс між собою знайомити, давати їм проникати одне в одного. Це робить літературну сцену дуже живою. І мені дуже прикро, що цього не відбувається.
  А навпаки — які є такі українські книжки, які би мали побачити світ німецькою (також в обох контекстах)? 

Знову ж таки, поезія — що молодша, то краща. Насамкінець — що би тобі самій хотілося перекласти? Може, щось про що вже казала, може, взагалі. Які твої перекладацькі мрії, словом? І чому саме такі?

Три, кажуть, — хороше число. Тому втретє — поезія! Зануритися до неї, шукати найцікавіше — і приносити це українському читацтву. Але це не виглядає здійсненним.


Foto: особисті архіви