Томас Маєр
Дія як прояв свободи

П'ятдесят років тому померла Ганна Арендт — певно, найзнаковіша мислителька XX століття. В інтерв’ю професор філософії Томас Маєр розповідає, чому думки Арендт і нині напрочуд актуальні та яку роль у цьому відіграло життя в еміграції.

Von Юрґен Мойзес

Пане Маєре, ви автор двох книжок, які висвітлюють біографію Ганни Арендт. Одна з них належить до програмних творів. Крім того, ви перевидаєте її праці у спеціальному форматі для студентів. Звідки таке захоплення цією філософинею та політичною теоретикинею?
 
Своїм інтересом до Ганни Арендт я завдячую випадку. Якось видавництво «dtv» запитало, чи не зголошусь я упорядкувати видання твору з архіву Ганни Арендт, який у німецькій версії має назву «Die Freiheitm frei zu sein» («Свобода бути вільним»). Тоді я подумав, що видання цього тексту як ніколи на часі. Видання побачило світ 2018 року, продажі були шаленими. А потім ще кілька телерадіокомпаній, зокрема Баварська ТРК «Bayerischer Rundfunk», звернулися до мене з запитом, розповісти, як сучасна філософія реагує на «міграційну кризу». Тоді видавництво «Reclam» перевидало за моєю редакцією Арендтовий текст «Ми біженці». Це видання теж виявилося вкрай актуальним, бо поціляло в питання, на які наше суспільство якраз шукало відповіді.
 
А вже потім, коли взявся збирати матеріали для біографії, встановив, що ситуація з текстами Арендт просто жалюгідна, щоб не сказати інакше. Тоді ж мені вдалося домовитись з видавництвом «Piper Verlag» про видання праць Ганни Арендт німецькою мовою у дванадцяти томах. Згодом я знайшов ще два твори Арендт, в яких авторка розмірковує про Палестину і Ізраїль. Так з’явився тринадцятий том.
 
Надзвичайно актуальне нині питання. На вашу думку, отака актуальність притаманна тільки цим двом текстам Арендт чи її думкам загалом?
 
По-перше, я не належу до тих філософів, котрі, натрапивши на якусь проблему, відразу видають на-гора цитату з Ганни Арендт і вважають, що цим усе сказано. Водночас можу потвердити, що окрім згаданих творів актуальності не бракує, наприклад, «Джерелам тоталітаризму». Працю вперше видано німецькою мовою 1955 року. Текст увиразнює небезпеки, пов’язані з плавним перекочуванням демократичних суспільств до авторитарних режимів. У ньому яскраво показано, як людей «обробляють», як проходять відповідні процеси: спочатку вони непомітні, а потім стрімко радикалізуються. Вкотре пересвідчуємося в тому, що Арендт — надзвичайно пильна й прониклива спостерігачка.
 

 
Є ще другий аспект. У праці «Стан людини» філософиня розглядає поняття дії, через яку можлива особиста свобода. Тобто дія є також проявом свободи. Наприклад, ми з вами можемо обговорювати все, про що ми думаємо. Про цей аспект рідко згадують. Але ж Арендт не лише «катастрофічна» мислителька. Я б сказав, що її філософію загалом позитивна.
 
Можете конкретизувати?
 
Уявіть, як Арендт відреагувала б на зустрічі Зеленського з Трампом і європейськими лідерами. Поки маємо хіба що заяви про наміри, а так — повна неясність. Але заяви про наміри самі собою нічого не дадуть, каже Арендт. Домовленості потребують зобов'язальної форми, де хтось бере на себе права й обов'язки. Тоді інші можуть апелювати до цього документу. Як бачимо, Арендт до всього ще мислила як правниця.
 
У своїй великій біографії Ганни Арендт ви зосереджуєтесь передусім на 1930–1940-х роках її життя, коли через своє єврейське походження вона була змушена виїхати до Франції, а потім до Америки. В екзилі Арендт не тільки продовжила свою діяльність, а й допомогла врятувати понад сотню єврейських дітей. Цікаво, що цей бік життя філософині тривалий час зоставався маловивченим. Чому так сталося?
 
По-перше, філософи та політичні теоретики не цікавляться архівами. По-друге, велика Ганна Арендт бралась тільки за по-справжньому великі проблеми світового значення. Тому уявити, що вона варила дітям обіди, сиділа на телефоні, намагаючись вибити візи, просто неможливо. Не кажу вже про те, що в США вона була вільною авторкою, заробляла письменництвом і жила у доволі скрутних умовах. Але ж Ганна Арендт — велич, тож усі «буденні» аспекти її життя автоматично випадали з поля зору.
 
 
На вашу думку, яке значення для формування мислення Арендт мали роки перебування у Франції і США?
 
Я оперую словами самої Арендт про те, що мислення завжди вкорінене у життєвий досвід. У Франції вона на власному досвіді побачила, що той, хто не має паспорта, не має жодних прав. Без паспорта людини ніби немає. Тобто, щоб бути, людині треба мати правовий статус. В екзилі вона жила в оточенні біженців, позбавлених прав. Відомий розділ про право мати права у «Джерелах тоталітаризму», вважайте, прямий результат цього досвіду.
 
Вона ще нібито працювала на різні єврейських організацій, які допомагали євреям з втечею?
 
Так, у Парижі. А в США вона працювала на «Jewish Cultural Reconstruction, Inc.». Завдання цієї організації полягало у порятунку єврейських культових предметів і бібліотек. Там Арендт пропрацювала десять років, під кінець на керівній посаді. Як представниця цієї організації 1949 року вона вперше після виїзду до Америки відвідала Європу, а на початку 1950 року — Німеччину.
 
Здається, вона й сама довго мовчала про своє життя в екзилі. Вперше заговорила у легендарному телеінтерв'ю, яке дала Ґюнтеру Ґаусу у жовтні 1964 року.
 
На основі приватної кореспонденції Арендт можемо стверджувати, що навіть друзі не знали всіх подробиць про деякі періоди її життя. Тож коли вона почала розповідати Ґаусу деякі досі невідомі подробиці зі свого життя, це звучало як справжня приключка: ми дбали про дітей, вибивали для них візи...
 
І ніхто не вчепився за цю історію? Не почав копати далі?
 
Дещо згадується у першій біографічній книзі про Ганну Арендт, яку написала Елізабет Янґ-Брюль. Також знаю кількох дослідників, які було взялися за пошуки інформації про той період, але припинили, так нічого і не знайшовши. Мабуть, і я спіймав би облизня, якби випадково не натрапив в одному архіві на інформацію, що зрештою привела мене до Єрусалима. А там з товаришкою ми вже знайшли документи — листи, папери, звіти, списки імен, записи про стан здоров'я дітей, телеграми, а також разючі описи ситуації в Німеччині та Франції. Наступного року плануємо все це видати.
 
Повернімося до вже згаданого інтерв'ю Арендт Ґаусу, яке сьогодні, як ви зазначаєте, належить до «культових». Чому воно стало культовим?
 
Уже перші рецензії в газетах були надзвичайно піднесені й сповнені захоплення. Адже доти єврейки на німецькому телебаченні ще ніколи так не розповідали про своє життя. Суверенно, впевнено, зберігаючи за собою право на тлумачення своєї біографії. Арендт описувала речі максимально ясно й водночас так стримано, ніби дивилася на них як стороння споглядачка. Люди це одразу помітили. А ще це інтерв'ю здобуло престижну телевізійну премію Адольфа Грімме в кількох категоріях.
 
Мабуть, вплив на глядачів мав і голос Арендт. У своїй книзі ви пишете про «звучання Арендт». Утім, думаю, враження на глядачів справила і її постава, те, як вона сиділа перед камерою, — впевнена у собі інтелектуалка з сигаретою в руці. Раніше так виступали на телебаченні лише чоловіки.
 
Ваша правда. Вона була наскрізь емансипованою. Гадаю, саме оця комбінація так ошелешила й водночас зачарувала глядачів.
 
Який твір з доробку Ганни Арендт ви вважаєте найголовнішим з погляду сьогодення? І з якого тексту ви б радили почати знайомство з цією мислителькою?
 
На мою думку, головним текстом досі залишаються «Джерела тоталітаризму». От тільки навряд чи комусь можна просто так тицьнути цю книжку в руки, мовляв, ось на, бери й читай. Наприклад, наше видання «Джерел» налічує понад 1000 сторінок. Щодо першого твору для знайомства з Арендт, то я порадив би книжку про Рахель Фарнгаґен, німецьку єврейку, що жила у добу романтизму. Гадаю, це найприступніший текст. А загалом, приміром, в томах з есеями, статтями й виступами Арендт, є тексти як для вузької фахової публіки, так і більш популярні, як-от «Ми біженці» та деякі інші, де вона, скажімо, розглядає питання брехні й правди в політиці. Одне слово, у Ганни Арендт можна знайти різні тексти: і вкрай складні фахові статті, і досить приступні тексти, в яких порушено загальнополітичні питання. До слова, ці питання турбують нас сьогодні, так само як вони турбували Арендт п'ятдесят чи шістдесят років тому.