Для початківців
Як читати «Зачаровану гору»? Порадник
«Зачарована гора» Томаса Манна має славу роману для «справжніх інтелектуалів». Та чи дійсно цей твір такий важкий? Для невчених і тих, хто вперше береться за Томаса Манна, кілька порад, як приборкати класика.
Von Ернан Д. Каро
Роман Томаса Манна «Зачарована гора» вийшов у світ 1924 року і вважається одним з найвизначніших романів XX століття. Однак для багатьох людей, передусім для тих, хто його ще не читав, він ще й один із найскладніших.
Якщо взяти сюжет роману, то він досить простий. Молодий інженер-початківець Ганс Касторп відвідує двоюрідного брата у санаторії для хворих на туберкульоз, розташованому на горі у швейцарських Альпах. Він планує погостювати там кілька тижнів, однак зостається на сім років, зокрема тому, що закохується в одну пацієнтку. І тільки, коли починається Перша світова війна, юнак покидає гору. Поміж тим Ганс веде з різними персонажами довгі й складні бесіди про філософію, теологію, політику, історію, заглиблюється в таємниці ботаніки, астрономії та теорії еволюції.
«Зачарована гора» швидко зажила слави «квінтесенції європейської культури» та твору для «справжніх інтелектуалів». Тому ті, хто подумує прочитати роман, нерідко просто бояться братися за нього.
Постає питання: а чи обґрунтований цей страх? Радше ні, аніж так. Щоб прочитати «Зачаровану гору» й отримати задоволення необов’язково бути вченим, інтелектуалом чи якимось фріком. Ось кілька порад, як підійти до «Зачарованої гори» так, щоб це знайомство перетворилося на … (саме так, це не помилка!) приємну розвагу.
1. Зачаруйтеся!
У вступі до «Зачарованої гори» Томас Манн чи то пак оповідач пояснює, що історія Ганса Касторпа «споріднена з казкою». Казковий (і мітичний) характер роману увиразнюється у багатьох деталях, зокрема у повторенні числа 7, химерній природі місця подій (санаторій «Берґгоф»), незвичайному часопросторі зі своєрідними кліматичними умовами, місці, яке мало хто залишає живим, та використанні архетипних персонажів (наприклад, недосвідчений герой — Ганс, що вирушає в невідому подорож, загадковий і водночас дивний «господар» санаторію доктор Беренс, італійський «гуманіст» і духовний наставник героя Лодовіко Сеттембріні, фатальна спокусниця Клавдія Шоша чи офіціантка, яка незрозуміло чому представлена в книжці як «карлиця»).
Тож не ігноруйте слів Томаса Манна чи то пак оповідача (принаймні до певної міри, див. пораду № 5) і читайте роман так, ніби це прадавня казка, — без упереджень, з відкритою душею до героїв і подій, хай якими дивними й подекуди незрозумілим вони є.
2. Не бійтеся проминати сторінки
Великі частини «Зачарованої гори» — це цілком доступна проза, читати яку можна з цілковитою приємністю. Складні ж уривки радимо просто пробігти очима або взагалі пропустити (в усякому разі, якщо читаєте роман вперше, див. пораду № 7). Не хвилюйтеся, багато ви не втратите. Передовсім ця порада стосується, скажімо, розлогих довжелезних дискусій між вільнодумним і, можливо, надмір оптимістичним Сеттембріні та його опонентом реакційним і похмурим Лео Нафтою. Керуйтеся під час читання настановою від англійського драматурга Сомерсета Моема: перестрибувати через сторінки цілком нормально, адже «розумна людина читає роман не з обов’язку, а задля задоволення».
3. Зверніться по допомогу!
Ви не самотні! А точніше: вам не обов’язково бути сам на сам з романом. Є два варіанти. Перший: організуйте клуб, де можна разом читати й обговорювати «Зачаровану гору», а затим проводити сеансу групової терапії. Ви здивуєтеся, коли побачите, скільки людей хочуть познайомитися з романом і водночас побоюються підійти до нього. А ще ви відчуєте, як розмова про літературу у групі сприяє виділенню ендорфінів.
Раптом ви індивідуаліст, то вам підійде другий варіант. Багато підручних матеріалів, які полегшують читання й розуміння роману, можна знайти у бібліотеках і в інтернеті. Окрім поважних біографій Томаса Манна від Германна Курцке («Томас Манн. Життя як твір мистецтва» / Hermann Kutzke: Thomas Mann: Das Leben als Kunstwerk) та Дітера Борхмаєра (Томас Манн. Творчість і час / Dieter Borchmeyer: Thomas Mann: Werk und Zeit) в пригоді стануть зокрема так праці:
- Ланґер, Даніела. Пояснення та документи до роману Томаса Манна «Зачарована гора» / Daniela Langer: Erläuterungen und Dokumente zu Thomas Mann Der Zauberberg.
- Шпарр, Томас. Зачаровані гори «Зачарованої гори». Давоський роман століття / Thomas Sparr: Zauberberge – Ein Jahrhundertroman aus Davos.
- Вайдерманн, Фолькер. Людина моря. Томас Манн і любов його життя / Volker Weidermann: Mann vom Meer. Thomas Mann und die Liebe seines Lebens (українською мовою книга вийшла друком 2024 року у видавництві «Лабораторія»; переклад Христини Назаркевич).
4. Використовуйте роман як засіб для медитації
У творах Томаса Манна речення часто дуже довгі й заплутані. Що вдієш, німецька мова має багатий арсенал засобів, що дозволяють автору писати докладно, розлого, закрутисто, подекуди заморочливо, гіперболізовано й водночас точно, ба навіть педантично. У «Зачарованій горі» Манн щедро й методично послуговується цими мовними засобами (по правді, в інших художніх творах і есеях також). Такі речення можуть добряче дратувати. Але вони мають свій унікальний ритм, вони затягують читача, уводять його у стан потоку, споглядального трансу, подібно до літаній чи релігійних співів. Дивіться на текст широко, відійдіть від заскорублого постулату «для сюжету важливе кожне речення». Облиште шукати у романі «захопливий сюжет»! Пориньте у музичність тексту, у його віртуозні каденції. Ваші розум і душа за це вам тільки подякують.
5. Не сприймайте «Зачаровану гору» аж так серйозно!
«Зачарована гора» — це історія про хворобу та декадентську тугу за смертю. Ганс почувається поруч з хворими й умираючими людьми «у своїй стихії». Водночас «Зачарована гора» доволі весела книжка, принаймні місцями. Не вірите і хочете самі переконатися? Тоді візьміть і почитайте бодай ось ці місця (смішно буде за умови, що у вас є почуття гумору, але це й так зрозуміло):
- майже всі місця, де говорить лікар Беренс: його манера висловлюватися така самобутня (у Беренса мова розтічна й водночас до скрупульозності точна, їдка, винахідлива, нахабна й цинічна), що хочеш-не хочеш заходишся реготом;
- розділ третій, частина «Жарти. Соборування. Перервана веселість» оповідає про «Товариство однієї легені», чудернацьку групу пацієнтів, до якої належить зосібно Герміна Клеефельд, що вміє «свистіти пневмотораксом»;
- розділ шостий, частина «Відбитий напад», де в санаторій приїздить Джеймс Тінаппель, дядько Ганса, правильний і простакуватий чоловік, щоб забрати небожа назад на «рівнину». Опис Джеймсового характеру та його пристрасті до пацієнтки санаторію пані Редіш вельми дотепний і смішний;
- розділ сьомий, частина «Вельми підозріле», в якій під час спіритичного сеансу мешканці санаторію викликають духа на ім’я Гольґер і той стверджує, що за життя був ліриком, і декламує свої вірші. Крім абсурдності ситуації сміху додає дотепна й зла Маннова пародія на поетів.
6. Насолоджуйтесь перебуванням у «Берґгофі»
Іще раз: так, цей роман — результат величезної інтелектуальної праці. Так, він вражає своєю енциклопедичністю. Так, він містить геніальний аналіз душевного стану представник вишуканого бюргерства Європи перед Першою світовою війною. Та водночас цей роман дуже чуттєвий. Не вірите? Ось кілька прикладів альтернативних бачень цього твору:
- «Зачарована гора» — почасти еротичний любовний роман, щоправда, з закомплексованими героями. Про це зокрема свідчать місця, де Ганс думає про мадам Шоша, спостерігає за нею (а вона за ним) або намагається до неї наблизитися. А палкий діалог Ганса і мадам Шоша французькою мовою може змусити занервувати навіть абсолютно холодного й знеохоченого читача (розділ п’ятий, частина «Вальпургієва ніч»).
- Ця книга про насолоду. У «Зачарованій горі» здорові люди хворіють, а хворі — вмирають. Та поки пацієнти санаторію живі, вони усіляко насолоджуються буттям і Манн пречудово описує їхні розкошування. Вони подорожують з «портфелями з крокодилячої шкіри», кутаються у дорогі верблюжі ковдри, курять гарні сигари, багато й сито харчуються і п’ють, п’ють вишукані вина аж поки не сп’яніють (наприклад, частина «Vingt et un» у розділі сьомому).
- «Зачарована гора» — роман-опис природи. Манн вміє змальовувати красу природи, її велич і силу. Чого тільки варті описи рослин на початку частини «Ще хтось» чи снігу в однойменній частині «Сніг» – одному з найпопулярніших текстів німецької літератури (обидві частини з розділу шостого).
7. Повертайтеся!
Наостанок порада від самого Томаса Манна:«Що ж я можу сказати про саму книжку і про те, як її читати? Спершу висловлю дуже зухвале побажання, а саме: читати її треба двічі. Звичайно, це побажання я негайно беру назад, якщо за першим разом читачеві було нудно. Мистецтво не повинно бути шкільним домашнім завданням і примусом, заняттям contre cœur, навпаки читання має приносити радість, розважати й пожвавлювати, а на кого книжка не чинить такої дії, той має її відкласти й узятися за іншу. А тому, хто таки добувся до кінця «Зачарованої гори», я раджу прочитати її ще раз. Адже її особлива структура, особливий характер композиції має ту властивість, що при повторному прочитанні задоволення читача зростає й поглиблюється, — так само треба вже знати музику, щоб нею по-справжньому насолоджуватися» (Томас Манн, з виступу перед студентами Принстонського університету 1939 року. Український текст цитується у перекладі Романа Осадчука).
Автор дякує Яні Бурбах і Максу Вольфу за допомогу ідеями та словами у створенні цього тексту.