Як це — виростати у нацистській Німеччині й ненавидіти Гітлера? Як змужніти у турбулентні історичні часи й не втратити мрію стати письменником? Про це та інше розмірковує журналістка та літературна оглядачка Наталія Колегіна в огляді на книжку «І що з того хлопця буде?» Гайнріха Бьолля, яка вийшла у видавництві «Ще одну сторінку» на початку 2025-го у перекладі Нелі Ваховської за підтримки Goethe-Institut Ukraine.
І що з цього хлопця буде? або Щось із книжками / Гайнріх Бьолль; пер. з нім. Н. Ваховської. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2025. — 128 с.
І спогад, і послання, і міф
З одного боку, автобіографічна книжка Гайнріха Бьолля«І що з цього хлопця буде?» — це спогади про дитинство та юність письменника, які можна поставити на одну полицю з іншими подібними книжками, як-от «Морбакка» шведської лавреатки Нобелівської премії з літератури за 1909 рік Сельми Лаґерльоф. Та, на відміну від ідилічної «Морбакки», книжка Бьолля — це далеко не легкі й приємні спогади з безтурботного дитинства, а радше дещо фрагментарні згадки про дорослішання у турбулентні часи утвердження нацистської диктатури. З іншого ж боку це книжка-послання 63-річного письменника власним онукам, а також усім наступним поколінням, на кшталт книжки «Нині світ у наших руках» сучасного норвезького письменника Юстейна Гордера. Вона виросла з серії авторських колонок у «Франкфуртер Алльґемайне Цайтунґ» від 1981 року. Гайнріх Бьолль присвятив книжку своїм онукам й онучці Самаю, Борісу та Сарі.
Назва промовиста: з нею стає очевидним, що про долю юного Гайнріха хвилювалися родичі й близькі, щораз питаючи, а що з нього буде в майбутньому. У юності Бьолль багато читав, їздив на велосипеді, захоплювався математикою й латиною у школі, але ніхто з його родини достеменно не знав, яке майбуття на нього чекає. Вже юнаком Гайнріх прагнув бути книгарем і тишком плекав мрію стати письменником, тож уже тоді пробував писати коротку прозу.
Спогад про те, що всі бідкалися про долю хлопця, закарбований у назві книжки, став своєрідним способом витворити особистий письменницький міф для зрілого, вже заслуженого автора. Так, із малого, який виростав і мужнів під час складного історичного періоду у Німеччині, пробував себе в різній діяльності та відмовлявся брати перше-ліпше, що пропонували оточення та доля, сформувався великий письменник, який здобув світове визнання та став нобелівським лавреатом з літератури. Пригадую, як ми вивчали творчість Тараса Шевченка на уроках української літератури, й учителька розповідала щось подібне: ніхто не знав, що буде з малого бешкетного Тараса. Його батько буцімто казав, що з нього вийде або велика людина, або велике ледащо, а вийшов провідник народу й легендарний письменник! Можливо, сумніви й хвилювання оточення стають для письменників стимулом досягати бажаного всупереч очікуванням й обставинам?
Водночас із питанням у заголовку зрілий Бьолль пропонує підважувати авторитети впливових у суспільстві осіб, старших і поважних людей — від політиків до представників церкви:
«…назва “І ЩО З ЦЬОГО ХЛОПЦЯ БУДЕ?” не має на меті викликати ні помилкових очікувань, ні хибних страхів. Не кожен хлопчина, чиї родичі й друзі ставлять йому та собі це одвічно несміливе запитання, після певних затримок і ходіння манівцями стає письменником. Наголошую: свого часу це питання було серйозним і справедливим. Не знаю, чи моя мати, якби була жива, ще й сьогодні не повторила б: І ЩО З ЦЬОГО ХЛОПЦЯ БУДЕ? Можливо, це питання слід ставити й щодо старших та успішних політиків, князів церкви, письменників тощо».
Стати дорослим у бурхливі часи
Дорослішання Гайнріха Бьолля припало на важливий історичний час — встановлення нацистської диктатури. Блокпости на вулицях, чорний ринок, покупка контрабандних товарів, страшні події нацистського терору, коли буквально на вулицях і площах вбивали людей, — ось обставини, у яких довелося зростати майбутньому літераторові.
Письменник щоразу повертається до розмови про школу, але в оповіді знову і знову перестрибує на ширші контексти — політичні та загальнонаціональні події, які мали місце в нацистській Німеччині. І зрештою Бьолль доходить до риторичного питання-висновку:
«Може, по-справжньому ми навчаємось не в школі, а дорогою до неї на уроках життя?»
У книжці є багато згадок автора про те, що відбувалося дорогою до школи, як-от продаж контрабандних цигарок чи свавілля юних нацистів. Стає зрозуміло, що великою мірою завдяки особистому досвіду Бьоллю вдалося так добре показати зростання двох німецьких хлопчаків Мартіна та Брілаха у романі «Дім без господаря» (1953), які в умовах суворої реальности мусять рано подорослішати.
Послідовно засуджувати Гітлера
Ненависть до Гітлера та нацизму Гайнріх Бьолль успадкував від матері — вона називала того «бурякоголовим» і вірила, що Гітлерове призначення — це війна. Юний Гайнріх не соромиться говорити, що думає про німецького диктатора у школі чи вдома. Та коли міцнішає нацистська влада, навіть цьому безстрашному підліткові стає лячно. Та не словами єдиними — Бьолль один із небагатьох у класі відмовляється вступати до Гітлер’югенду, молодіжної нацистської воєнізованої організації. Однак, на жаль, родині Бьолля доведеться когось зі своїх зробити «цапом-відбувайлом», який приєднається до нацистських штурмових загонів. Ним стає старший брат Гайнріха Алоїз.
Бьолль часто використовує прикметник «фривольний», особливо коли говорить про нацистську диктатуру. Фривольними йому видаються власні висловлювання супроти нацизму. Фривольним є «стиснення» Гітлерового тексту на уроках у школі. А ще фривольністю Бьолль називає возвеличення смерті, так звану геройську смерть заради вітчизни:
«…у школі ми вчилися не для життя, а для смерті. Випуск за випуском німецькі школярі вчилися для смерті. Чи ж була смерть за вітчизну найвищою чеснотою?»
Тексти в юності письменника
З книжки дізнаємось, кого мусив читати та ким із літераторів захоплювався малий Гайнріх. У школі змушували читати «Мою боротьбу» Гітлера та низькопробні пронацистські драми Єремії Ґоттгельфа. На шкільних текстах Гайнріх вчився працювати зі словом — скорочував гітлерівські сторінки й сперечався з ідеями текстів слухняних режимові графоманів. Удома читав щось із пригодницьких текстів Джека Лондона, зачитувався експресивною поезією австрійця Ґеорґа Тракля та німця Йоганна Гьольдерліна, чию поезію нацисти інструменталізували як таку, що звеличує боротьбу та смерть за вітчизну.
Попри фінансову скруту й складні часи, в родині Бьолля не припиняли купувати та читати книжки. Так, майбутній письменник познайомився з текстами Моріака, Барнаноса, Честертона, Дікенса, Вайнінґера, Клоделя та Берґенґрюна. А першою пробою пера у Бьолля стали оповідання, натхненні творчістю Достоєвського та Блуа. На уроках латини Бьолль захопився перекладом, а тому підшукував для себе ідеального кандидата для роботи. Ним стала цеглина давньоримського поета-сатирика Ювенала, якого Гайнріх придбав в одного букініста у перекладі від 1838 року. Навіть у найскрутніші часи, коли родина обмінювала декотрі книжки — тільки ті, які мали б перевидати у майбутньому, — Бьолль не віддав свого Ювенала.
***
Невеличка книжка Гайнріха Бьолля «І що з цього хлопця буде?» буде цікава українським читачам і читачкам. З нею можемо подивитися на ширший контекст зародження й становлення нацистської диктатури, а також поспостерігати за дорослішанням великого письменника у важливий для Німеччини історичний час.
