Йов. Фальшива вага / Йозеф Рот; пер. з нім. Ю. Прохасько. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 384 с.
Якими є романи «східного циклу» у творчості письменника? Хто стає Ротовими персонажами? І до чого тут назви й міфи? Над цими й іншими питанням міркує літературна оглядачка Наталія Колегіна.
Уродженець галицького міста Бродів, а наприкінці XIX століття — східного пограниччя Австро-Угорської імперії, Йозеф Рот став усесвітньо відомим мандрівним кореспондентом. Лише після Ротової смерті його визнали як блискучого письменника з доробком у понад 20 книжок. Книжка «Йов. Фальшива вага» — це два романи, які перекладач Юрко Прохасько називає «східним циклом». Це тексти про людей на маргінесах імперії, про майже ідилічне життя на українських теренах у мультикультурному середовищі у першій чверті XX століття та про життєві виклики, з якими стикаються нібито звичайні люди.
Рот-міфотворець
Натхненний багатокультурним світом Австро-Угорської імперії, у якому народився та виріс, Йозеф Рот став відданим творцем імперського міфу. Письменник послідовно конструював у художніх текстах ідеалізований образ наднаціонального й толерантного суспільства. І, звісно, це бачення відрізнялося від реальності, де були і ксенофобські настрої, і побоювання «Іншого».
Цікаво, що у східного єврея Йозефа Рота австрійська ідентичність, набута у шкільні роки, стала бажанішою. На початку професійної кар’єри він позбувся єврейського імени Мойсей та гайнув у великий світ, а згодом жив і працював у Відні, Празі, Берліні, Остенде та Парижі. Вже потім, у майбутніх текстах, Рот ідеалізуватиме той чудовий світ, у якому виростав і який першим пізнавав, — різнорідну Галичину. Багатоетнічний світ, де в одному селі чи містечку мешкали, вели справи й ходили одними вуличками євреї, українці, росіяни, шваби та люди з безлічі інших етносів, багато з яких винищили вже у радянські часи за Сталіновою настановою етнічних уніфікацій і чисток.
У романах «Йов» і «Фальшива вага» ми спостерігаємо за життями людей на межі імперії — то на Волині, то на Галичині. Головними персонажами у цих романах стають євреї. У центрі першого тексту — єврейська родина, яка вирушає шукати кращої долі в Америку. У другому — історія про айхмістра, інспектора мір і ваг, який збочує з власного шляху й занепадає. Тлом для подій у романах стає дещо ідилічний світ, де люди різних етносів живуть поруч, страждають, зазнають утіх, працюють і помирають.
Гостроцікаво, що у текстах Йозефа Рота імена й назви мають велике значення. Ономастика — це те, куди письменник вкладав додатковий сенс, — і це теж про міфотворчість. Так, скажімо, ім’я головного героя у романі «Фальшива вага» Ансельм Айбеншютц містить такі сенси: Ансельм (Anselm) — від давньогерманських слів ans (бог) та helm (шолом) — це буквально «захищений Богом». Айбеншютц (Eibenschütz) — це німецька адаптація назви міста Іванчице, що у чеській Моравії, дослівно — Іванове. Можливо, це натяк на нетутешнє походження персонажа, або ж такий класичний топонім, який перебрала німецька мова зі слов’янських — чи ж мало Іванковець і похідних є в Україні?
Перший текст із книжки «Йов» має підзаголовок — «роман про простого чоловіка». Та чи справді головний герой, Мендель Зинґер, був таким простим? На позір звичайний єврей, Зинґер жив скромно й побожно: вчителював для сільських дітей і навчав їх Біблії, щодня двічі молився, постував і славив Бога за церковним календарем. У Зинґера була дружина Дебора, з якою вони народили троє здорових дітей: вайлуватого Йону, підприємливого Шемар’ю та легковажну Міріям. Останнім народився слабкий і хворий Менухим («менуха» значить душевний спокій). Дебора ходила до рабина, щоб той зцілив малого, а мудрий єврей пророкував:
«Менухим, Менделів син, одужає. Небагато буде рівних йому в Ізраїлі. Біль зробить його мудрішим, потворність добрим, гіркота лагідним, а недуга сильним».
Наостанок рабин дав настанову: будь-що-будь не покидати сина.
Зинґери поневірялися, з кожним роком їхнє життя ставало все складнішим і біднішим, аж доки в країні розпочалася війна, а старших синів мали мобілізувати. Щоб їх уберегти, Дебора й Мендель зібрали останні гроші на їхній виїзд за кордон: для них-бо краще невідома чужина, ніж нагла смерть. Грошей стало лиш на одного із синів — відтак Шемар’я виїхав, а Йона пішов служити. Невдовзі Шемар’я осів в Америці, став Семом і запросив сім’ю до себе.
«Зникли й сини: Йона служить цареві у Пскові й уже не Йона. Шемар’я купається на березі океану, і його звати вже не Шемар’я. Міріям дивиться вслід американцеві й собі хоче до Америки. Один Менухим залишається тим, ким є від найпершого дня життя: калікою. І Мендель Зинґер залишається тим, ким був завжди: вчителем»,
— так пише Йозеф Рот про Зинґерів.
Очевидно, що старші сини набули нових ролей, а їхні життя невідворотно змінилися, так само як ідентичності: Йона тепер військовий при цареві, а Шемар’я — емігрант в Америці, який працює й заробляє гроші. Водночас упродовж оповіді нібито статичні персонажі Менделя та Менухима також змінюються. В Америці Мендель перестає бути вчителем, але продовжує бути побожним євреєм, а Менухим (спойлер!) відповідно до пророцтва рабина, стане великим композитором і творцем «Менухимової пісні», яку почує старий Мендель і закохається у неї.
Але віра Зинґера теж зазнає великої кризи. Подібно до біблійного Йова, він переживе безліч втрат і випробувань: донька збожеволіє, син загине на війні, дружина помре. Мендель залишиться один-однісінький у всьому світі й майже втратить віру в Бога, якому так ревно молився все життя. Чи зуміє старий єврей пережити всі випробування? Чи судилося йому щастя й умиротворення на старості літ? Нехай ця інтрига залишиться нерозкритою для вас.
Тож Мендель Зинґер — це праведний Йов, бо ж і в назві роману бачимо цю метафору. З іншого боку, його постать може бути уособленням Вічного Жида — єврея-зрадника Ісуса, який неприкаяно блукає по землі й не може знайти спокою. Коли після стількох втрат Мендель тиняється містом і зневірюється, він викапаний Вічний Жид. Мендель Зинґер мандрує текстами Йозефа Рота, як окаянний Агасфер, і є незмінним персонажем.
Вага: фальшива чи непосильна?
Інший роман під обкладинкою видання «Фальшива вага» — це текст про відданого службі айхмістра, який дбає про чесність і позбавляє продавців фальшивих ваг і важків. Ансельм Айбеншютц був військовим, але після одруження дружина переконала його взятися за цивільну роботу, й так той став айхмістром.
Бути інспектором з мір і ваг у повіті, де шинкарі та продавці мають великий зиск із фальшивих тягарців, — це приректи себе на самотність і певну упослідженість. Як урядник Ансельм може товаришувати хіба з жандармом Пйотраком, який супроводжує його на службі. Однак айхмістр — нещасний і самотній, дружина не народжує йому дітей, продавці знай проклинають, а відчуття справедливості, набуте на службі, не дає поживи спраглій душі урядника. Він знаходить розраду в коханні й алкоголі.
Але було ще дещо: Ансельм закохується у дружину власника шинку єврея Ядловкера, пристрасну циганку Евфемію, а шинкаря тим часом запроторює з напарником до буцегарні аж на два роки. Айхмістр стає управителем шинку та коханцем Евфемії, закидає службу й скочується в алкоголізм та азартні ігри. То що ж сталося — невже вага відповідальности за службу стає непосильною для Ансельма? Чи він виявляється недостатньо міцним, щоб витримати життєві обмеження, які на нього покладає доля?
Айбеншютц змінюється, він не зраджує цінностей справедливого і чесного айхмістра, але живе не самотнім і похмурим життям достойника, а розгульним і занепадницьким життям втраченої душі. Хитрий Ядловкер знаходить спосіб поквитатися з кривдником. У передсмертних мареннях Ансельм Айбеншютц стає продавцем і власником фальшивих важків, а Великий Айхмістр перевіряє його і каже, що його важки фальшиві й правильні воднораз. То що це — Ансельм отримує таке собі підтвердження, що його прижиттєві цінності були цілковито хибними? Чи йому відкривається справжня дволикість світу? А може, це така форма умиротворення, якого й потребує душа Ансельма?
