Між двома світами
Томас Манн: бюргер і митець
Бюргерське походження і покликання до мистецтва — суперечність, що супроводжує Томаса Манна упродовж всього життя. Тож погляньмо разом на конфлікт, який червоною ниткою проходить крізь творчість письменника.
Von Джина Арздорф
«Митець перестає існувати, як тільки він робиться людиною» — висновок, до якого Томас Манн підводить Тоніо Крегера, персонажа однойменної новели. Ця на позір парадоксальна думка знову й знову відлунює у ранніх творах лавреата Нобелівської премії з літератури. Вона заснована на припущенні про те, що мистецтво може творити лише той, хто стоїть на краю суспільства, ізольований від «звичайних і порядних» людей, хто зневажливо й зверхньо дивиться на тих, кому не судилося запізнати екстазу, пересиченості собою і життям, на тих, кому банальність власного розміреного спокійного життя закрила двері до вищих сфер. Властиво тому таким сильним потрясінням для самотнього й виснаженого поета Тоніо Крегера стає вирок його товаришки Лізавети Іванівни: «Ви бюргер на хибному шляху, Тоніо Крегер, бюргер, що заблудився». Себто він, хай що б не робив, зостається бюргером, таким собі міщанином, уособленням обмеженого, бездуховного життя та нездатності до мистецтва.
Внутрішній конфлікт
Важко не помітити паралелі між вигаданим персонажем та його творцем. Сам Томас Манн народився 1875 року в Любеку у заможній і шанованій купецькій родині. Подібно до Тоніо Крегера, він у молоді роки полишає батьківщину і їде до Італії, де зрештою робить вибір на користь новому життю — життю літератора. Хай фізично Маннові вдалося дистанціюватися від рідного міста, та духовно він так і не зможе порвати зі своїм бюргерським походженням, точнісінько як Тоніо Крегер, літературне «альтер его» письменника. Томас Манн опиняється у полоні екзистенційного протистояння бюргерства і мистецтва, щодня він стикається з обома світами, навіть у реальному житті, адже його батько, уродженець північної Німеччини, втілював один спосіб життя, а мати, родом із Бразилії, — зовсім інший. Тож коли Тоніо Крегер каже, що стоїть між двома світами й у жодному не почувається вдома, а тому йому трохи важко, здається, ніби ці слова промовляє сам Манн, який постійно відчував невизначеність своєї приналежності, оте метафоричне «сидіння на двох стільцях», що його він опрацьовував передусім у своїх ранніх творах.Митець vs бюргер
Створені Томасом Манном персонажі по-різному борються з внутрішнім дуалізмом — протистоянням між мистецтвом і бюргерським життям. Так само як Тоніо Крегера, між двома світами живе і Густав фон Ашенбах, головний герой новели «Смерть у Венеції», написаної 1911 року. Ашенбах — шанований письменник, нагороджений дворянським титулом за визначні літературні досягнення. Себто, він не маргіналізований, самотній письменник, який живе у конфлікті з суспільством. Навпаки, життя Густава фон Ашенбаха — це життя бюргера, позначене прусським уявленням про чесноти та самодисципліну. Недарма він обливається щоранку холодною водою, а всі вчинки підпорядковує важливому у його житті слову — «протриматися». Та попри все самовладання й помірність Ашенбах зостається митцем, естетом. Тож коли вже немолодий Ашенбах під час перебування у Венеції зустрічає 14-річного Тадзьо, втілення абсолютної краси, він віддається своїм почуттям аж до самозречення, що зрештою закінчується заявленою у назві твору смертю.Конфлікт між бюргерством і мистецтвом зображено й у новелі «Трістан» 1903 року. Однак тут це конфлікт не одного персонажа, а пряме зіткнення двох світів: у високогірному санаторії зустрічаються двоє геть несхожих один на одного чоловіків — письменник-невдаха Детлеф Шпінель і комерсант Клетеріан, котрі уособлюють два протилежні бачення життя. З одного боку, Шпінель, якого в санаторії через його не вельми життєрадісну й енергійну зовнішність охрестили «гнилим немовлям», не має фізичних недугів і перебуває у санаторії лише тому, що вважає, буцімто хвороби й близькість смерті ушляхетнюють людину. З іншого боку, Клетеріан — вгодований і заможний, втілення повнокровного життя та його продовження. Посередині між двома чоловіками символічно опиняється Габріела Клетеріан, дружина комерсанта, хвора жінка (вона має дефект трахеї) та ще вкрай ослаблена й виснажена після народження сина. Спілкування зі Шпінелєм, позначеним занепадом і морбідністю митцем, якому вдається умовити жінку виконати на фортепіано зворушливу партію, врешті-решт коштує їй життя.