Urban Exploration
Романтика руїн чи суспільна критика?

Вони досліджують руїни покинутих промислових об'єктів та піднімаються на риштовання будмайданчиків у містах. Так звані міські дослідники – urban explorer – прагнуть наново відкривати для себе міський простір – зокрема у Німеччині. Для декого це лише пригода, інші бачать себе політичними активістами.

На початку 2008 року німецький редактор та фотограф Андре Вінтерніц в рамках роботи над статтею зайнявся пошуками моторошних місць у своїй рідній Вестфалії. Він звернувся до краєзнавчих об’єднань, питаючи про «будинки з привидами та фактором жаху», і зробив певні знахідки. «Коли я відвідав перші об’єкти, то відразу зачарувався ними. Мені все більше хотілося фотографувати ці будинки та дізнаватися про їхню історію». Як він сам пояснював, його інфікував «вірус руїн», пристрасть до «естетики занепаду».

Невдовзі Вінтерніц вирішив оприлюднити свій приватний фотоархів. На веб-сайті rottenplaces.de він виставив колекцію своїх найкращих фотографій руїн і швидко знайшов контакт з однодумцями. Архів розростався, наповнюючись інформацією про відвідані об’єкти, а форум став місцем спілкування для зростаючої тусовки. Також було більш чітко сформульовано ціль задуму: як пише веб-сайт, це фотографування і документування, щоб побороти забуття.

В пошуках міських пригод

Між тим сайт rottenplaces.de став важливою німецькомовною платформою для тих, хто фотографує руїни. Це переросло у міжнародний тренд, що  у самому середовищі отримав назву urban exploration. Так звані urban explorer, міські дослідники, яких ще називають urbexer, займаються дослідженням міського простору, який для більшості жителів міста як правило залишається недоступним. Окрім руїн це можуть бути зупинені заводи, великі будмайданчики, міські каналізаційні системи та полишені станції метрополітену. Для багатьох креативне проникнення на закриті об’єкти відіграє таку ж важливу роль як і документування знахідки.

Книга Explore Everything: Place-Hacking the City, видана у 2013 році – це своєрідний інсайдерський звіт лондонської групи фотографів руїн. У ній географ та колишній urbexer Бредлі Ґарретт намагається вбудувати феномен urban exploration у історичний та політичний контекст. Витоки систематичних розвідок міського простору сягають 1960-х років. Тоді група митців та інтелектуалів Ситуаціоністичний інтернаціонал висунула вимоги нового сприйняття міської дійсності, що розпізнає «за фасадами огородженого міського довкілля справжні пригоди».

Краса міського простору

Ґарретт став відомим у 2012 році, коли в інтернеті з’явились фотографії з верхівки тодішньої найвищої споруди Європи Shard of London заввишки 310 метрів. ЗМІ писали про «підкорення архітектурного Евересту», а самому Ґаррету йшлося про те, щоб допомогти «усвідомити міський життєвий світ». В інтерв’ю для "Stuttgarter Nachrichten" він роз’яснює свої мотиви: «The Shard подає себе як «нерухомість різноманітного використання», при цьому доступ мають лише обрані. Тут мова йде про гроші, а не про участь».

Натомість для Андре Вінтерніца спокуса заборон і політична агітація відіграють невелику роль, якщо взагалі мають якесь значення: «Коли є можливість, ми беремо дозвіл перед оглядом місць». Свою діяльність він взагалі не хотів би позначати як urban exploration, а радше як дослідження руїн. Прохід на об’єкти без дозволу є засобом для досягнення мети лише у виключних випадках . Справжня креативність, за словами Вінтерміца, проявляється у фотографуванні так званих lost places, як називають руїни всередині тусовки.

Схожих поглядів дотримується також і Олаф Раух, фотограф, urban explorer та організатор Urbexpo в Бохумі, однієї з найбільших фотовиставок у Європі на тему фотографії руїн та естетики занепаду: «Нам йдеться про те, щоб по той бік усієї пригодницької романтики за допомогою зображень пробудити свідомість до сприйняття краси міського простору – чи це гігантські руїни сталеливарень  чи кімнати готелів, що спорожніли десятки років тому, але ще зберегли своє оформлення».

Тиха анархія

Разом з тим Вінтерніц та Раух визнають, що їхні проекти rottenplaces.de та Urbexpo представляють не все німецьке середовище міських дослідників. Публічне розкриття інформації про об’єкти і місця з метою інформаційного обміну – це для окремих учасників руху означає порушення табу, що  зрештою веде до комерціалізації субкультури, яка потребує захисту.

Чи тут має місце суспільна критика чи йдеться про захист яскравого способу проведення вільного часу – це суперечливе питання. В будь-якому разі повернення собі міського простору, за що виступають міські дослідники, вдаючись подекуди до радикальних засобів - це процес, який вже давно триває.  У великих містах спостерігається «новий урбанізм» чи «тиха анархія», як пише журналіст та письменник Ганно Раутерберґ у своїй книзі „Wir sind die Stadt!» (Місто – це ми!), виданій у 2013 році. Прикладами цього є флеш-моби з короткими гротескними акціями, висаджування квіткових грядок на узбіччях доріг, відоме як guerilla gardening, перетворення електророзподільних скриньок у твори мистецтва або ж копання у відходах супермаркету, тобто containern.

Urban exploration – це частина відчуття міста, яке проживається активно та при цьому залишається анархічним у дуже тихий спосіб.