Deutsche Einheit
Баухаус - загальнонімецьке культове місце

В НДР набуток модерну був довгий час підданий забуттю. Сьогодні Баухаус – один з культурних світочів об’єднаної Німеччини.

Найуспішніший німецький винахід 20-го століття, найбільший з усіх експортних хітів, найживучіший з усіх брендів: Баухаус в Дессау, заснований у Ваймарі. Жоден інший з розроблених у Німеччині дизайнів не спромігся на подібний міжнародний прорив. Немає більше нічого, що б так досконально та нерозривно пов’язувалось з модерністю. Виступати з аргументами проти Баухаус і сьогодні все ще означає відхиляти «прогрес» - хоча архітектурна школа в Дессау проіснувала лише вісім років та була закрита у 1933 році.
 
Між закриттям у Дессау та відкриттям знову вже як «науково-культурного центру» на тому ж самому місці урядом НДР у 1976 році пройшло чотири десятиріччя публічної зневаги – спочатку нацистами, яка боролись з Баухаус ще до 1933 року, потім – що менш відомо у Західній Німеччині – комуністами. Бойкот сягає часів заснування НДР. Баухаус і соціалізм – речі несумісні – на таку нову лінію скеровував делегацію провідних архітекторів та партійних ідеологів НДР в Москві Аркадій Мордвінов, президент Академії архітектури Радянського Союзу. Тому завдання, за його словами, полягало в тому, щоб «поставити  людей баухаусного типу в ряди бійців фронту справжньої соціалістичної культури».

Реабілітація другого класу

Лише за три роки до німецького Возз’єднання у 1990 році з’явилось враження, що опалу перервано. Тоді НДР з урочистостями формально відновили Баухаус, щотепер діяв як «Центр оформлення». Не забувши при цьому зазначити, що засновник Баухаус Вальтер Ґрупіус відхилився від справжніх соціалістичних поглядів. Свою «соціально детерміновану концепцію архітектури» він розвивав «відкритою в обидва боки» - «в пролетарський (соціалістичний) так само як у і бюргерський (капіталістичний)», пояснює науковий спеціаліст з архітектури Крістіан Шедліх. Це була скоріше реабілітація другого класу.
 
Та вже після возз’єднання пройшло цілих чотири роки, в які питання, що робити далі з Баухаус, залишалось відкритим. Лише 9 лютого 1994 року відбулось заснування «Фонду Баухаус Дессау». Тільки з того моменту ансамбль споруд з його інститутами зараховується до культурних центрів загальнодержавного значення та культурних «дороговказів»  Німеччини.
 
Такого статусу історичний Баухаус ніколи не прагнув. Його самоусвідомленням та життєвим імперативом був бунт. Ця мистецька школа ніколи б не змогла так показово для всієї світової історії поширити свої чари на весь світ, якби не давала обіцянок перевернути усі життєві відносини, переосмислити усі цінності, зв’язки та цілі.
 
Треба чітко сказати, що на початку цих героїчних, нестримних і зухвалих думок стояло уявлення про цілісний мистецький твір, що сповідував також і композитор Ріхар вагнер. До цього додалась романтична ідея покращення світу через об’єднання митців, яка окриляла ще піонерів югендштилю навколо австрійця Йозефа Марії Ольбріха. Хотілось повернутися до ремесла, середньовічних соборних будівельних майстерень, цехів, практикувались техніки дихання, загартування тіла та свідомого харчування, що обіцяло «внутрішнє тілесне очищення».

Прямі лінії, гострі мов ніж

Ще до Дессау, в перші веймарські роки Баухаус з 1919 до 1925, цей подвійний удар по наявних відносинах не втримався купи. Те, що англійцеві Франку Вітфорду в його великій монографії про Баухаус 1992 року видається «дуже принциповим у сьогоднішній Німеччині», розпадалось у двобої між «містиком» Йоганнесом Іттеном та керівником Баухаус Вальтером Групіусом: «З одного боку проникнення східної культури, культу Індії, повернення до природності руху мігруючих птахів та ін., поселення, вегетаріанство, толстовство, реакція на війну – з іншого боку американізм, прогрес, диво техніки та винаходу, мегаполіс…»
 
Перемогу здобув Групіус – а з ним й імпортований з Нідерландів культ прямих ліній, гострих мов ніж. Прикрашання фасаду, колір, двускатний дах, колона, еркер, цоколь, карниз відкидались. Позаду залишалось традиційне місто як «організм». Пропагувалось місто для автомобілів, місто як машина, розчинення коридорних вулиць та забудови навколо двору, розмежування змішаних функцій, будування з готових деталей та елементів. Новим був «фордизм», прилаштування до процесів виробництва, часового такту фабрик, швидкості товарообігу. Але зберігати спадщину та (як написано в Акті про заснування фонду Баухаус) «представити громадськості» - цього батько Баухаус Групіс не хотів.
 
Коли сьогодні Баухаус знову став загальнонімецьким та набув культового статусу,  то це можливе тільки тому, що він випустив свій революційний дух та відданий зараз більше плеканню традицій ніж поглядові у фундаментально нові перспективи. Прогрес, який звідси розпочав свою тріумфальну ходу світом, ніжиться у світлі музеєфікації.