Блог Берлінале 2018 Сім речей, які треба знати про Берлінале

„Toppen av ingenting“ von Axel Petersén, Måns Månsson
Леоноре Екстранд (Léonore Ekstrand) у шведському фільму конкурсної програми "Toppen av ingenting" (“The Real Estate”), режисери: Axel Petersén та Måns Månsson | Фото (фрагмент): © Pierre Björk

Сенсаційне і забуте, незабутнє і утопічне: чому Берлінале таке як воно є.

Фактор грибоподібних обігрівачів: вади як перевага


Після Канн і Венеції Берлінале поза сумнівом належить до вищої ліги міжнародних кінофестивалів. В травні, коли буяє весна, Канни сяють гламуром, зірками і високим кіномистецтвом. Венеція, цей найдавніший кінофестиваль у світі, жевріє йому услід розслабленою романтикою пізнього літа. А що Берлінале? На лютневому морозі німецька столиця мало що може запропонувати в плані погоди, навіть снігу тут не завжди знайдеш. Жодного тобі шампанського під пальмами, замість цього червона доріжка, на якій тремтиш від холоду, та німецьке пиво під грілками у вигляді грибів.

Публіка штурмує палац Берлінале Публіка заповнює палац Берлінале | Фото (фрагмент): © Jan Windszus, Berlinale 2017

Фактор публіки: ми любимо те, що маємо

Відносно скромний тут зірковий склад і гламурний ефект. Але 330.000 проданих квитків та півмільйона кінопереглядів свідчать про те, що Берлінале – це фестиваль з найбільшою публікою у світі. І відвідувачі його люблять. А чому, власне? Опитування 2017 року прийшло до наступного висновку: 90 відсотків усіх респондентів цінують тут не тільки хороший настрій та незвичайні фільми, але ще й те, «що більше не знайдеш». А за речами, які Берлінале їм навряд чи запропонує, вони й не сумують: лише один відсоток зазначив, що відвідує фестиваль для зустрічі з зірками чи знаменитостями. Що ж, це везіння!

Фактор холоду: хто мерзне на червоній доріжці?

Перед палацом Берлінале Перед палацом Берлінале | Фото (фрагмент): © Alexander Janetzko, Berlinale 2017 Жартівники кажуть, що на Берлінале приїздить відносно мало зірок, бо тут страшенно холодно. Це звичайно ж не зовсім так. Але дехто з голівудських зірок дійсно пропускає нагоду для дефіле червоною доріжкою перед палацом Берлінале. Хто ж крокує килимом кольору «Берлінале-червоний RAL 30011500»? Серед тих, хто всупереч морозу чи холодному дощу проходять повз своїх прихильників -  Тільда Свінтон, Роберт Паттінсон, Ізабель Юппер, Франц Роґовскі, Марі Боймер, володар Золотого ведмедя за заслуги Віллем Дефо та багато інших. Варто зазначити, що до 1978 року Берлінале проходив у червні. Його перенесли на зиму, щоб вийти з тіні Канського кінофестивалю, який відбувається у травні. Відтоді тремтіти від холоду – це найкраща традиція Берлінале.

Жіночий фактор: рівноправ’я!

Можливо, що скоро більше не доведеться замерзати у тонкій сукні – якщо Анна Брюґґенманн досягне успіху. Акторка закликає на #nobodysdoll до того, щоб відмовитися від класичних вимог до вбрання на фестивальних проходах: «Хто на своїй шкірі відчув різницю, коли весь вечір ходиш, загорнутий у піджак та взутий у кросівки, і коли на тобі коротка сукенка й високі підбори – той знає, про що я кажу». Берлінале стверджує, що дебати про сексизм і #MeToo вже давно у фокусі уваги фестивалю. Під час відбору фільмів особливо прискіпливо ставились до сексистських сцен, але мова йде і про «дискримінацію загалом». Якщо говорити мовою цифр, то згідно з цьогорічною статистикою на Берлінале понад третина, а точніше 32,9 відсотків усіх поданих фільмів зроблені режисерками. Жінки зняли шосту частину, тобто чотири з 24 стрічок конкурсної програми. П’ять разів за 67 років Берлінале режисерки здобували Ведмедя, востаннє у 2017 році це була угорка Ільдіко Еньєді за твір «Тіло і душа».

Фактор політики…

Дехто каже, що рішучі політичні амбіції Берлінале походять від профільного неврозу, з відчаю: немає пляжів, немає погоди, немає зірок – тоді ми станемо політичними. Насправді ж Берлінале від самого початку був політикою. Заснований у 1951 році серед руїн Берліну як «вітрина вільного світу» та «культурний бастіон проти більшовизму», він десятиліттями знаходився під визначальним впливом Холодної війни. Лише після падіння Берлінського муру курс культурної конфронтації закінчився. Але і сьогодні за все більшою маркетинговою машиною фестивалю все ще просвітлює візія зрушення.

… і трохи собачої філософії

"Isle of Dogs" Веса Андресона (Wes Anderson) "Isle of Dogs" Веса Андресона (Wes Anderson) | Фото (фрагмент): © Twentieth Century Fox Тому теми цього року - це і націоналізм та зсув суспільної середини вправо, а також громадянська мужність, опрацювання минулого, впорядкування сучасного і утопії майбутнього. Вперше Берлінале відкривається анімаційною стрічкою: Isle of Dogs Веса Андерсона. І як пише у своєму вітальному слові директор фестивалю Дітер Косслік, це тому, що пес там так добре підводить усе до запитання: "Хто ми? І ким хочемо бути?"

Фактор конкурсу: сюрприз!

“3 Days in Quiberon“ by Emily Atef “3 Days in Quiberon“ by Emily Atef | Photo (detail): © Rohfilm Factory / Prokino / Peter Hartwig Кожна секція Берлінале має свої скарби, але його головний діамант – це конкурсна програма: 24 фільми з 24 країн, з них 19 творів змагаються за Золотого ведмедя. Серед цих 19-ти – чотири німецькі роботи. Якщо хтось із них забере додому Золотого ведмедя, це буде 8 головна премія, яку Німеччина здобувала з початку Берлінале. Лідером тут з 13 Золотими ведмедями залишається США. В історії Берлінале було й таке, що відзначались відразу декілька фільмів: у 1951 році було вручено п’ять Золотих ведмедів, у 1987 – три, неодноразово вручали два, а от у 1970 році не дали жодного. Тоді фільм Міхаеля Верговена o.k. викликав таку шалену реакцію, що тодішній директор фестивалю Альфред Бауер передчасно припинив конкурс.

Фактор Дітера: all history?

Директор фестивалю Дітер Косслік Директор фестивалю Дітер Косслік | Фото (фрагмент): Ulrich Weichert / Berlinale 2017 Цього разу скандал стався ще напередодні фестивалю, який немов цілу вічність, а точніше з 2001 року, очолює Дітер Косслік, керуючи цим ведмежим цирком як добродушний татусь. У травні 2019 року його ера точно прийде до завершення. Тому в кінці минулого року 79 німецьких кінематографістів висунули вимогу скористатися зміною керівництва для кураторського й організаційного оновлення. Це спричинило запеклі суперечки, в яких Коссліку практично відмовили у вміннях керувати фестивалем. Він хоч і заявив через три місяці, незадовго до старту 68 Берлінале, що це «все історія, all history», але виглядав незвично стриманим як на завжди безжурного пана: «Гумор зведений до мінімуму. Занудам це не сподобалось». Схоже, що боротьба за наступництво на троні не омине його безслідно.