Швидкий вхід:

Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Берлінале 2021
Де дім, мама?

“The Seed”, director Mia Maariel Meyer, with Hanno Koffler
"Die Saat", Міа Мааріель Майєр, з Ганно Кофлером | Photo (detail) © kurhaus productions

Між Шварцвальдом і Гонконгом: “Перспектива німецького кіно” з фільмами початківців ширяє поглядом в усі сторони світу.

Von Філіп Бюлер

Це певно найбільш чесне спостереження за протестами на захист людських прав у Гонконгу: з готельного вікна Анке дивиться вниз на рухливі маси, чує лозунги, що видаються їй віддаленим бурмотінням, тоді як думками вона далеко звідси. Пенсіонерка приїхала зі Шварцвальду в занурений у боротьбу мегаполіс, щоб відвідати свого сина. Спілкуючись з місцевими, вона зрештою знаходить духовний зв’язок з місцем і розпізнає у своїй журбі вираз більшої людської туги. Під таким кутом зору можна поглянути на дебютну стрічку Йонаса Бака Wood and Water, в якій режисер зняв у головній ролі свою матір. А сам він у фільмі - той відсутній син, який завдає болю, але знає, як стримати його через непересічний операторський погляд у чуттєвий атмосферних картинах. 

Через кордони

Дистанція і близькість у глобалізованому світі - це тема секції “Перспектива німецького кіно” на цьогорічному Берлінале, і вона доповнюється питанням: що це власне таке - німецьке кіно? Так у фільмі When a Farm Goes Aflame Їде Том Акінлеміну документує захопливу дансько-нігеріанську любовну історію, що трапилась з його батьками. Режисер виростав в обох країнах, але освіту отримав у Німеччині, як і Яна Уґрехелідзе, що у своїй документальній стрічці Instructions for Survival висвітлює становище людей з трансідентичністю на своїй рідній землі - у Грузії.

Без спасіння

Німецьке кіно про глобальну проблему під назвою капіталізм - це художній фільм від Міа Мааріель Майєр Die Saat. Амбіційний плиточник зі складним сімейним життям змушений поховати на будмайданчику свої сподівання на підвищення. Відомий актор Ганно Кофлер зі звичною впертістю йде за сюжетом Кена Лоаха, в кінці якого все розбивається на друзки. Зворушливіший лише Jesus Egon Christus, художній фільм про клініку для наркозалежних під керівництвом євангелістів. Подібність до документалістики досягається завдяки автентичному відбору непрофесійних акторів, які діють в декораціях з чіткою стилістикою - помітно, що брати-режисери Давід та Саша Вайда вивчали філософію. Пауль Арамбула, який очевидно сам має проблеми, фантастично зображає Еґона, навіженого з комплексом месії. Чи виявився він хибним пацієнтом для загалом допустимого методу? Це напружене, складне кіно про душевні муки, релігію як замісний наркотик та невгамовну тугу за спасінням.