Блоґ Берлінале 2017
"Документальне кіно - це досвід"

Бразилець Жуан Морейра Саллес і німець Андрес Вайель у Берліні розповідають про сутність документального кіно та залучення архівних відеоматеріалів.

Режисер Жуан Морейра Саллес (João Moreira Salles) бере участь у конкурсній програмі Берлінале Panorama Dokumente зі своєю роботою "No intenso agora". В основі цієї документальної стрічки відеохроніки, почасти з архіву автора, почасти любительські або відзняті студентами кіно. Відправна точка фільму – відеоспогади матері режисера про її подорож до Китаю у жовтні 1966 року, які режисер-оповідач за допомогою тексту об’єднує із хронікою подій травня 1968 року у Парижі, кінця Празької весни та вбивства студента Едсона Луїша під час диктатури в Бразилії. Документальна стрічка розповідає про надзвичайно насичені моменти життя, в які воно цілком зосереджене на тут і тепер. Водночас стрічка піднімає питання про те, як пережити завершення такої насиченості життя; що буде далі, коли радість поблякне, а повернення до банального будення стане неминучим? Жуан Морейра Саллес уважає, що сьогодні єдиноможливий погляд на події 1968 року – особистий: „Найкраще у документальному кіно – це не інформація, яку воно нам розповідає. Інформування – це завдання журналістики. Документальне кіно дає нам можливість познайомитися з певним місцем, людиною, подіями та пережити їх. Про те, що можна вважати документалістикою, добре сказано у чудовій праці Вальтера Беньяміна про кінець переживання“. 

Foto: Camilla Gonzatto У конкурсній програмі Берлінале також бере участь Андрес Вайєль (Andres Veiel), німецький режисер-документаліст. Він представляє стрічку Beuys – документальний портрет німецького художника та митця Йозефа Бойса (1921-1986 рр.). У створенні стрічки Андрес Вайєль теж використовує архівні фото-та відеоматеріали, доповнюючи їх інтерв’ю із п’ятьма особами, з якими за свого життя спілкувався художник. Справжній виклик роботи з архівними матеріалами - це їхня обробка і підготовка до показу, адже вони не створювалися для життя на великому екрані: „Це дуже кропіткий процес, під час якого нерідко доводиться переосмислювати задум знову і знову, бо ж віднайдена хроніка не відповідає його первинній ідеї. Матеріал врешті-решт має сприйматися як мій власний, інакше стрічка не буде моєю“. Згадати Й. Бойса сьогодні важливо, адже це, на думку Вайеля, спонукає нас замислитися над тим, що тепер означає бути митцем із позицією: „Головне бути сильним і показувати свою силу. Так само як і свої рани“.