Швидкий вхід:
Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Баугауз
Від зразкового міста до гарячої точки - і назад

Die Mutter aller Satellitenstädte: Die Gropiusstadt
Мати всіх міст-супутників: місто Ґропіуса | Photo (detail): © picture alliance/Bildagentur-online/Schöning

Ґропіусштадт (місто Ґропіуса) в Берліні вважається матір’ю міст-супутників. Але архітектор Вальтер Ґропіус уявляв собі їхній розвиток зовсім інакше.

Von Вольфґанґ Мульке

Свій балкон площею приблизно в чотири квадратних метри Норберт та Барбара Куклер перетворили на затишний садочок. Рослини покривають кожний вільний сантиметр площі, а в тіні білої парасолі знаходяться зручні садові стільці. Ідилія на шостому поверсі багатоповерхівки в сумнозвісному районі Берліна – Ґропіусштадт. Упередження щодо великого району, збудованого на південній околиці столиці Німеччини наприкінці шістдесятих років минулого століття, тут не стверджуються. З балкону відкривається вид на зелені ландшафти. Відразу позаду невеликої колії раніше проходила смуга Берлінського муру, який до 1989 року відмежовував східну частину Берліна від західної. «Коли косуля чи кролик натрапляли на міну, завжди лунали потужні вибухи,», - пригадує Норберт про часи розквіту холодної війни. Сьогодні природа просто підходить до дверей мешканців району - без стіни та колючого дроту.       

Die ursprünglich nur maximal fünfstöckigen geplanten Häuser wuchsen buchstäblich über sich hinaus. Будинки, які попередньо проектувалися максимум на п’ять поверхів, буквально переросли себе. | Foto: © Wolfgang Muhlke Архітектор Вальтер Ґропіус, який народився в 1883 році, мабуть так і уявляв собі життя в місті-супутнику, яке носить його ім’я. Міста мають пропонувати своїм мешканцям світло, повітря та сонце, а не вузькі вулиці та двори орендованих висотних казарм, які скрізь будувалися на початку 20 століття. Слави митця-архітектора, який мав своє бачення майбутнього, до уродженця Берліна прийшла в 1919 році, коли він заснував у Веймарі Баугауз – школу та експериментальну лабораторію для митців, дизайнерів та архітекторів. Вони хотіли проектувати будинки і розробляти побутові предмети, які мали бути простими та функціональними – красиві квартири повинні були стати доступними для всіх. Ознакою будівельного стилю цієї школи мислителів стали скло, сталь та бетон – таким і є Ґропіусштадт. Але для націонал-соціалістів Баугауз став більмом на оці, тому в 1933 році його закрили. Ґропіус емігрував спочатку в Лондон, пізніше в США. Там він викладав у Гарвардському університеті, а в п’ятдесятих роках брав участь у проектуванні Пан-Ам-Білдінг у Нью-Йорку. Ґропіус помер у 1969 році з витверезним висновком: «Наші міста стають все більш жахливими».

ҐРОПІУС ШВИДКО ВТРАТИВ ВПЛИВ НА ПЛАНУВАННЯ

Цей висновок певною мірою стосується також і історії Ґропіусштадта. У Західному Берліні, який з усіх боків був оточений НДР, сучасного житла не вистачало, тому Сенат Берліна в 1959 році доручив Ґропіусу спроектувати місто-супутник. Спочатку передбачалося будівництво 16 400 квартир з максимум п’ятиповерховою забудовою. Між будинками Ґропіус спланував великі парки і інфраструктурні об’єкти з центральним розташуванням уздовж лінії метро, яка вела в місто. Але наприкінці від цього планування майже нічого не залишилося.
   
Дефіцит житла в місті став ще більш гострим із початком будівництва Берлінського муру в 1961 році, що примусило уряд до більш щільної забудови цього району міста. Провідну роль при цьому відігравав архітектор Вільс Еберт, якому доручили  розробити план забудови, у той час як Ґропіус, перебуваючи в далекій Америці, не мав на планування практично жодного впливу. Тепер уже було необхідно збудувати 19 000 квартир, які мали стати домівкою для 50 000 мешканців. Це призвело до того, що попередньо сплановані п’ятиповерхові будинки стали значно вищими. Багатоповерховий житловий будинок будівельного кооперативу «Ідеал» - так званий «Ідеал-Хаус» - маючи 30 поверхів і висоту 89 метрів, є й до сьогодні одним з найвищих житлових будинків Німеччини. Ґропіус з обуренням поставився до результатів проектування цього району міста.   

Die Siedlung bietet Heimat für über 50.000 Menschen. Район пропонує житло для понад 50 000 мешканців. | Foto: © Wolfgang Muhlke НАСТАННЯ СМУТКУ

Освячення та відкриття останнього будинку, яке відбулося в 1975 році, майстер уже не застав. На цей час недоліки великого району вже давно стали очевидними. Фінансування будівництва відбувалося тоді через програму «соціальне житло», тому недорогі квартири мали здаватися в оренду тільки власникам довідки, яка надавала право на соціальне житло. При цьому берлінські політики припустилися суттєвої помилки: сім’ї, які поступово здобували краще фінансове становище, мали вносити значну доплату до вартості оренди. Тому середній клас переважно покидав Ґропіусштадт, а нові орендарі майже виключно походили з нижчих соціальних прошарків. Так Ґропіусштадт став символом проблем багатьох міст-супутників, і не тільки в Німеччині. Смуток сімдесятих років тісно пов’язується з іменем Крістіани Ф., яка будучи в 13 років героїновою наркоманкою, описала свій занепад в романі «Ми – діти зі станції «Зоопарк» (1978) (Wir Kinder vom Bahnhof Zoo), який і досі є обов’язковим до прочитання в школах. Авторка починає свою сумну історію в Ґропіусштадті і завершує, будучи наркозалежною проституткою, на залізничній станції «Зоопарк» у Західному Берліні.   
Von Bewohnern gestaltete Kacheln zieren die Hausfassaden. Оформлена мешканцями плитка прикрашає фасади будинків. | Photo (detail): © Wolfgang Muhlke Оформлена мешканцями плитка прикрашає фасади будинків. | Фото: © Вольфґанґ Мульке
Імідж занедбаного, грубого та безнадійного району міста став головним болем для житлово-будівельної компанії Degewo,власниці більшості будинків у Ґропіусштадті, якого їй важко позбутися. «Крістіана Ф. змішала і загострила досвід усіх великих житлових районів», - каже менеджерка кварталу і співробітниця комунального підприємства Аннетте Бірнат. Компанія Degewo намагається створити інший образ: плануючи оформлення зелених зон або будівельних під’їздів, вона запитує мешканців про їхні побажання. Понад 5 000 учнів розмальовували невеликі фасадні плитки будівель власними сюжетами. Це допомагає боротися із забруднюючими графіті, які й справді трапляються в цьому кварталі лише в поодиноких випадках. «Плитка залишається цілою, не руйнується і не обмальовується», - радіє Бірнат.   

Das Gemeinschaftshaus ist das kulturelle Zentrum der Gropiusstadt. Hier finden Musik-, Film-, Theater- und Tanzaufführungen statt. Будинок громади – центр культури району Ґропіусштадт. Тут відбуваються музичні, театральні, танцювальні заходи і демонструються фільми. | Foto: Wolfgang Muhlke

Von Bewohnern gestaltete Kacheln zieren die Hausfassaden. Оформлена мешканцями плитка прикрашає фасади будинків. | Photo (detail): © Wolfgang Muhlke ГАРНЕ ДРУГЕ ОБЛИЧЧЯ СПРИЙМАЄТЬСЯ РІДКО

Норберт та Барбара Куклер, які мешкають тут з 1978 року, радіють догляду орендодавця за кварталом, який складається з багатьох дрібничок: у торговельному центрі на Вутцкіалеє стоїть співробітниця компанії Degewo і роздає пакетики з насінням квітів. «Ми не хочемо звідси переїжджати», - кажуть обоє. Тут привіталися з однією сусідкою, там трохи потеревенили з іншою. В їхньому будинку соціальний мікс є нормальним, а орендна плата порівняно невисока. Але середній клас у Ґропіусштадті ще й досі не став стабілізуючим фактором. Житлово-будівельна компанія навіть створює пропозицію навчання для своїх орендарів, щоб забезпечити їм кращі шанси в пошуку роботи. «Для хорошого міксу орендарів необхідно мати хороші освітні організації», - пояснює Бірнат мету цієї діяльності.

Im Süden von Neukölln gelegen, bietet die Siedlung eine ideale Anbindung in die Innenstadt. Станція метро, розташована на півдні Нойкелльна, пропонує мешканцям району ідеальне сполучення з центром міста. | Foto: © Wolfgang Muhlke Але задоволені не всі. Петер Мюллер, наприклад, якого, власне, звуть інакше, виїхав би звідси краще вже сьогодні, ніж завтра.  На Фрітц-Ерлер-Алеє, одній з двох магістральних вулиць Ґропіусштадта, жила ще його бабуся. Не зважаючи на це, район так і не став для нього справжньою домівкою. В його будинку оселилася темна сторона Ґропіусштадта – цю територію окупували праворадикали. «У 90-річної сусідки, яка ще знаходиться в хорошій формі, ще й досі на стіні висить портрет Гітлера», - каже Петер, який саме з цієї причини не хоче називати свого справжнього імені. Неонацисти проникають сюди із сусіднього Рудова. Вночі Мюллер виходить за двері неохоче – ніколи не знаєш, що може статися.

Це друге обличчя постійно знаходить свій вираз у газетних заголовках. Кожний другий із майже 25 000 мешканців району має міграційне походження. Арабські клани тримають поліцію в постійній напрузі. «Якщо я в Ґропіусштадті встановлюю особистість, мене відразу оточують десять-п'ятнадцять молодиків», - скаржився один із комісарів поліції декілька років тому. Територія мікрорайону, яка охоплює 264 гектари, відноситься до проблемного району Нойкелльн, який має й інші, більш складні квартали. Він став домівкою для такої кількості отримувачів державної соціальної допомоги, якої немає на жодній іншій території Німеччини.

Angrenzend an die Gropiusstadt beginnt die freie Natur – und auch der Flughafen Schönefeld (in Zukunft BER) ist nicht weit entfernt. Неподалік від Ґропіусштадта починається вільна природа, а також аеропорт Шьонефельд (у майбутньому BER). | Foto: © picture alliance/dpa Реальність цього міста-супутника, яке за задумкою Вальтера Ґропіуса мало стати моделлю для міського розвитку, знаходиться досить далеко від уявлень самого архітектора. Але район вже давно перестав бути соціальною гарячою точкою на карті столиці Німеччини. Чи так воно залишиться й надалі, буде залежати від подальших планів забудови. У Берліні, де щорічний приток населення складає десятки тисяч людей, існує значний дефіцит житла, тому Ґропіусштадт буде й надалі забудовуватися. Хоча забудова й буде просуватися обережно, це не усуває другої великої загрози для справи Ґропіуса, яку він побачив у свої останні дні. Великою цінністю Ґропіусштадта є вільна природа, яка починається за декілька метрів від району. «Наші найкрасивіші ландшафти стануть жертвою їхнього використання в корисних цілях», - передбачив архітектор з огляду на перевагу економічних інтересів над гуманістичними ідеями.

Walter Gropius mit Bausenator Rolf Schwedler 1968 beim Richtfest Вальтер Ґропіус із сенатором з будівництва Рольфом Шведлером у 1968 році на святі з приводу підведення будинку під дах | Foto: © picture alliance/dpa/Barfknecht