150 років Томасу Манну
Томас Манн Revisited

Чому Томаса Манна донині вважають одним з найзнаковіших німецькомовних письменників XX століття? Чому його романи, новели та оповідання досі читають, перекладають, ставлять на сцені, екранізують, опрацьовують і переосмислюють у сучасних літературних творах? Чим вони актуальні для сьогодення? У цій статті дослідник творчості Томаса Манна літературознавець Фрідгельм Маркс розкриває особливості життя та творчості письменника.

Дебютний роман Томаса Манна «Будденброки. Занепад однієї родини» побачив світ 1901 року, а 1929 року письменник отримав за нього Нобелівську премію з літератури. У творі зображено бурхливу, сповнену перепитій історію чотирьох поколінь однієї родини. Дотепер роман вважається взірцем сучасного сімейного роману.

Родинні історії

Роман «Будденброки» розповідає про злет і занепад північнонімецької купецької родини ХІХ століття, грубшання й карколомність методів ведення бізнесу, керовану економічними інтересами й зиском шлюбну політику, тугий корсет великобюргерських правил і норм та шкільні муки наймолодшого представника родини. Всьому цьому протиставлені ескапізм, нестриманість і симптоми декадансу: запійні читання філософських праць, шалена пристрасть до музики, необачне кохання, нервове виснаження, розлади шлунку та фізична слабкість.

На прикладі чотирьох поколінь Будденброків можна вивчати зміни у тогочасному суспільстві, культурі та економіці. В романі майстерно поєднується реалістична наративність, притаманна соціальним романам ХІХ століття, з психологізмом модернізму. Дотепер не втрачає актуальності (та потенціалу для літературної рецепції) нерознімне схрещення родинних і комерційних інтересів, протистояння між бюргерським порядком і мистецькою чуттєвістю та анархічними прагненнями, що не коряться законам ринкової економіки й бухгалтерського обліку. Недарма роман популярний у театральних колах і за його мотивами ставляться сучасні вистави.  

Мікрокосмосом родини як тлом для показу ерозії бюргерського способу життя та зображення сімейних конфліктів, прототипи яких сягають давніх мітів, Манн послуговується не тільки у «Будденброках». Варто згадати, наприклад, новелу «Безлад і рання печаль» (1925), події якої розгортаються у часи Великої інфляції в Німеччині, та епічну тетралогію «Йосип та його брати» (1933–1943).

Шал, бажання та гендерний клопіт

Внутрішня динаміка багатьох новел і романів Томаса Манна продиктована мотивом кари, випробування або, як писав сам письменник 1940 року, «вторгнення шалених руйнівних і нищівних сил у впорядковане життя, яке своєю впорядкованістю дарує відчуття надії на гідну й відносну щасливу долю». Причина, чому ці сили можуть так швидко покласти край впорядкованості життя, ховається у самій людині, у її схильності до руйнування. Така людина не знає впокою, вона гнана несвідомим прагненням будь-що втекти від запріснілого бюргерського життя.

Багато Маннових персонажів оприявнюють відкриту таємницю про те, що хвилювало самого автора упродовж усього життя: антагонізм між гомосексуальними бажаннями і самостійно обраним бюргерським способом життям у ролі батька шістьох дітей. У Манна часто-густо подибуються не тільки герої, спроби яких відповідати традиційним уявленням про чоловіка зазнають невдачі, а й андрогінні, бісексуальні та обтічні гендерні ідентичності, як-от авантюрист Фелікс Круль. Спектр літературного опрацювання теми шалу, бажання, пристрасті й «гендерного клопоту» у Манна напрочуд широкий, що, на думку Ганса Рудольфа Фаґета, германіста й укладача творів Томаса Манна, робить з письменника найбільшого психолога сексуальності в німецькій літературі.

Образи митців, рефлексія мистецтва

Небагато літераторів-модерністів так заповзято звертаються у своїй творчості до теми митця, його життя, життєвих установок і позицій як Томас Манн. Уже в ранніх новелах помітний інтерес автора до картини світу стигмованих аутсайдерів, які почуваються окремішніми, ізольованими від «правильних», порядних, звичайних людей.

До них належать насамперед письменники, музиканти, художники, відземлені декаденти та дилетанти, несамовиті проповідники («У пророка»), бюргери, що збилися з правильного шляху, як-от Тоніо Крегер («Тоніо Крегер»), автори шкільних підручників як Густав фон Ашенбах («Смерть у Венеції»), шахраї («Сповідь авантюриста Фелікса Круля») та гіпнотизери («Маріо і чарівник»). 

Їм усім притаманна надзвичайна вразливість і чулість, риси, що сприяють розвитку гострої й безжальної спостережливості. Ці характери потрібні, з одного боку, для рефлексії власного життя як митця, з іншого боку, для літературного осмислення «лабораторії» мистецтва модернізму, яку наповнюють божевільні фантазії, поваби та демагогія.

Модерністський наратив

Оповідна манера Томаса Манна від початку орієнтується на європейську модерністську прозу та на музичну композиційну техніку Ріхарда Вагнера. Ці орієнтири вже відчуваються у лейтмотивах його раннього оповідання «Маленький пан Фрідеманн» (1897).

Маннова проза інтертекстуальна. Магія міжтекстових зв'язків народжується зокрема завдяки особливій техніці монтажу цитат. Першим яскравим прикладом такого цитування є майже дослівне перенесення письменником статті про тиф з «Енциклопедичного словника Маєра» у свій роман для опису смертельної хвороби юного Ганно Будденброка. Цитати з абсолютно різних джерел так гладко й щільно вплітаються в оповідь, що їх годі розпізнати. Сам Томас Манн згодом назве цю техніку «високим списуванням»; пізніше до неї звертатимуться автори епохи постмодернізму. Характерне для модернізму підважування загальноприйнятих істин Манн обігрує через іронію. Як наслідок, суперечливі погляди зостаються невизначеними, ніби повисають у повітрі, а суголосні автору чи пак специфічні переконання підсвічуються і розкриваються.

У романі «Зачарована гора» (1924) Томас Манн протиставляє загальному (і досі простежуваному) прискоренню радикальне уповільнення відчуття часу через наратив.  Воно захоплює втомленого від навчання Ганса Касторпа, у сприйнятті якого сім років у давоському санаторії «Берґгоф» минають майже як один день, — і автоматично передається читачам. Відсутність фабули, уповільнення та енциклопедичний стиль оповіді у «Зачарованій горі» розтирає на порох ідею сюжетності та подієвості — смілива та новаторська відповідь Томаса Манна на кризу оповідного жанру 1920-х років.

Література і політика

«Демократія сьогодні — не гарантоване благо, на неї нападають, їй загрожують зсередини й ззовні, вона знову стала проблемною, і це відчутно навіть в Америці. Відчутно, що для демократії настав час повернення до себе, себеусвідомлення, себеосмислення й нового себевизначення, одне слово — настав час для оновлення демократії у помислах і сприйнятті», — так говорив Томас Манн під час свої публічних виступів  в Америці 1938 року. Приголомшливо актуальний висновок.

На той час письменник давно вже відійшов від спровокованих Першою світовою війною (досить реакціонерських) поглядів, викладених у «Міркуваннях аполітичного» (1918). 1922 року Манн публічно виступає у підтримку республіки. Він неодноразово на повний голос застерігає від націонал-соціалізму, а 1933 року негайно виїжджає разом з родиною в екзиль. У цей період і творчість письменника отримує політичне забарвлення.

Під враженням Першої світової війни, революції 1918 року, Мюнхенської Радянської Республіки і перших кризових років Веймарської республіки дискусії у романі «Зачарована гора» точаться довкола завжди актуальних політичних тем, як-от питання терору, революції, державного порядку, анархії, вартості праці, спричинених прогресом проблем тощо. У вересні 1932 року журнал «American Hebrew and Jewish Tribune» так написав про письменника: «Томас Манн не живе, як дехто думає, ізольовано від людей у вигаданій «зачарованій горі». Ні, навпаки, він  глибоко й водночас стримано переймається сучасною долею людства».

Пряме свідчення тому новели «Маріо і чарівник» (1930), «Закон» (1943), роман- тетралогія «Йосип та його брати» (1933–1943), роман-рецепція Ґете «Лотта у Веймарі» (1939), що безпомильно вказують на небезпеку фашизму. Свого апогею критичне осмислення націонал-соціалізму сягає у романі «Доктор Фаустус» (1947) — унікальному творі ранніх повоєнних років і незрозумілому більшості тогочасних німецьких читачів.

Томас Манн щодня

На кінець 1920-х років за Томасом Манном закріпилася слава великого письменника, неговіркого, стриманого представника бюргерства. До формування цього образу доклалися зокрема й колеги-суперники. Наприклад, Бертольд Брехт, згадуючи про Манна, говорив про «накрохмалений комірець», а Альфред Дьоблін про «стрілку на штанах як художній принцип». Однак Маннові щоденники, які почали публікувати з 1975 року, підсвітили інші сторони письменника. Гортаючи щоденники, можна знайти неприховані відверті описи гомосексуальних бажань і тілесних переживань Манна, його роздуми про вживання медикаментів, апатію й зневіру у собі, про роздратування членами родини, друзями, незнайомцями, нотатки про витівки пуделя — і все це в єдиному потоці з роздумами про політичні події у світі та гнітючість екзилю.

З часом сприйняття Томаса Манна у суспільстві змінилося. Про це свідчить зокрема широкий резонанс, який викликали дописи у твітері на сторінці @DailyMann. З квітня 2022 року Фелікс Ліндер щодня упродовж року публікував там короткі цитати з щоденників Томаса Манна. Одкровення на кшталт запису від 20.7.1934 («Знову роблю ранкову гімнастику голяка») чи від 10.8.1948 («Страх як не хочеться нічого робити після обіду») посприяли ерозії образу недосяжного письменника. На цю сторінку було підписано понад 30 000 читачів.

Останнім часом у фокусі дослідників публічне життя Маннів і сліди їхнього колективного (і конкурентного) авторства. Для Томаса Манна важливе значення мали непрості стосунки зі старшим братом Генріхом. Клаус і Еріка Манн досить гучно заявили про себе у літературному світі в 1920-х роках, а в екзилі вся родина Маннів нагадувала аналітичний центр з вивчення та огляду актуальних політичних питань. 1936 року Клаус Манн записав у свій щоденник: «Яка ж ми дивна родина! Пізніше про нас (не про кожного окремо, а про всіх разом) ще напишуть книги». А все тому, що Манни як публічні інтелектуали були свідками й коментаторами політично неспокійного періоду в історії Німеччини — від часів імперії, Веймарської республіки до вимушеної еміграції та повоєнного часу.

Історія медіа, медійні історії

Томас Манн був одним з небагатьох авторів свого покоління, хто випробовував, використовував і критично осмислював сучасні медіа. На початку 1920-х років з'явилася перша екранізація «Будденброків», затим — перші радіочитання Маннових текстів. У січні 1929 року було вперше знято на плівку зі звуком німецького письменника. Певна річ, цим письменником був Томас Манн. А в грудні 1929 року відбулася легендарна пряма трансляція з церемонії вручення письменнику Нобелівської премії з літератури.

Тож за з'явами Томасом Манном у медійному просторі цілком можна вивчати бурхливу історію ЗМІ у Веймарській республіці. На цьому «медійність» Манна не завершується. Коли письменник перебував у США в екзилі, його там вважали «найближчим ворогом Гітлера», адже у період з 1940 року по 1945 рік він зокрема записав у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі 55 радіозвернень до німців із закликами до спротиву націонал-соціалістичному режиму. Трансляцію здійснювала британська радіомовна компанія BBC.

Крім видання доробку письменника у видавництві «S. Fischer Verlag» і численних перекладів різними мовами, Маннові твори виходили у найрізноманітніших формах, адаптаціях і медійних форматах. Романи (навіть тетралогія «Йосип та його брати», яка налічує понад 1800 сторінок!) неодноразово ставали матеріалом для театральних постановок, є опери й балети за мотивами Маннових творів, комікси, адаптації для твітеру, мальописи й численні екранізації. Чимало романів, новел і оповідань письменника давно й надовго увійшли до сучасного канону, спровокувавши широку рецепцію в літературі. 

Польська лавреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Токарчук використала літературне тло «Зачарованої гори» для свого роману «Емпусіон» (2022), а Гайнц Штрунк у листопаді 2024 року видав роман під назвою «Зачарована гора 2.0» — рівно через 100 років після появи оригіналу. Схоже, творчість історії Томаса Манна ще не розказані до кінця.

Книги

Твори про Томаса Манна, його життя і творчість, рекомендовані літературознавцем і маннознавцем Фрідгельмом Марксом. 

Томас Манн: життя, творчість, вплив. Довідник. За ред. А. Бльодорна, Ф. Маркса. Штуттгарт, 2024.                                                                          
Thomas Mann Handbuch: Leben – Werk – Wirkung. Hrsg. von Andreas Blödorn und Friedhelm Marx. Zweite, erweiterte Auflage. Stuttgart 2024.
 
Курцке, Германн. Томас Манн. Життя як твір мистецтва. Мюнхен, 2001.
Hermann Kurzke: Thomas Mann. Das Leben als Kunstwerk. München 2001.
 
Колм, Тойбін. Чарівник. Роман. Нью-Йорк, 2021.

Colm Tóibín: The Magician. A Novel. New York 2021.
 
Боез, Тобіас. Війна Томаса Манна. Література й політика в екзилі у США. Ітака, Лондон, 2019.
Tobias Boes: Thomas Mann's War: Literature, Politics, and the World Republic of Letters. Ithaka und London 2019).
 
Ваґет, Ганс. Чарівник душ. Томас Манн і музика. Франкфурт-на-Майні, 2011.
Hans Vaget: Seelenzauber. Thomas Mann und die Musik. Frankfurt am Main 2011.
 
Адомайт, Магдалена, Маркс, Фрідгельм, Волой, Юліан. Томас Манн 1949. Повернення на чужу батьківщину. Графічний роман. Мюнхен, 2025.
Magdalena Adomeit, Friedhelm Marx u. Julian Voloy: Thomas Mann 1949. Rückkehr in eine fremde Heimat. Graphic Novel. München 2025.