Робити добро зовсім не так просто

Freiwilligendienste im Ausland sind beliebt.
фото: © Ruby Charice Sartori/VoluNation

Молодь з Німеччини прямує до країн, що розвиваються, з метою надання допомоги. Але наскільки доречною є їхня участь – і хто отримує від цього зиск? Враження з Гани.

Роза і Лаура сидять у бібліотеці школи, що розташована за межами містечка Манкессім між Аккрою та Кейп-Кост у Гані. Власне молоді жінки прибули з Німеччини для того, щоб вчителювати, навчаючи математиці, мистецтву, англійській мові. А фактично місяцями сидять без завдань, з нудьги спорудивши волейбольний майданчик і запрошуючи до волейбольної команди – зайняття раз на тиждень по півтори години. «Звичайно ми собі це інакше уявляли», каже Роза.
 
Волонтерські програми, популярні передусім серед випускників шкіл, приваблюють самостійністю, пригодами, екзотичними країнами та ореолом допомоги тим, хто розвивається. Але співпраця для розвитку складається не лише з буріння криниць, прокладання доріг або викладання у сільських школах. Так помічники сьогодні – це аграрні інженери, які налагоджують ланцюжки додаткової вартості від сільгоспвиробників манго, через оптових торгівців до імпортерів в ЄС. Вони показують селянам, як отримати сертифікати і брати лабораторні проби.

Дехто приїжджає з абсолютно хибними уявленнями

«Ми власне можемо взагалі обійтись без молодих людей», каже Наомі. Вона супроводжувала деяких волонтерів до Гани для Німецького товариства міжнародної співпраці і скрушно хитає головою, згадуючи молодих жінок, які прямують до африканських країн з абсолютно хибними уявленнями, а потім заливаються слізьми, побачивши свій невибагливий прихисток на найближчі місяці. Витрати завеликі, каже Наомі, а потреба у некваліфікованих помічниках замала для того, щоб надавати їм супровід. До того ж можна піддати сумніву надійність деяких приймаючих організацій. В розмовах зі співробітниками міжнародних організацій у Гані часто можна почути, що інтерес до проектних коштів, які привозить кожен волонтер, часом більший ніж зацікавленість у справжній співпраці.
 
Але буває і інакше. Мають місце і сталі проекти, які осмислено залучають волонтерів. Вони створюють акушерські пункти в лісовій місцевості або допомагають селянським кооперативам у розбудові нових ремісничих напрямків. Так Сіва Вордзорґбе заснував за висланою ініціативою невелику лікарню у Вольта-Дельта на півдні Гани. Його регулярно підтримують студенти-акушери, санітари або лікарі-початківці. Вордзорґбе поширює інформацію у Європі через школи санітарів та медичні факультети, оминаючи волонтерські ярмарки.

Вміння, які потрібні на місцях

Якщо хтось хоче поїхати волонтером у країну, що розвивається, він має вміти щось таке, що потрібне там. Це радить також і Кінґслі Адді з Аккри. Адді навчався у Мюнхені та працював у Siemens, перш ніж повернутись у свою країну, де в нього сьогодні не один сільськогосподарський проект. Він має конкретні очікування від своїх волонтерів. Найголовніше: «Вони мають бути свідомі того, куди вони прямують».
 
Важливою є хороша підготовка, наголошують також і організатори програми Міністерства економічної співпраці та розвитку Weltwärts. Через неї за кордон кожного року вирушають близько 3500 молодих волонтерів. Обов’язковим є семінар до від’їзду, супровід у країні та продовження підготовки після повернення. На це відводиться 25 днів. Weltwärts – це «не допомога у розвитку, а в першу чергу навчальні послуги для здобуття волонтерами такого досвіду і компетенцій, які уможливлять їхню діяльність на благо більш справедливого світу», каже Даніела Геблік з координаційного бюро і засвідчує, що більшість учасників задоволена набутим досвідом, а партнерські організації проходять регулярну сертифікацію.
 
Супроводження до і під час перебування, наприклад менторами на місцях, має центральне значення і для молодіжної волонтерської служби Kulturweit, яка з 2009 року запрошує до участі в культурних програмах таких німецьких партнерських організацій як Goethe-Institut, Німецька хвиля та Німецька служба академічних обмінів. У 2013 році пропозицією скористались 347 учасників. Проектних грошей немає. Тобто тут молоді люди виступають не як помічники у розвитку, а передусім в іншій якості: як посланці.