Berlinale-Blogger 2017
Чому Берлінале - це фестиваль майбутнього

Будинок Мартіна Ґропіуса та рештки Берлінського муру
Будинок Мартіна Ґропіуса та рештки Берлінського муру | © Goethe-Institut Italien | Foto: Andrea D’Addio

В газетах, на вулиці та у чергах перед кінотеатрами, якщо йдеться про Берлінале, обговорюють передусім фільми. Який найкращий? Коли починається наступний? Але у фестивалю є й інший бік.

Кожен великий кінофестиваль у світі має дві сторони. Це з одного боку те, про що говорять у газетах або в черзі перед кінотеатром: фільми. Який найкращий у конкурсній програмі? Хто найкращий актор? Хто найкраща акторка? Коли починається наступний фільм? Чи зустріну я Роберта Паттісона, Сіенну Міллер чи Річарда Ґіра?

Але існує також й інший бік фестивалю, який відомий лише небагатьом: кіноринок. Наприклад у Берліні кіноринок величезний. Він займає весь будинок Мартіна Ґропіуса, в якому зазвичай демонструються три виставки сучасного мистецтва в рік і який упродовж десяти днів Берлінале перетворюється на місце зустрічі для кінематографістів.

Острів посеред Берліна

Продюсери, прокатники та інвестори з усіх куточків світу зустрічаються тут, відгороджені від решти, на цьому своєрідному острові посеред берлінського району Мітте, щоб подискутувати, поторгуватися, та, якщо все піде добре, підписати договори. Багато проводять тиждень між кіноринком, готелем та однією-двома вечірками, без усвідомлення наприклад того, що на віддалі лише декількох метрів від споруди Мартіна Ґропіуса, навіть на тій самій вулиці Нідеркірхнерштрассе, можна знайти один з небагатьох збережених фрагментів Берлінського муру.

Будинок Мартіна Ґропіуса Будинок Мартіна Ґропіуса | © Goethe-Institut Italien | Foto: Andrea D’Addio В цьому році Берлінале розраховує на 540 експонентів та близько 1200 покупців із загалом більш ніж 100 країн. Перші продають фільми, другі їх купують. Один приклад: італійське кіновиробниче товариство продюсує фільм, який поширюється лише в Італії. Він досягає невеликого успіху, тому фірма намагається продати його також і в інші країни.

Для цього вони або орендують місце на виставці або об’єднуються з іншими кінопродюсерськими фірмами своєї країни, щоб спільно орендувати стенд. Потенційні покупці, наприклад кінопрокатники, блукають виставковими павільйонами в пошуках цікавих назв та історій.

Ідеальна бруківка для нових ідей

Якщо вони знаходять фільм, починаються перемовини про придбання прав та планування дати показу у своїй країні. Дискусії подібного роду відбуваються також і щодо фільмів, які ще потрібно спродюсувати, відтак для бюджету виробництва шукаються інвестори.

Кінофестиваль у Каннах вдвічі більший за Берлінале, численні особи отримують акредитацію «industry». Та Берлін зростає кожного року, викладаючи ідеальну бруківку для малобюджетних та незалежних проектів. В Берліні також вчетверо нижчі витрати на проживання в порівнянні з Французькою Рив’єрою.

Італійський павільйон Італійський павільйон | © Goethe-Institut Italien | Foto: Andrea D’Addio
Режисер, який не має коштів та шукає когось, хто повірить у його проект, може дозволити собі провести тиждень у німецькій столиці, тоді як у Каннах цього вистачить лише на один день, і те ще не завжди.

Це одна з підстав, якщо не найголовніша причина того, чому ми вважаємо Берлінале фестивалем майбутнього. Незважаючи на якість фільмів та кількість зірок серед учасників. Кіно в першу чергу виникає з ідей. Берлін розуміється на тому, як дати їм розквітнути.