Німецькі сліди в Україні «Будинок вдови, що плаче» (особняк Аршавського)

«Будинок вдови, що плаче»
«Будинок вдови, що плаче» | © Goethe-Institut / Наталія Дяченко

На одному з будинків у центральній частині міста німецький архітектор Едуард Брадтман зобразив плачучу вдову. Чи це справді вдова, що плаче, ще досі залишається під питанням.

Двоповерховий «Будинок вдови, що плаче» розташований у центрі міста, на розі вулиць Банкової та Лютеранської. Полтавський купець Олександр Аршавський придбав тут ділянку і дав доручення київському міському архітектору німецького походження Едуарду Брадтману (1856-1926) спроектувати житловий будинок. Будівництво почалося у 1907 році, і за якийсь час у Києві з’явився напрочуд красивий двоповерховий дім у стилі модерн. На першому поверсі було 10 кімнат, вітальня, їдальня, вестибюль та крита веранда. Планування другого поверху не відрізнялося від першого. Будинок був оснащений дуже сучасною на той час системою водяного опалення. Інтер'єр складався переважно з красивих ліпних прикрас. Масивні головні сходи були зроблені з мармуру, «чорні сходи» – з граніту.

Свою назву будинок отримав через маскарон у вигляді жіночої голови, чоло якої прикрашене каштановим листям. Коли йде дощ, сльози котяться по жіночих щоках, тож кияни називають її «вдовою, що плаче» або «невтішною вдовою».

Проте мистецтвознавці не можуть дійти згоди, що саме зображено на маскароні. Дехто вважає, що це віщий птах Гамаюн, який у східній міфології символізує радість, багатство та владу. Зображення птаха Гамаюн було особливо популярним в епоху символізму та модерну. Наразі невідомо, у кого – власника, архітектора чи невідомого скульптора – виникла ідея прикрасити будинок незвичним жіночим образом, але достеменно зрозуміло, що це чудово поєднується з усією архітектурою будівлі.

Власник будинку Олександр Aршавський належав до нового покоління бізнесменів. Замість звичних на той час стаєнь він наказав побудувати два гаражі й кімнату для водіїв. Тим не менш, через непогашений кредит на будівництво Аршавський був змушений закласти будинок і пізніше його продати. У 1918 році будинок було конфісковано і націоналізовано. За радянських часів у будинку розміщувались різні державні установи.

З набуттям незалежності України будинок став однією з офіційних резиденцій Президента України. Тут часто проживали високоповажні іноземні гості. Журналістів вперше запросили відвідати цю будівлю лише у 2007 році. Від перших господарів будинку в інтер'єрі збереглись три люстри Сваровскі та камін.

Контакти

"Будинок вдови, що плаче"
Київ, вул. Лютеранська, 23